Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

смикав гашетку, чув клацання ударного механізму, та не чув найважливішого — пострілу. Вартовий, який перебував найближче до бараків і якого, власне, й мусив ліквідувати Луїс, мигцем усвідомив, як йому пощастило. Він не дав стрільцеві часу, щоб оговтатися: довжелезна черга з АКМ поцілила в Лу, струсонувши його та поцяткувавши майку багряними плямами. Продовжуючи з безсилою злістю смикати гачок, Луїс Данкович осів на траву. Через кілька секунд передня частина його сірої футболки стала цілковито чорною від крові.

— Crap![177] — скрикнув Віктор Шако. Він не стріляв, побоюючись зачепити Джейсона. — Вони підстрелили Лу! Чорт забирай, мавпи поцілили в Луїса! — а тоді, глянувши вперед: — Лягай, Джейсоне! — сивочолий стояв, грізно вигнувши брови, над мертвим коротуном, але дивився не на Амаро, а на Сьому, що лежав неподалік. — ЛЯГАЙ!!!

Усвідомивши, що опинився між молотом і ковадлом, Левко припав до трави. Мабуть, якби не Джейсон, що стримів навпроти, в нього б давно влучили. Лежачи, хлопець зауважив, як ушивається під захист вертольота рудий.

Двоє охоронців, які до цього часу тримали автомати за спинами, вгледівши, як усе обертається, похапали зброю та, відступаючи до входу в підземелля, відкрили безладну стрілянину. Одна з куль ударила в Джейсонове плече, поваливши його на землю. Чоловік рикнув. Схоже, пострілом зачепило артерію, бо кров зацебеніла, немов із поливального шланга.

— Джейсоне! — з розпачем вигукнув Віктор і заходився поливати свинцем перуанців.

Роджер Зорн метнувся під захист крайнього барака, на ходу спробувавши підстрелити вартового, що вбив Луїса, та промахнувся. Боб Марґоліс, чортихаючись крізь сціплені зуби, відступив до генератора JCB і заліг за дерев’яною тумбою з піском і вогнегасниками.

Четверо вцілілих перуанців, відстрілюючись, забігли в заглиблення, що вело до надр Твердині, й стрілянина на якийсь час ущухла.

— Подивись, як Лу, — наказав Віктор Бобові Марґолісу, а сам підскочив до Джейсона. — Як ти? — лівий бік Х’юз-Коулмана став червоним від крові. Чоловік морщив лоба та скрипів зубами. — Тримайся, — пілот повернувся до стрільців: — Приведіть Ірландця!

— Ірландець там, — Роджер показав рукою в підземелля, де щойно зникли хлопці, що лишилися від ватаги Амаро.

— То підіть і витягніть мені його! — гаркнув Віктор, пальцями перетискаючи артерію над плечем, ближче до Джейсонової шиї.

Боб і Роджер перезирнулись.

— Лу мертвий, — констатував Марґоліс.

Зорн дістав нову обойму та перезарядив M16.

— Пішли, — прохрипів він.

Приставивши приклади до плечей, стрільці задріботіли до входу в підземелля.

CLXXVI

Левко з Ґремом понесли Сатомі під навіси з апаратурою. Українець, до всього, тягнув за собою АКМ, підібраний біля мертвого перуанця.

На півдорозі, голосно зойкнувши, Сатомі опритомніла. Левко затулив її рота долонею, втім, їх і так ніхто не почув.

— Що тепер? — запитав мулат.

Українець глянув на американця. Японка тремтіла всім тілом і припадала до Ґрема.

— Посидь із нею, — він розвернувся, не випускаючи автомата з рук, навприсядки підкрався до північного краю тераси й зісковзнув униз — на шостий рівень.

Через дві хвилини Левко видряпався назад, тягнучи за собою мотузку, за допомогою якої добирався по бруґмансію.

— Треба тікати.

— А як же він? — Ґрем кивком показав на Віктора, який власною сорочкою намагався перев’язати плече Джейсона та спинити кровотечу.

Українець опустився на коліно й підняв АКМ. Три сухі постріли (американець здригнувся), і Віктор Шако, стогнучи, повалився у траву біля свого боса. Пілот спробував повзти, проте незабаром затих.

— Ніяк, — відрубав Левко.

Хлопці допомогли японці підвестись, і Левко повів їх через терасу до південного краю Паїтіті.

— Куди ти? — шарпнувся мулат.

— Із північного боку ми не зліземо, не вистачить довжини мотузки.

— А там? — Ґрем махнув рукою на південь.

Левко згадав, як намагався втекти перуанець, котрого він спершу скинув на пристінок четвертого рівня під пальмовим гаєм, а потім застрелив на виступі третього біля піраміди.

— Побачимо.

Трійця швидко перетнула відкритий простір — Левко підібрав іще один автомат — і пірнула за бараки. Потрібно було квапитись: якщо стрільці повернуться та побачать тіло Віктора, їм стане непереливки.

За бараком українець віддав один автомат американцеві й попросив:

— Допоможи, — потому присів і вперся рукою в землю, вигинаючи кулак так, щоби браслет із синьою мигалкою нависав над землею. — Пристав ствол сюди.

— Що?

Левко взяв АКМ за ствол і впер дульний отвір у браслет.

— Стріляй.

— Ти здурів! Тобі відірве кисть…

— Стріляй, кому кажу!

Ґрем замружився й натиснув на спусковий гачок. Г-гах! Розжарений ствол обпік руку, браслет рвонуло так, що він до крові порізав зап’ястя, проте куля не зрикошетила, зарившись у м’яку землю, й основне — лампочка погасла, а розламаний наручний передавач легко зісковзнув із руки.

— Тепер ти, — Левко поманив Сатомі. Дівчина без нарікань погодилась.

За хвилину всі троє позбулися браслетів із локаторами.

— Отже, так, — заговорив Левко, — план такий: я тримаю мотузку, ви з Сатомі по черзі спускаєтеся на п’ятий рівень, довжини якраз вистачить, з п’ятого на четвертий є перехід, он там, — хлопець показав на східну частину південного схилу, де п’ятий і четвертий рівні сполучала рампа. — Із четвертого на третій переходів нема, та можна перебратися, просто з’їхавши схилом, він тут не такий крутий, щоб зламати карки. Діставшись третього рівня, біжіть за підніжжя піраміди, із західного боку знайдете місце, де можна злізти на другий, а далі аж до землі є похилі переходи.

— Ти певен? — Ґрем недовірливо зазирнув у провалля.

— Абсолютно. Я бачив це, коли переслідував того перуанця, який… — «якого я вбив». — Неважливо. У нас немає часу на теревені, — українець обкрутив мотузку навколо себе.

— А ти? — запитала Сатомі.

— Я спробую злізти стиком між стінами терас і східною гранню піраміди.

— Зможеш?

— Так. Почекаєте на мене в кущах за ровом. Якщо не з’явлюся протягом десяти хвилин, ідіть далі самі… Я впораюся, просто це займе трохи більше… — хлопець недоговорив. Його обірвали відчайдушні розлючені вигуки, що линули від місця, де стояв «Колібрі».

— Сюди! Швидше! Вони вбили Віктора! Обережно, ті шмаркачі за бараками!

«Чорт. Це рудий», — він геть забув про нього. І, судячи з вигуків, Роджер і Боб уже на терасі.

Наступної миті на Левкових очах стіна барака почала розлітатися на шматки, й тільки потім він почув звуки пострілів: стрільці залягли біля спуску в підземелля й обстрілювали їх із M16.

— Пригніться! — наказ був зайвим: Ґрем і Сатомі й без нього розпласталися на землі.

Опинившись на траві, українець підтягнув АКМ до себе та випустив чергу у відповідь.

Левко важко дихав. Двічі він намагався підвестись, але вогонь автоматичної гвинтівки вкладав його назад. Ідеї вичерпалися, хлопець не знав, що тепер робити. Вони могли спробувати злізти обабіч піраміди,