Читати книгу - "Останній дон"

скоїв злочин проти «родини», — знову заговорив дон. — Мають бути й кари. Для тебе — гроші, для Лії Вацці життя.

— Лія нічого не заподіяв Данте, — виправдовував друга Кросс, — а Лоузі — так. Дозвольте мені викупити його. Я володію половиною «Ксанаду». Я передам половину цієї своєї власності вам як плату за мене і за Вацці.

Дон Клерікуціо начебто зважував цю пропозицію.

— А ти вірний, — обізвався він нарешті й повернувся до Джорджіо, Вінсента і Петі: — Якщо ви троє згодні, я погоджуюсь.

Сини промовчали. Дон немов із жалем зітхнув:

— Ти відпишеш половину свого майна, але мусиш піти з нашого світу. Вацці зі своєю родиною має повернутись на Сицилію або ні, як захоче. І доки я житиму, ти і Вацці ніколи не повинні розмовляти між собою. У твоїй присутності я наказую своїм синам ніколи не помщатися за смерть їхнього небожа. В тебе є тиждень, щоб залагодити справи й підписати потрібні папери на користь Джорджіо. — Далі донів суворий тон полагіднішав: — Дозволь мені запевнити тебе, що я нічого не знав про плани Данте. А тепер іди з миром і пам'ятай, що я завжди любив твого батька як сина.

Коли Кросс вийшов з будинку, дон Клерікуціо підвівся з фотеля і сказав Вінсентові:

— У ліжко.

Вінсент допоміг батькові піднятися сходами, бо в дона тепер стали боліти ноги. Старість, нарешті, почала пустошити його тіло.

Епілог

Ніцца, Франція

Дестам

Останнього дня у Лас-Вегасі Кросс Де Лена сидів на балконі своїх апартаментів на готельному даху й дивився на скупану сонцем головну лас-вегаську вулицю. Великі готелі — «Цезарів палац», «Фламінго», «Пустельний заїзд», «Міраж», «Піски» — світили неоновими рекламними дашками над дверима, кидаючи виклик самому сонцю.

Дон Клерікуціо покарав Кросса по-своєму: Кросс ніколи не мав права повертатися до Лас-Вегаса. Яким щасливим був його батько тут, у Лас-Вегасі, а Ґроневельт обернув це місто на свою власну Валгаллу, але Кросс ніколи не почувався тут так затишно, як вони. Звісно, він тішився насолодами Вегаса, але ті насолоди завжди мали холодний присмак криці.

Зелені прапорці семи вілл повисли в пустельному супокої, але один звисав зі спаленої будівлі, чорного скелета, примари Данте. Вже ніколи він не побачить цього знову.

Кросс любив готель «Ксанаду», любив свого батька, Ґроневельта і Клавдію. А проте, в певному розумінні, він їх зрадив. Ґроневельта — тим, що не спромігся бути вірним «Ксанаду», батька — тим, що не зберіг вірність Клерікуціо, Клавдію — тим, що вона вірила в його невинність. Тепер він вільний від них усіх, почне нове життя.

На що обернулося його кохання до Атени? Від небезпек романтичного кохання Кросса застерігали Ґроневельт, батько і навіть старий дон. Таке кохання — фатальний ґандж для видатних чоловіків, що прагнуть панувати над своїми світами. Чому він знехтував тепер їхню пораду? Чому віддав свою долю на милість жінки?

Та дуже просто: її обличчя і тіло, звук її голосу, хода і жести, її щастя і смуток — усе це робило його щасливим. Світ ставав запаморочливо милим, коли Кросс був поряд із нею. Страви смачнішали, спекотне сонце гріло кістки, і Кросс відчував тільки те солодке пожадання її плоті, що робить життя святим. А коли спав разом з нею, то ніколи не боявся нічних жахіть, що з'являються перед світанком.

Уже три тижні, як він востаннє бачив Атену, але сьогодні вранці чув її голос. Він телефонував до Франції, сказавши, що вже їде, і почув, як бринить її голос щастям, тепер вона знала, що він живий. Може, вона навіть кохає його. Що ж, менше ніж через двадцять годин він побачить її.

Кросс вірив, що колись вона справді покохає його, винагородить за його власне кохання, ніколи не судитиме його і, мов янгол, спасе його від пекла.

Атена Аквітан була, певне, єдина жінка у Франції, що накладала макіяж і вбиралась, намагаючися стерти власну красу. Ні, Атена не хотіла видаватися бридкою, вона не мазохістка, але вона дивилась на фізичну красу як на небезпеку для свого внутрішнього світу. Вона ненавиділа ту владу, яку дає їй краса над іншими людьми. Вона ненавиділа марнославство, що й досі труїло її душу. Краса перешкоджала тому, що, як вона вже знала, стане працею всього її життя.

Першого дня роботи в Інституті для аутичних дітей у Ніцці Атена намагалася бути схожою на дітей, навіть ходити так, як вони. Нею геть заволоділо чуття ототожнення. Того дня вона розслабила м'язи обличчя, надавши його рисам бездушного супокою, і кульгала, ходила кривобоко, мов і в неї був розлад моторного апарату. Доктор Жерар глянув на те все й сардонічно промовив:

— Ох, дуже добре, але ви йдете в хибному напрямі. — Потім узяв її руки в свої і лагідно додав: — Ви не повинні ототожнювати себе з їхнім нещастям. Вам треба боротися з ним.

Атена відчула докір і засоромилась. Знову її акторське марнославство підвело її. Зате, дбаючи про дітей, вона здобула, нарешті, душевний спокій. Дітям було байдуже, що вона кепсько розмовляє французькою, зрештою, вони зовсім не розуміли значення слів.

Навіть сумні реалії не знеохотили Атену. Діти часом ставали агресивні, не визнавали правил поведінки, запроваджені в їхній громаді. Вони бились одне з одним і зі своїми доглядачками, розмащували свої фекалії по стінах, мочилися, де заманеться. Інколи вони були справді страшні своєю люттю, своїм відкиданням навколишнього світу.

Атена відчувала свою безпорадність тільки вночі в невеличкій, найнятій у Ніцці квартирі, коли вона студіювала літературу інституту. Там були повідомлення про поступ у розвитку дітей і вони лякали й приголомшували. Тоді Атена скулювалась у ліжку й плакала. На відміну від фільмів, серед яких вона жила, ці повідомлення здебільшого мали сумний кінець.

Коли Кросс зателефонував їй, що вже їде, Атена відчула в серці повінь щастя й надії. Він живий, він допоможе їй. А потім вона занепокоїлась і пішла за порадою до доктора Жерара.

— Що, на вашу думку, буде найкраще? — запитала вона.

— Він зможе стати у великій пригоді Бетані, — відповів доктор. — Я б дуже хотів побачити, як вона реагує на нього після такої тривалої перерви. Крім того, це буде дуже добре для вас. Матері не повинні обертатись на мучениць задля своїх дітей.

Ідучи в аеропорт зустрічати Кросса, Атена думала про докторові слова.

В аеропорту Кросс мав пройти від літака