Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

Оце так, поспіхом накинутий халат і гулька мокрого волосся на потилиці не особливо видавали людину, готову до пригод. Може, він має рацію, не варто й рипатися?

– Олеже, я тут подумала... Може ну її, цю екскурсію?

– Чого це раптом? – підозріло насупився.

– Я це... – винувато знизавши плечима, вказала на валізу, що стояла в кутку, – Не знаю, чи знайдуться підходящі речі. Може, сьогодні до моря махнемо? Поваляємось лінивими тушками на шезлонгах, позагоряємо, накупаємося. Я моря так і не бачила.

Близько хвилини Олег здивовано дивився на дівчину. Звісно, йому можна хмуритися, вже вирядився в легеньку білу сорочку й світлі штани. Певно, що приготувався, заздалегідь знаючи, що на них чекає. А Риті довелося напхати у сумку все, що потрапило під руку. Спасибі Руслану, напоумив светрів не тягнути.

– Хочеш сказати, купальник таки взяла?

Дідько, Чернишевський умів вганяти в ступор.

– Ну як же... На морі можна і... – підбираючи раціональну відповідь, змахнула руками, розуміючи, що несе повну нісенітницю. Швидше за все, Олег і так про неї не найкращої думки, а тепер і поготів.

– Що? – посміхнувся так багатообіцяльне, що мурашки вихором промайнули по тілу. А смішинки, що грали у чоловічих зіницях, сильніше увігнали в фарбу зніяковіння.

– Не знаю, – потупивши погляд, ледь чутно видихнула: – У мене є гарна дорога білизна. Може, ніхто не помітить різниці?

– Так, Ріто, – чоловічі долоні несильно стиснулися на її плечах. Ну, все, починається… – Ти поки знайди щось легеньке одягтися, а я скоро повернуся. Зараз щось придумаємо.

Перш ніж встигла заперечити, відпустив, зникаючи за дверима номера.

Хіба з ним посперечаєшся? Довелося вкотре підкоритися. Маргарита вже знову довіряє Олегу. Він ніколи не відводив в минулому, тепер навряд чи щось змінилося. Раз пообіцяв – придумає. І придумав!

Через п'ятнадцять хвилин, коли Маргарита вбралася в потерті джинси, футболку та, причесавшись, була при повному параді, Чернишевський повернувся, приголомшивши заявою, що взяв напрокат джип і вони вирушають до міста. Для початку на забіг по магазинах, а потім на прогулянки-екскурсії, маршрут для котрих виберуть самі, не підкоряючись волі жодних провожатих.

До сьогодні Рита запевняла себе, що все найшаленіше відбулося в її в житті, та через кілька годин зрозуміла, як помилилася. Спочатку вони з'їздили до Таорміни, що знаходилася неподалік готелю. Під час цієї подорожі, підіймаючись серпантинними схилами, Чернишевський проявив себе досить ризикованим водієм. Навіть тут вони з дівчиною були схожі – обоє до запаморочення любили адреналін, котрий приносила лише швидка їзда. Неважливо, чи то на коні, чи то на автомобілі.

В місті обійшли численні бутіки модного одягу. Хто б міг подумати, що в старому екзотичному містечку на головній вулиці Корсо Умберто є стільки вишуканих брендових магазинчиків. Це після Ритка зрозуміла, що з усієї Сицилії Таорміна є найбільш богемним містечком, де серед вузьких затишних вуличок завжди можна зустріти світову знаменитість. Та поки, приміряючи один за одним різномаїття розкішних нарядів, уявляла себе героїнею всім відомої «Красуні». Бракувало лише запальної «Pretty woman» для фону, коли, з'являючись у черговому образі, оберталася навколо своєї осі, а Олег жестами та мімікою показував, що підходить, а що краще закинути якомога далі й ніколи не брати до рук.

І наче давно була досить вибагливою, останніми роками не носила нічого без бирки відомої марки. Та сьогодні справа була зовсім не в марці. Раніше виглядати на рівні було необхідним обов'язком, а поруч з Олегом триматися на висоті хотілося їй самій, щоб бути гідною супутницею справжнього чоловіка. Але водночас з тим не боялася здатися Чернишевському безглуздою чи смішною. Без сумнівів натягувала кумедні капелюшки та сукні, щоб щиро, без глузувань, повеселитися. З ним було легко, як ніколи й ні з ким раніше. З ним відчувався повноправний смак свободи та відкривалося багато горизонтів, що дозволяли бути собою. Виявляється, у цьому полягала чимала доля людського щастя.

Кілька годин минуло перш ніж дівчина була переодягнута в коротеньке плаття коралового кольору та навантажена парою десятків пакетів, повних усіляких сарафанів, літніх костюмів, купальників, завершила найдивовижніший у житті шопінг. Залишивши речі в машині, вони з Олегом заскочили в невеликий ресторанчик, перекусили та пішли пішою прогулянкою вивчати старовинні вулички.

Навряд чи найкращий екскурсовод чи гід міг показати все те, що побачили, особисто вливаючись у нескінченний потік туристів та корінних мешканців міста. Особлива атмосфера умиротворення та душевного спокою з перших кроків закохувала в себе раз і назавжди.

У Національному парку перепочили в тіні величних дерев, на вході попутно сфотографувавшись поряд з оригінальною скульптурою двох янголят, що сиділи на лаві. Ідилії та спокою вистачило ненадовго: величезна італійська сім'я, випадково зустрінута в парку, виявилася надзвичайно галасливою та невгамовною, підштовхуючи й молодих людей продовжити власний маршрут.

Дослідили лабіринти затишних вуличок, ледь не загубившись у найвужчій з них. Охолодилися біля фонтану на площі Duomo, з якого можна було пити воду. Оглянули собор Святого Миколая та церкву Святого Джузеппе. Біля останньої захопилися грою вуличних музикантів і вразилися принадами намальованих художниками картин. На площі Дев'ятого квітня з оглядового майданчика помилувалися чудовими краєвидами на море. До місця, де залишили автомобіль, повернулися ближче до вечора. По дорозі зазирнули в кілька антикварних магазинів та зупинилися біля головного собору міста – церкви Святої Катерини Олександрійської. Біля останньої Маргарита почула від Олега досить несподіваний коментар: