Читати книгу - "Гуляйполе"

нехай буде гречка: схопиш відрубану голову Будьонного. А тепер пішли в намет переодягнемося, приготуємося до роботи...

Бій розпочався за планом Махна. Будьонний стрімголов і з шаленим криком "ура" кинувся за втікаючою від нього "Чорною сотнею", не помітивши, коли з флангів був оточений кулеметними тачанками, які відкрили щільний вогонь по наступаючій кінноті. Коли Семен Михайлович зрозумів, що гине, розвернувся назад, але позаду нього, в тилу, вже була махновська кіннота. Він знову розвернувся і — навтікача до моря. А звідти на нього кинулася скажена "Чорна сотня". Червоний полководець заметушився туди-сюди!.. Ага! Куди б не рипнувся — скрізь для нього "зачинені двері і вікон немає". Перша кінна більшовиків гинула на очах, — впала в паніку і стала зовсім некерованою. За тими, хто "вискочив з мішка", ганялися кулеметники на тачанках і дострілювали їх. Та це були лише квіточки. Будьонний[93] все ще бився з махновцями і не втрачав почуття мужності. Аж нараз із-за степового обрію вирвалася невелика група кавалеристів на чолі з чорним вершником. Будьонний впізнав цього чорного диявола відразу — то був сам Махно. "Батько" з такою силою врізався у ворожий клубок, що за якусь хвилину прорубався до Будьонного. Ще кілька змахів шаблі — і злетить голова в Семена Михайловича. Тут уже, якщо хочеш жити, тікай! І якнайхутчіше!

Так і вчинив відомий червоний полководець. Йому вже ні до чого була та недобита жменька його вояків, лиш би врятуватися самому. Командарм вирвався на життєвий степовий простір — і помчав щодуху, сам не знаючи куди, аби тільки відірватися від цього чорного диявола. А Махно не відставав ані на крок, навпаки, все наближався. Ось-ось дістане втікача шаблею. І нараз (такого не бувало в "батька" за всю революцію) кінь Махна спіткнувся — не впав, ні, плавно пригнувся (все-таки молодець "Козачок", знав, що падати йому у цій ситуації не можна) на передні ноги. Цього було досить, щоб Будьонний врятувався від неминучої смерті. А кіннота, що йшла з ним у бій, уся лежала трупами серед голубого цвіту весняних трав Приазов'я Невдовзі тут над степом, закружляли чорними і білими хмарами вороння та чайки. Надвечір Махно підкликав до себе Задова.

— Льово, куди пропонуєш іти зараз? Де нас чекають? — поцікавився у нього "батько”.

— Можна на Дон, куди поспішав, щоб придушити селянське повстання, Будьонний, та вже, як бачимо, не поїде. То може ми туди? Зустрінуть нас козаки, здебільшого українці, з хлібом-сіллю. А можна на Волгу. І там хазяї-селяни по горло ситі "воєнним комунізмом".

— Зрозумів, — відповів Махно. — Ми йдемо на північ України.

Махно — він завжди Махно, послухає усі поради, а зробить по-своєму. І чому він не пішов на Дон чи на Волгу, а повернув на північ України, — це було відомо лише йому і тільки його тонкому розуму підвладне таке рішення.

...Москва. Кремль. Кабінет голови Раднаркому. Входить Ленін. Він — нервовий і сердитий.

ЛЕНІН(сам до себе). Неподобство! Сором! Уся Червона армія вже рік ганяється за цим бандитом Махном, і все марно. Він просто глузує з нас! Ми за ним полюємо на Півночі, а він з величезною армією у кілька десятків тисяч чоловік з'являється на Півдні. Ми за ним туди, а він уже в іншому місці — на Заході. Ми на Захід — а він знову на Півночі або на Сході. Диявол якийсь та й годі!

(Голова Раднаркому підходить до телефону, що стоїть на столі, крутить ручку, знімає слухавку, намагається говорити спокійно). Включіть Україну. Харків... Фрунзе... Алло, алло! Михайле Васильовичу! Ти кожного дня доповідаєш, що голову цього бандита Махна привезеш мені у Кремль, а сам, як мені стало відомо, ледве втік від нього. То правда, що сам Махно мало не зарубав тебе у Мелітополі?.. Виходить, правда... А якого біса ти там був? Мені тільки не бреши... Я все знаю. Завелася там якась фіфа?.. Гаразд, гаразд, не виправдовуйся. Добре, що втік. А то хто доповідав би на політбюро про Махна... Так, так, батенька, готуй свою сідницю на політбюро. З нас уже весь світ насміхається. Замість того, щоб вщент розбити Махна, в нас усе виходить навпаки. Він нас лупцює. Ще й яких втрат зазнаємо!.. Тисячі й тисячі червоноармійців загинули від його табель і тачанок. Убитий Пархоменко, ледве врятував свою голову розхвалений тобою Будьонний. І ти в тій же компанії... Ні, батенька, терпіти такого сорому більшовицька партія не може (пауза). А я впевнений, що ти його ніколи не спіймаєш. Ти, Михайле Васильовичу, недооцінюєш його військового таланту. Він — полководець. Шкода, що не з нами. Побачимо... Я хотів би помилитися... Зв'яжись із Дзержинським. Нехай дає вказівку своїй людині на знищення Махна. Чого зволікати? Чи вже й у нього руки короткі? Вас обох треба на політбюро.

Поклав слухавку. Заклав руки за спину, почав ходити швидко по кабінету — від столу до дверей і назад.

...Широке поле зі стиглими пшеницями й житами, з луками й перелісками. Спекотна пора. Вдалині чути періодичну стрілянину. Нарешті вона зовсім стихла. З пагорба до річки Дністра спускається Махно, Галина Кузьменко, Лев Зіньковський (Задов), Іван Негребецький, Сашко Нетреба, кухарка Нюся і ще десятків п'ять-шість повстанців. Усі зупинилися на березі.