Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

1—244 (1993), S. Bowman “Using radiocarbon: An update,” Antiquity 68: 838—843 (1994) та R. E. Taylor, M. Stuiver, and C. Vance Haynes, Jr., “Calibration of the Late Pleistocene radiocarbon time scale: Clovis and Folsom age estimates,” Antiquity vol. 70 (1996).

Розділ 11

Якщо говорити про вплив хвороб на населення, то ніщо не може зрівнятись із захопливою розповід дю Фукідіда про пошесть в Афінах у другій книзі його «Пелопонеської війни» (наявна в багатьох перекладах).

Див. три класичні книги про роль хвороб в історії: Hans Zinsser, Rats, Lice, and History (Boston: Little, Brown, 1935), Geddes Smith, A Plague on Us (New York: Commonwealth Fund, 1941) та William McNeill, Plagues and Peoples (Garden City, N.Y.: Doubleday, 1976). Останню з них написав видатний історик, а не медик, тому саме вона змусила істориків визнати вплив хвороб разом із двома книгами Альфреда Кросбі, переліченими серед додаткової літератури до Прологу.

Friedrich Vogel and Arno Motulsky, Human Genetics, 2nd ed. (Berlin: Springer, 1986) — загальновживаний підручник із людської генетики — є вдалим джерелом інформації про природний добір людського населення через хвороби та про розвиток генетичної опірності проти конкретних хвороб. Книга Roy Anderson and Robert May, Infectious Diseases of Humans (Oxford: Oxford University Press, 1992) пропонує зрозумілі математичні моделі динаміки, поширення й епідеміології хвороб. MacFarlane Burnet, Natural History of Infectious Disease (Cambridge: Cambridge University Press, 1953) — класична книга видатного медика, a Arno Karlen, Man and Microbes (New York: Putnam, 1995) — нещодавня популярна праця.

До книг і статей, які стосуються еволюції конкретно людських інфекційних хвороб, належать: Aidan Cockburn, Infectious Diseases: Their Evolution and Eradication (Springfield, 111.: Thomas, 1967); того самого автора “Where did our infectious diseases come from?” pp. 103-113 у книзі Health and Disease in Tribal Societies, Cl BA Foundation Symposium, no. 49 (Amsterdam: Elsevier, 1977); George Williams and Randolph Nesse, “The dawn of Darwinian medicine,”

Quarterly Reviews of Biology 66: 1—62 (1991) та Paul Ewald, Evolution of Infectious Disease (New York: Oxford University Press, 1994).

У етапі Francis Black, “Infectious diseases in primitive societies,” Science 187: 515—518 (1975) розглянуто відмінності між наслідками і збереженням ендемічних і гострих хвороб у дрібних ізольованих суспільствах. Стаття Frank Fenner, “Myxoma virus and Oryctolagus cuniculus: Two colonizing species,” pp. 485—501 у книжці H. G. Baker and G. L. Stebbins, eds., Genetics of Colonizing Species (New York: Academic Press, 1965) описує поширення й еволюцію вірусу міксоматозу серед австралійських кролів. Стаття Peter Panum, Observations Made during the Epidemic of Measles on the Faroe Islands in the Year 1846 (New York: American Public Health Association, 1940) ілюструє, як прибуття гострих епідемічних хвороб в ізольовані групи людей, які не мають опірності, швидко винищує або імунізує всю групу. Френсис Блек у розвідці Francis Black, “Measles endemicity in insular populations: Critical community size and its evolutionary implication,” Journal of Theoretical Biology 11: 207—211 (1966) спирається на дані про епідемії кору, щоб обрахувати мінімальний розмір групи людей, неодмінний для підтримання існування кору. Ендрю Добсон у етапі Andrew Dobson, “The population biology of parasite-induced changes in host behavior,” Quarterly Reviews of Biology 63: 139—165 (1988) розглядає, як паразити збільшують свої шанси перекинутися на нових носіїв, змінюючи поведінку носіїв поточних. Стапя Aidan Cockburn and Eve Cockburn, eds., Mummies, Diseases, and Ancient Cultures (Cambridge: Cambridge University Press,

1983) ілюструє, що можна дізнатися про вплив хвороб у минулому із вивчення мумій.

Щодо впливу хвороб на населення, яке не мало попереднього досвіду контакту з ними, див. стапю Henry Dobyns, Their Number Became Thinned (Knoxville: University of Tennessee Press, 1983), в якій упорядковано докази того, що принесені європейцями хвороби знищили 95% усього корінного американського населення. Див. також додаткову літературу, в якій доводиться ця полемічна теза: John Verano and Douglas Ubelaker, eds., Disease and Demography in the Americas (Washington, D.C.: Smithsonian Institution Press, 1992); Ann Ramenofsky, Vectors of Death (Albuquerque: University of New Mexico Press, 1987); Russell Thornton, American Indian Holocaust and Survival (Norman: University of Oklahoma Press, 1987) та Dean Snow, “Microchronology and demographic evidence relating to the size of the pre-Columbian North American Indian population,” Science 268: 1601—1604 (1995). У двох книгах розповідається про депопуляцію тубільних Гаваїв через занесені європейцями хвороби: David Stannard, Before the Horror: The Population of Hawaii on the Eve of Western Contact (Honolulu: University of Hawaii Press, 1989) та O. A. Bushnell,

The Gifts of Civilization: Germs and Genocide in Hawaii (Honolulu: University of Hawaii Press, 1993). Про майже тотальне винищення ескімосів-садлерміютів епідемією дизентерії взимку 1902—1903 років розповідається у Susan Rowley, “The Sadlermiut: Mysterious or misunderstood?” pp. 361—384 у книжці David Morrison and Jean-Luc Pilon, eds., Threads of Arctic Prehistory (Hull: Canadian Museum of Civilization, 1994). Про інший бік медалі — смертність європейців від заморських хвороб — розповідає книга Philip Curtin, Death by Migration: Europe's Encounter with the Tropical World in the 19th Century (Cambridge: Cambridge University Press, 1989).

Серед джерел про окремі хвороби Stephen Morse, ed., Emerging Viruses (New York: Oxford University Press, 1993) містить багато цінних розділів про «нові» вірусні хвороби людей; те саме можна сказати про Mary Wilson et al., eds., Disease in Evolution, Annals of the New York Academy of Sciences, vol. 740 (New York, 1995). Щодо літератури з приводу інших хвороб, наведу такі. Про бубонну чуму: Colin McEvedy, “Bubonic plague,” Scientific American 258 (2): 118—123

(1988) . Про холеру: Norman Longmate, King Cholera (London: Hamish Hamilton, 1966). Про грип: Edwin Kilboume, Influenza (New York: Plenum, 1987) та Robert Webster et al., “Evolution and ecology of influenza A viruses,” Microbiological Reviews 56: 152—179 (1992). Про хворобу Лайма: Alan Barbour and Durland Fish, “The biological and social phenomenon of Lyme disease,” Science 260: 1610—1616 (1993) та Allan Steere, “Lyme disease: Agrowing threat to urban populations,” Proceedings of the National Academy of Sciences 91: 2378—2383 (1994).

Про еволюційне походження малярійних паразитів людини див. Thomas McCutchan et al., “Evolutionary relatedness of Plasmodium species as determined by the structure of DNA,” Science 225: 808—811 (1984) та A. P. Waters et al., “Plasmodium falciparum appears to have arisen as a result of lateral transfer between avian and human hosts,” Proceedings of the National Academy of Sciences 88: 3140—3144 (1991). Про еволюційне походження вірусів кору див. Е. Nor- rby et al., “is