Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

викликала би в мене прекрасний настрій, а тепер навіть нудьгу не розігнала. Ну, подумаєш, пиво. Як це банально! В кінці кінців, я і сам міг собі його купити. У консьєржа мене чекав ще один «подаруночок», конверт з віддрукованою типографським способом адресою — редстонський комісар фонду Роланда Світлого запрошував мене на співбесіду.

Отримання повістки мене анітрохи не потурбувало — я щиро вважав, що розбиратися з Фондом буде Сатал. В крайньому випадку можна було обговорити повернення грошей за навчання (зазвичай, вони йдуть назустріч побажанням стипендіатів). Наступного дня я взяв вихідний (за рахунок відпустки, нічо собі!) і вирушив в управління, тиснути на нерви своєму альтернативному начальству.

В маленькому кабінеті Бера ганяла чаї свята трійця: координатор, капітан, Кевінахарі — і всі дружно витріщилися на мене.

— Ну, що я казав, — буркнув Паровоз.

Я спохмурнів.

— Ти сьогоднішні газети читав? — поцікавилася емпатка.

Вони що, знущаються?

— Ні!

— Тоді чого приперся? — висловився Сатал.

Я розлютився.

— Того! Я вчора повістку з фонду Роланда отримав. Що мені з нею робити?

Сатал байдуже знизав плечима. Слід зауважити, виглядав він паршиво — в труну файніших кладуть. Тобто, дуже знайомо якось виглядав.

— Це питання можеш адресувати моєму наступнику.

— Тимчасово виконуючому обов’язки, — поправила емпатка.

— Досить з цим словоблуддям, Рона! В нашій справі помилок не прощають.

— Які ще помилки, — обурився Паровоз. — Операцію провели майже ідеально! А те, що амулетів поки що не знайшли…

Раніше Сатал почав би кричати і лаятися, а зараз лише очі закотив.

— Пофіг амулети, з ними якраз все вдало вийшло. Навіть якщо цілителі будуть до мене якнайприхильнішими, ніхто не дозволить керувати регіоном магові з Шерехом в голові. Так що готуйтеся, через сорок днів тимчасово призначений стане постійним.

Ах ось воно що! І тут тварюка погана відмітилася. Не прощу, знищу!! Мені лише зміни керівництва зараз не вистачає.

— І хто буде нашим новим вождем?

— Це сюрприз.

Я вийшов, голосно хряснувши дверима. Козли! А про мене хоч хтось подумав?

Але паніка тут буде зайвою. Нічого особливо страшного в фонді Роланда нема, максимум, що вони можуть вимагати за нашою домовленістю — кілька років роботи на середній ставці, я навіть на Аранген погоджуся. І нехай капітан Бер (мій офіційний начальник) думає, як це узгоджуватиметься з моїми обов’язками позаштатного співробітника.

Вже на сходах мені в голову прийшла смішна думка: Сатал же, здається, одружений. Сказати йому про дивні інтереси Шереха, чи що? Чи хай спить спокійно? Ха! О це йому буде сюрприз!

Комісар фонду Роланда поставився до мого раптового візиту філософськи, ймовірно, до нього регулярно ходять і чогось вимагають. Я ж, для різноманітності, просто хотів уточнити деякі деталі.

— Сер, є деякі моменти, які в тексті домовленості не зовсім зрозумілі…

— Питайтеся, я з радістю розтлумачу вам будь-які неясності, — чиновник кисло посміхнувся (очевидно, його зовсім не радувала необхідність з кимось зайвий раз спілкуватися).

— Договір набуває чинності через сорок днів. Це якщо рахувати від отримання повістки?

— Ні, від вручення диплома.

Тобто, мені ось-ось треба буде кудись їхати.

— Я чув, часом фонд погоджується на грошову компенсацію?

— Як виняткове рішення для вузьких спеціалістів, в цьому випадку всю суму позики виплачують одномоментно з урахуванням відсотків.

Тобто, це для тих, кого вирішили купити крупні фірми. Моїх заощаджень до повної суми контракту трошки не вистачало. (Два роки тому я би навіть думати про таке не міг!)

— Добре, значить, мені доведеться два роки…

— Три, — акуратно поправив чиновник, — за додаткові заняття теж платив фонд.

Охрініти! Через цю гадську чорну магію, якої я зовсім не хотів, на мене повісили цілий рік дурної роботи! Де мій чарівний ціпок?!

— Нехай три, — не час сперечатися про дрібнички. — А як буде визначатися вказана в договорі «середня ставка»?

— Як середня для спеціалістів такого рівня.

— Я маю на увазі, якщо робота оплачується як повна ставка, то виходячи зі скількох годин, а якщо за відпрацьований час, то хто забезпечить мені об’єм замовлень?

А це актуальне питання — їхнє «середнє по галузі» можуть вираховувати за зарплатнею державних алхіміків, які працюють на дві-три ставки одночасно. Чи, як варіант, мене пошлють на дику ферму, де з алхімії є лише колесо. Раптом, замовникам захочеться зекономити? А мені так три роки жити.

Комісар подивився на мене з деякою зацікавленістю.

— Не хвилюйтеся, Фонд враховує інтереси своїх стипендіатів. Ваша заробітна плата не буде нижчою за прожитковий мінімум.

— Розрахований для якої місцевості?

Щось він темнить. Ясно, що алхімік зі стабільною клієнтурою може працювати за меншу ставку — прибутки стабільні, можливості підробити відомі, а я ж там буду новеньким.

Комісар покопався в шухляді в вручив мені брошурку.

— Методика розрахунку, ознайомтеся.

Я потратив хвилин десять на уважне вивчення тексту. Підхід виявився цілком розумним, з урахуванням регіональних коефіцієнтів, вартості житла, а також того, що алхіміків в даній місцевості могло взагалі не бути.

— Чудово, сер, — я повернув чиновникові брошурку. — Не підкажете, а куди мені доведеться їхати?

— Місце роботи випускника вибирають виходячи з запитів, отриманих фондом від державних установ Інгерніки.

Так, головне не втратити настрíй.

— Звичайно, сер, я переконаний — це не лише піде на користь країні, але і допоможе мені здобути нові знання і навики, — так, більше ентузіазму… — але під час проходження практики я отримав травму магічного характеру і зараз проходжу курс лікування. Мені хотілося би мати певність, що там, куди мене пошлють, знайдуться цілителі відповідної кваліфікації.

Комісар стиснув губи, а я поклав на стіл довідку із НЗАМПІС, де неповторним лікарським жаргоном категорично вимагалося, щоби мені забезпечили відповідний догляд (штатний цілитель поставився до моїх проблем з більшим розумінням, ніж безпосереднє начальство).

— Гм. Ще місяць?

— Так.

— Ми можемо відкласти початок дії договору на цей час, через місяць ви принесете мені офіційне медичне заключення.

— Домовились!

Додому я повертався, насвистуючи і прикидаючи, як розпланувати справи на місяць (а раптом їхати таки доведеться). Треба було вирішити питання з фінансами і квартирою, позбутися зайвих речей (так, з’явилися і такі), ще раз обговорити справи з Чверткою. Але першим ділом я взявся за таємничу папку Полака (вчора до неї руки не дійшли).

В папці лежали вирізки і конспекти статей за останні двадцять років і навіть монографія на задану тему. Половина текстів була каштадарською, яку я, скажемо так, розумів три роки тому в рамках короткого університетського курсу, а зараз знайомими виявилися лише букви. Ну, так, Каштадар — батьківщина алхімії, вони навіть зараз ще намагаються з нами змагатися. Я рішуче відклав нафіг тарабарські сувої і взявся за монографію.

Рудні бактерії. Ну що ж, подивимося, чим їх не влаштовує традиційна металургія.

Здавалося б,