Читати книгу - "Повернутися дощем"

разом стиха продовжили мріяти.

— А садок? Де він буде? — Богдана підхопилася з ліжка. — Квітники мої де?

— Ходімо надвір подивимося, як краще спланувати, — запропонував Сергій.

Посеред ночі вони бігали подвір’ям, щось міряли кроками, прикидали що до чого і як спланувати, щоб дерева в садку не затуляли своїм гіллям гори та дуб, щоб з вікна було видно квітники та коней.

— Яке тут чисте повітря! — вдихнув Сергій. — Навіть не віриться, що таке може бути!

Він стомився і сів прямісінько в кучугуру. Сніг під його вагою провалився, і чоловік ледь не впав на спину. Богдана сипнула снігом йому в обличчя.

— А ось ти як! Ну тримайся! — скрикнув він і підвівся.

Богдана побігла, а Сергій їй навздогін пожбурив сніг і погнався за нею. Жінка, сміючись, схопила в жменю розсипчастий сніг і сипнула Сергію в лице. Вона тікала від нього, забувши про свій вік, про те, що по спині б’ють не важкі чорні коси, а прожиті роки. Коли Богдана падала в сніг, Сергій простягав їй долоню, і далі вони бігли, взявшись за руки, поки не спотикались і не валились на снігову ковдру. Богдана розчервонілася, хустка сповзла з голови, на обличчі — чарівна посмішка, від якої шаленіло серце Сергія. Стомлені і щасливі, вони повернулися до хати.

— У мене в чобітках повно снігу, — сказала жінка, скинула їх і витрусила сніг. — Шкарпетки мокрі.

— Ти можеш застудитися, — занепокоївся Сергій, — зараз ми тобі вдягнемо сухенькі.

Він всадив жінку на ліжко, став навколішки поряд, сам зняв мокрі шкарпетки, надів сухі. Сергій подумав про те, як багато втратив у своєму житті. Він не знав, як приємно турбуватися про кохану жінку, йому не відомо, як це взувати власну дитину, збираючи її до дитсадка, застібати ґудзики на дитячій кофтинці, зав’язувати бантики на дівчачих кісках. Він сів на підлогу біля Богдани, поклав голову на її коліна. Її натруджені руки пахли зимовою свіжістю, і він цілував кожен її пальчик.

— Мені кортить побачити Настю, — прошепотів. — Чи захоче вона зі мною зустрітися?

— Нехай трохи оговтається від горя, — відповіла Богдана. — А в мене серце болить за Ніну. Як вона там? Як Володя?

— Я поговорю із Зауром і все тобі розповім.

— Як ти гадаєш, вона повернеться? Чи принаймні почне зі мною спілкуватися?

— Іноді, щоб навчити людину плавати, її кидають у воду. Тож нехай трохи поборсається, подумає, а потім зрозуміє, що рідніше і ближче від рідної матері нікого немає.

Богдана торкалася пальцями його волосся, і цей дотик Сергієві здавався найніжнішим.

— Така чарівна казкова ніч, — мовив він, — найкраща за все життя.

— Уже світає, часто з денним світлом мрії розвіюються, дива зникають, приходить реальність і нічні думки здаються дивними і фантастичними, — замислилась Богдана.

— Усе залежить від нас. Ми завжди будемо разом, збудуємо будинок, навесні зробимо доріжку для іпотерапії, будемо лікувати хворих діточок.

— Потрібно оформити дозволи.

— Я допоможу. Ти мені розповідала про буйволів. Хочеш заведемо?

— Хочу. Тоді ми зможемо варити сири і допомагати бійцям в зоні АТО. Але ж у тебе у Росії своя справа.

— Не біда. Там є кому займатися, — сказав Сергій і поцілував її руку. — Тепер найголовніша справа мого життя — це ти. Я кохаю тебе!

— І я тебе.

Розділ 122

Напередодні Дня ЗСУ волонтери зібрали подарунки для бійців.

— Я поїду з тобою, — заявила Вадиму Настя.

— Ні, ти не поїдеш, — категорично заперечив чоловік.

— Але чому?!

— Навіщо зайвий раз ризикувати?

— Але ж цього разу до лінії розмежування ви не поїдете.

— Усе одно, — наполягав Вадим, — тобі краще залишитися вдома. Я навіть не знаю, чи буде вільне місце в бусі.

— Тоді ти лишаєшся, а я їду, — сказала Настя і вийшла з кімнати.

Вадим поміркував і вирішив не сперечатися з Настею, щоб зайвий раз не травмувати. Він бачив, що Настя повільно і з болем повертається до життя. Від матері вона приїхала зовсім іншою, і кожен маленький вогник, який час від часу спалахував у її погляді, він сприймав з трепетом і радістю. Вадим не дав остаточної згоди, але вже знав, що візьме Настю з собою. Зустріч з бійцями принесе їй нові враження і заповнить хоча б маленький куточок у спустошеній душі.

У день запланованої поїздки захворів водій мікроавтобуса, тож замість нього за кермо сів Вадим. Поруч нього знайшлося місце для Насті. Планувала поїхати Ольга, але в неї застудився син і вона залишилася вдома. Настя всю дорогу мовчала. Кілька разів Вадим намагався заговорити до неї, але вона була розгублена і замислена. Напевно, знову наринули спогади про минулу поїздку, і Вадим уже шкодував, що погодився взяти її з собою.

— Я