Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дрімотний спокій осіннього вечора вибухнув звуками і рухами.
На подвір’ї обшукували і зв’язували арештантів, які ще не встигли повністю усвідомити зміну свого статусу. Залишені на дорозі вантажівки підігнали ближче, старою хатою гриміли кроки команди зачистки, капрал знайшов у флігелі телефон і тепер намагався додзвонитися в управління (прокляття Сатала ще трималося). Перед воротами бійці розчищали місце під табір (ночувати зібралися, чи що?). Переполохані кури безладно металися у людей під ногами.
Сатал, вимучений, але задоволений, пильно слідкував за розвагами своїх діток, які лазили капотами вантажівок з захопленими і перемазаними кров’ю мордочками. Разом вони нагадували сімейку вурдалаків, яким щойно вдалося непогано поживитися.
— Принаймні, допомога емпата їм не знадобиться, — ледь чутно пробурмотіла Кевінахарі.
Бер погодився кивком — трохи збоку від решти групи цілитель загону перев’язував все ще виючого від болю бранця, шкіра на лиці Чудесника висіла клаптями. Штурмовиків від травм порятували шоломи і лати (чорним звіренятам було байдуже, на кому зривати злість), але варто було почутися лункому вигукові батька, і близнюки дивним чином перетворилися — маленькі бестії стало просто шовковими. Якби не вимазані чужою кров’ю обличчя і зашмундяні обдерті костюмчики, можна було би подумати, що дітлахів вивезли на пікнік. Та авторитету батька події, очевидно, не підірвали…
Капрал відірвався від безтолкового спілкування з телефоном.
— По-моєму, простіше послати кур’єра, сер. І виставити варту до приїзду експертів.
Паровоз примружився на стрімко темніюче небо.
— У вас спецосвітлення є? Дане, як тут з відвертаючими Знаками?
— Якщо що де і стояло, вони самі все знесли, — Сатал спритно підхопив одного з близнюків, який саме почав падати з підніжки, і звично плеснув його по дупі.
— Спецзасобів у нас нема, — занепокоївся капрал, — ми їхали затримувати людей.
— Ось що, кидаємо все, як є, і валимо в місто. Ти як хочеш, Дане, але я з твоїм новим другом знайомитися не хочу.
Полонених Чудесників загрузили в одну вантажівку, а безмірно войовничих спадкоємців старшого координатора — в другу. Будь вони хоч сто разів чорними, діти залишаються дітьми — хлопчаки втомилися від надміру вражень і заснули сидячи, зі зворушливою довірою притиснувшись до батька з двох боків. Паровоз скоса на них поглядав і думав, чи став Сатал великим і жахливим до того, як одружився, чи вже після.
— До речі, — після благополучного розв’язання ситуації Кевінахарі перебувала в стані, близькому до ейфорії, — що він вимагав у тебе за свою допомогу? Крім невикористання блокаторів, природньо. Май на увазі, позбавитися мітки Шереха не можна, еліксири здатні лише зняти гостроту приступів.
— Нічого, — Сатал посміхнувся, — він дав зрозуміти, що це подарунок.
Вантажівка підстрибнула на вибоїні, один з близнюків почав ворушитися у сні, і батько підтягнув його поближче на лавиці.
— Дивна істота, — пробурмотів капітан.
— Нормальна істота, — легковажно відмахнувся маг, — не розумію, чого Тангора аж так від нього вéрне.
Паровоз не став перечити думці координатора, в кінці кінців, сорок днів карантину ще не минули.
Глава 4
Я слухав промову нового помічника директора, який віщав про своє бачення майбутнього «Біокіна», одночасно намагаючись зрозуміти, що ж в моєму житті знову пішло не так. У мене була робота і прибутки, суму яких дядько Гордон міг побачити лише у сні, власний закуток, повага колег, маса вільного часу, повне розваг місто і ніяких обтяжливих обов’язків, навіть в НЗАМПІС про мене, хай тимчасово, але забули.
Чого ж мені, собаці краухардському, ще не вистачає?
Хіба таким повинне бути життя справжнього алхіміка, втаємниченого в найглибші ідеї буття, майже всемогутнього Майстра? Навіть злиденне існування дядька Гордона було ближчим до мого ідеалу — в нашій долині він був ЄДИНИМ, а я в Редстоні — всього лиш кращим.
В плані заохочення співробітників фірма пропонувала безкоштовну каву, в будь-яких кількостях, природньо, без бренді. Я сьорбав мутну конторську бурду і з сумом згадував секретарок Полака.
— Томасе, ти сьогодні ввечері вільний?
Як то кажуть, згадай Шереха, він і прийде. Ідейний гуру «Біокіна» був, як і раніше, бадьорим і повним ентузіазму, от тільки тепер на ньому був діловий костюм, нічим не гірший, ніж у мене, та і стиль зачіски, будемо щирі, дуже помітно змінився.
Про нинішній вечір я ще не думав, тому без вагань відповів:
— Так!
— Це прекрасно, — зрадів він, — ми тут хочемо влаштувати щось на кшталт вечірки для старих співробітників. Прийдеш?
— Обов’язково! — витягнути Рона на пиво мені ніяк не вдавалося, а тверезе існування почало трохи напружувати.
Я швиденько розкидав усі папери, які у мене було накопичилися (новий алхімік намалював газогенератор без клапану аварійного стравлювання тиску, дрібничка, а як гівно в морду присне, смішно не буде) і рівно о п’ятій нуль-нуль викотився з офісу, передбачаючи нехай скромнішу, ніж хотілося б, але вечірку.
Старими співробітниками, відповідно, виявилися я, Полак і Йоган. Карла оминули, і скоро стало ясно — чому. Назрівав бунт на кораблі.
— На жаль, вкладники «Біокіна» не зацікавлені в нових розробках, — зітхав Полак, підсуваючи до мене гальбу пива і таріль свинячих вушок. Йоган, задовбаний цілоденним копирсанням в безконечних звітах, відчайдушно кивав, — фірму було задумано, як інноваційний проект, а тепер вона вироджується в бригаду креслярів.
Я зробив добрячий ковток. Добре! Але чорного такою фігньою не купиш.
— У вас що, проблеми з пошуком нового місця роботи?
А може, інвестори стали хоч трохи розумнішими? (Для нього це би обернулося катастрофою.)
Полак похитав головою, таким серйозним я його ще не бачив ніколи.
— Ні. Ми хочемо все почати наново, з нуля. Суть в тому, що тему, яка нас цікавить, більшість експертів вважає провальною. Гроші-то я знайду, але без твоєї допомоги розв’язати задачу ми все-одно не зможемо, — в очах Полака з’явився фанатичний блиск, — зате, у випадку успіху це буде прорив!
Я замислено похрустів свинячим хрящиком. Чи не намагаються ці халявщики сісти мені на шию? За експертні висновки, взагалі-то, прийнято платити. Чи вони пропонують мені увійти в долю?
— І що ж це у вас за задача?
Йоган виклав на стіл пухку папку, а Полак підсунув її до мене:
— Буде краще, якщо ти сам сформуєш власну думку про проблему. Рішення про те, чи варто нам всім влазити в цю авантюру, залежить лише від тебе.
Я покрутив у руках згорток, перекручений шпагатом навхрест і зав’язаний мертвим вузлом (вони б його ще сургучем запечатали). Така таємничість мене заінтригувала.
— Добре, я подивлюся, але пізніше.
Полак зітхнув.
— Часу в нас скільки завгодно. За моїми даними, конкурентів у нас нема.
Додому я повертався майже тверезий з важкенькою папкою під пахою. В давніші часи халявка випивка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.