Читати книгу - "Білі зуби"

Мо витер носа рукавом:

— Я вмію бути непомітним.

— Ага. Це значить тримати пащеку на замку.

— І третє, — сказав брат Ібрагім ад-Дін Шукраллах, раптово підвищуючи голос і репетуючи в самий мікрофон, — так це те, що вони будуть намагатися втовкмачити вам, що людський інтелект, а не Аллах, — от хто всемогутній, безмежний, всесильний. Вони будуть втовкмачувати вам, що ваш розум даний вам не для того, щоб звеличувати Творця, а для того, щоб звеличувати вас самих і врешті зрівняти вас з Богом і поставити над самим Творцем! І тепер ми з вами наближаємось до основної новини цього вечора. Найбільше зло невірних уже тут, у містечку Брент. Я вам скажу, і ви мені не повірите, брати, але тут, серед нас, є чоловік, який замахнувся на те, щоб виправити, змінити, підладнати те, що вже створене. Він збирається взяти тварину — тварину, яку створив Аллах, — і взятися її змінити. Створити нову тварину, яка не буде мати імені і буде просто гидотою. І коли він покінчить із цією маленькою твариною, мишкою, брати, коли він покінчить, він візьметься до овець, і котів, і собак. І хто у цій безправній спільноті спинить його, коли він одного дня забажає створити людину? Людину, народжену не з жінки, але із самого людського розуму! І він вам скаже, що це для медицини… але ХВІ не бореться з медициною. Ми інтелектуальна спільнота, і серед нас є багато лікарів, брати мої. Не дайтеся, щоб вас обдурили, розвели, мали за дурнів. Йдеться не про медицину. І моє питання до вас, брати ХВІ, хто пожертвує собою і зупинить його? Хто підніметься в ім’я Творця і покаже цим модернізаторам, що є ще закон Творця і він, цей закон, вічний? Бо вони скажуть вам, ці модернізатори, циніки, орієнталісти, що більше немає вірувань, що наша історія, наша культура, наш світ скінчився. Так думає цей науковець. І саме тому він так впевнено поводиться. Але скоро він зрозуміє, що таке насправді останні дні. Тож хто покаже йому.

— Так, писок на замку, так, звісно, — сказав Мо Міллатові, дивлячись кудись в інший бік, як у шпигунських фільмах.

Міллат обвів поглядом залу і зловив погляд Гіфана, передав його Шіві, а той — Абдулу-Джіммі й Абдулу-Коліну, Тірону і решті кілбурнської банди, що стояла під стінами, наче стюарди. Гіфан ще раз виразно глянув на Міллата і потім повів очима до дверей. І всі тихцем почали пробиратися до виходу.

— Щось сталося? — прошепотів Мо, зауваживши, що чоловіки із зеленими стюардськими стрічками почали виходити з натовпу.

— Приступили до виконання обов’язків, — сказав Міллат.

«Окей, тож я думаю, тут головне підійти до справи з обох боків. Тому що, з одного боку, це прямі лабораторні тортури, і ми можемо на цьому зіграти, але основний наголос треба робити на антипатентних речах. Бо це справді той кут, з якого треба тиснути. Бо якщо ми поставимо на це, то у нас автоматично з’явиться багато поплічників NCGA, OHNO тощо, і Кріспін уже з ними зв’язався. Оскільки, як ви знаєте, ми в цій галузі раніше не вели широкої діяльності, але це справді основний аргумент — я сподіваюсь, Кріспін нам розповість про це більше вже за хвилину, а зараз я просто хочу сказати про суспільну підтримку нашої справи. Я маю на увазі, зокрема, пресу, навіть таблоїди, що весь час кричать про справу… Люди погано сприймають ідею патенту на живі організми… я думаю, людям дуже неприємно таке чути, і ми, БЖПТ, можемо грати на цьому і зробити непогану кампанію разом, якщо…»

Ах, Джолі. Джолі, Джолі, Джолі. Джошуа знав, що він повинен слухати, але дивитися було незмірно приємніше. Дивитися на Джолі було такою втіхою. Як вона сиділа (на столі, коліна підтягнуті до грудей), як вона підглядала в свої нотатки (по-котенячому!), як повітря присвистувало між її зубами зі щербинкою, як вона увесь час заправляла біляве пасмо за вухо однією рукою і відбивала ритм по своєму гігантському «Мартінсу» другою. Якщо відкинути її білявість, вона була дуже схожою на його матір у молодості: м’які англійські губи, задерикуватий носик, великі мигдалеві очі. Але обличчя, яке б гарне воно не було, просто прикрашало найрозкішніше на світі тіло. Видовжене в лініях, м’язисте у стегнах і м’яке в животі, з грудьми, які ніколи не знали бюстгальтера, однак були неймовірно звабливими, і задком, який був просто платонівським ідеалом англійського корабля, плаский, і разом з тим персиковий, широкий і принадливий. І на додачу вона була розумною. А ще — відданою своїй справі. А ще — вона терпіти не могла його батька. І ще — вона була на десять років старша за нього (що обіцяло Джошуа такий сексуальний досвід, про який він і секунду подумати не міг без того, щоб йому феноменально встав — як от зараз просто посеред зустріччю). І до того ж, вона була найпрекраснішою жінкою, яку коли-небудь зустрічав Джошуа. О, Джолі!

— На мою думку, ми мусимо донести до людей насамперед те, що це вже прецедент. Розумієте — аргумент із серії «Що далі?» — так, я знаю, що Кенні має інший кут зору, він вважає, це надто просто для того, щоб впливати, але я не погоджуюсь, і за хвилину ми за це проголосуємо. Гаразд, Кенні? Якщо дозволите… так? Так. Про що я говорила… Прецедент. Бо якщо ми можемо сказати, що певна група людей має права на тварину, тобто не на кота, для прикладу, а на винахід з якостями кота, то це дуже хитро і небезпечно врізає нам, захисникам тварин, поле діяльності і веде до справді страшних наслідків у майбутньому. Мммм… Я б хотіла запросити сюди Кріспіна, щоб він трохи більше розповів про це.

Ясен пень, основна проблема в тому, що Джолі була дружиною Кріспіна. І що вже зовсім ні в тин ні в ворота, вони одружилися з коханням, абсолютним духовним зв’язком і спільними запальними політичними поглядами. Фан-нахертастично. Ще гірше те, що для членів організації шлюб Кріспіна був космогонічним міфом, що пояснював, якими мають бути