Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

80
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 150 151 152 ... 187
Перейти на сторінку:

– У мене є Герман, – нагадала йому я.

– Це добре, що він у тебе є. Але він ще недосвідчений боєць. З роками обов’язково стане таким. Нехай влітку приїжджає до нас, Діерг з Канрікою докладуть усіх зусиль, щоб він таким став.

– А ти? Ти йому допоможеш?

– Я врятував йому життя... – тихо відповів ельф і зробив крок назад.

Він кивнув, я кивнула у відповідь. Рані зняв полог німоти й ми підійшли до воза. Герка від ревнощів готовий був розтерзати ельфа. Але я поклала руку йому на плече і трохи стиснула. Він кинув на мене обурений погляд, але трохи заспокоївся.

– Ти з нами? – Лік продовжував перебувати в прекрасному настрої.

– Ні, багато роботи накопичилося. Хлопці, без дурощів, – попередив він.

– Гаразд, – як не дивно, але це запевнення прозвучало від Шафрана.

– Руто, – батя поклав у руку тугий гаманець. – Христі передай. Їм там складно без мене... Я в Горпини вимолив їй прощення.

Я нічого не сказала, мовчки поклала гаманець в сумку. Була б моя воля, я б і мідяка не дала б їм. Але... вони мої двоюрідні сестри. Вже які є. Та й батя не залишить сім’ю напризволяще. Ми попрощалися зі Скріраніелем і поїхали на станцію, де на нас уже чекав Василь.

А навколо стояла метушня і лайка. Натовп незадоволених лаявся біля кас, де тепер вимагали паспорти. Але нам пощастило: Вася скористався зв’язками. Дякую, Акрідено!

– У тебе дуже славні друзі, – вкотре приємно чути від батька ці слова. – Я Петрусі птаха відправив, наказав вас погодувати та з собою в дорогу дати їжі. Хлопці молоді, тренуються, їсти хочуть постійно.

Я обійняла батю і притулилася до його бородатої щоки. І хто б що б не казав – він моя найрідніша людина. Він виростив і виховав. Навіть не так. Він викохав мене. Бо віддав стільки своєї любові, скільки могло вмістити його величезне благородне серце.

– Єрошка, до речі, щасливий, що ти його малюнок забрала. Сказав, що намалює ще.

Ми сіли в диліжанс. Герман знову не дав сісти біля вікна. Сказав, що там небезпечно. Я усміхнулася і цьомкнула його в щоку. Потім дістала їжу і чесно розділила на всіх, випросивши в Ліка ніж. Кожному дісталося по шматочку хліба, м’яса і сиру, трохи більшого за мізинець. І по кружальцю огірка. Я половину своєї частки віддала Герману. Він не хотів брати, але, коли Лік сказав, що не проти підкріпитися, запхав у рота і відповів, що ельф переб’ється.

Опісля, я поклала голову на плече Герці та пригадала наш нічний поцілунок. По тілу розлилася хвиля ніжності. Герман стискав мою руку і, як уперше, кілька разів легенько подряпав долоньку. Ох, уже ж ці метелики! Я заплющила очі від щастя. І всю дорогу мені здавалося, що чую шурхіт невагомих крилець.

Курчаве обдало спекою. Я хотіла зняти плащ, але Герман миттєво повернув його назад. Я скосила очі на Кхибру, її вичитував Ойхільд, що тепло нині оманливе, і захворіти або підхопити лихотруску – раз плюнути. Я подумки реготнула – не одній же ж мені страждати! І ми рушили шукати віз, щоб доїхати до корчми. І такий знайшовся. Пані Зірфа якраз їхала без нічого додому і з радістю погодилася нас підвезти. Я уточнила в неї: чи буде вона на ярмарку, на що отримала позитивну відповідь. І одразу замовила головку улюбленого сиру з пряними травами.

У корчмі сиділо кілька відвідувачів, та й ті не місцеві, скоріше за все, з Глоску. Петро накрив нам стіл із казаном запечених у сметані карасів, розсипчастою гречкою і соліннями. По два глечики з вином і яблучний сік. Паляниця запашного пшеничного хліба, вже нарізана товстими скибками, ще – гірка смажених пиріжків із лівером і хрусткою скоринкою.

 Гірка миттєво розтанула. Пиріжки припали до смаку всім. Я допивала сік і роздумувала, куди краще зайти: до «мами» чи Горпини. Оскільки Горпина жила далі, вирішено було зайти до родичів. Іншого слова я так і не підібрала.

Друзі залишилися в корчмі, а ми з Герою, взявшись за руки, пішли до мого будинку. Дивно, біля будинку пасся чужий кінь. Це не наша Плюшка, вперше її бачу. Вона хрупала пізні яблука, які подекуди залишилися в траві. Я глянула на нещасливу яблуню в саду, з якої звалився Єрошка, та вже була багряно-медовою.

У хаті тиша. Нікого не чути. Може, до храму подалися? Але з якого дива? «Матуся» могла, а сестри не шанували ніяких богів. Я вирішила піднятися на горище, куди перетягнули мої речі, що залишилися. Хотілося переглянути, що можна забрати з собою. Як проходячи повз батьківську спальню почула метушню. Злодії? Тільки цього не вистачало! Я притиснула палець до губ, Герка приготував вогняну спіраль, яка крутилася в нього на долоні. Магія хоч і заборонена, але якщо загроза життю – Германа виправдають. Я причинила двері й побачила, що «мама» квапливо одягається, а на ліжку хтось лежить. Може, Вітка? Але цей хтось закашляв. Я остовпіла – у будинку чужий чоловік. У подружньому ліжку?! Я очима показала Гері, щоб підіймався на горище.

– Христе, – почувся грубий чоловічий голос, – хто там?

– Та нікого, кішка, падлюка, напевно, блукає.

– Ти б зілля у відьми взяла, – гидко захихикав мужик. – А то знову понесеш, а твій рогатик у столиці.

Усередині все обірвалося. Це він про батька так? Про батька так говорить, який утримує всю сім’ю? Який усі сили й життя поклав на те, щоб усі жили в ситості й достатку?! Мразота! Кров миттєво вдарила в голову.

1 ... 150 151 152 ... 187
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"