Читати книгу - "Гра престолів"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 152 153 154 ... 253
Перейти на сторінку:
що ж вони кажуть.

Коли мокра Дані, тремтячи, вийшла з озера, служниця Дорея підбігла до неї з халатом з фарбованого пісочного шовку, але хал Дрого відмахнувся. Він схвально дивився на жінчині набубнявілі груди й випнутий живіт, і Дані бачила, як у штанах з кінської шкури, попід важкими золотими бляшками, набрякає його прутень. Наблизившись, вона допомогла Дрого розшнурувати штани. І тоді здоровань-хал підхопив її за стегна й підняв у повітря, як дитину. У його волоссі тихенько задзвеніли дзвіночки.

Огорнувши його руками за плечі, Дані притулилася обличчям йому до шиї, відчуваючи, як він проникає в неї. Три швидкі рухи — і все закінчилося.

— Огир, який осідлає світ,— хрипко прошепотів Дрого. Руки в нього й досі відгонили кінською кров’ю. В момент задоволення він боляче вкусив Дані за шию, а коли знову підняв її в повітря, вона відчула, як його сім’я, яке наповнило їй лоно, стікає її стегнами. Тільки тепер Дореї дозволили загорнути її в напахчені пісочні шовки, а Іррі — припасувати їй на ноги м’які капці.

Зашнурувавши штани, хал Дрого зронив наказ, і на берег озера вивели коней. Коголо дісталася честь допомогти халесі сісти на сріблясту. Пришпоривши коня, Дрого у світлі місяця й зірок рушив богошляхом. Дані на своїй сріблястій нескладно було триматися поруч.

Шовкове шатро, яке накривало палац хала Дрого, сьогодні було згорнуте, і всередину вливалося місячне світло. З трьох велетенських кам’яних кабиць вихоплювалося височезне полум’я. В повітрі гостро пахло м’ясом і перевареним кумисом. Коли Дані з Дрого увійшли, в палаці було людно й гамірно — на подушках розсілися ті, кому за статусом не дозволена присутність на церемонії. Щойно Дані проїхала попід аркою і рушила центральним проходом, усі очі звернулися до неї. Прославляючи життя в її лоні, дотраки голосно обговорювали її живіт і груди. Всього, що кричали, вона не розуміла, однак одну фразу чула ясно. «Огир, який осідлає світ»,— гриміло тисячоголосо.

В ночі вирував гуркіт барабанів і співи сурм. Напівголі жінки кружляли й танцювали на низьких столах просто посеред шматків м’яса й поміж тарелів, повних слив, і фініків, і гранатів. Чоловіки здебільшого були п’яні від кумису, але Дані знала, що сьогодні не зблисне жоден арах, не в цьому священному місті, де заборонені клинки та кровопролиття.

Злізши з коня, хал Дрого посів своє місце на високій лаві. Хал Джомо і хал Ого, які вже замешкали у Ваїс-Дотраку, коли прибули вони, отримали почесні місця праворуч і ліворуч від Дрого. Нижче сиділи кровні вершники всіх трьох хасів, а ще нижче — четверо дружин хала Джомо.

Злізши зі сріблястої, Дані віддала повіддя одному з рабів. Поки Дорея й Іррі розкладали їй подушки, вона пошукала очима брата. Навіть у дальньому кутку людного палацу завжди легко можна було зауважити Вісериса з його блідою шкірою, сріблястим волоссям і жебрацьким одягом, але сьогодні його ніде не було.

Вона окинула поглядом багатолюдні столи попід стінами; на подертих циновках і пласких подушках навколо низьких столів сиділи чоловіки, чиї коси були коротші за їхнє чоловіче багатство, але всі обличчя мали чорні очі й мідну шкіру. Практично в центрі палацу, неподалік середньої кабиці, Дані угледіла сера Джору Мормонта. Це було почесне місце, хай і не найвище: дотраки високо цінували лицарську майстерність битися мечем. Дані послала Джикі, щоб та привела сера Джору до її столу. Мормонт прийшов одразу й став перед нею на одне коліно.

— Халесі,— сказав він,— я до ваших послуг.

Дані поплескала по пухкій подушці з кінської шкіри поруч із собою.

— Посидьте й поговоріть зі мною.

— Ви робите мені честь,— схрестивши ноги, лицар сів на подушку. Перед ним опустився навколішки раб, пропонуючи дерев’яний таріль, повний стиглого інжиру. Узявши ягоду, сер Джора відкусив половину.

— Де мій брат? — запитала Дані.— Він мав би вже прийти на бенкет.

— Сьогодні вранці я бачив його світлість,— озвався сер Джора.— Він сказав, що йде на Західний базар купити вина.

— Вина? — невпевнено перепитала Дані. Вісерис терпіти не міг смаку кумису, який пили дотраки, вона це добре знала, й останнім часом часто ходив на базар і випивав з купцями, які з великими караванами приїздили зі сходу й заходу. Схоже, їхнє товариство було йому приємніше, ніж товариство сестри.

— Вина, — підтвердив сер Джора,— а ще він має намір набрати собі у військо перекупних мечів, які охороняють каравани.

Служниця поклала перед ним пиріг з кров’ю, і він узявся до нього обіруч.

— Хіба це мудро? — запитала Дані.— У нього немає золота, щоб розплатитися з солдатами. А що як його зрадять?

Охоронці караванів рідко мали поняття про честь, а Узурпатор з Королівського Причалу дорого заплатив би за голову її брата.

— Вам слід було піти з ним, щоб нічого не трапилося. Ви ж його присяжний меч.

— Ми у Ваїс-Дотраку,— нагадав їй сер Джора.— Тут ніхто не має права носити зброю і проливати кров.

— Але люди помирають,— сказала вона.— Джого розповідав мені. У деяких купців є здоровані-євнухи, які душать крадіїв шовковими стрічками. Так кров не проливається, тож боги не гніваються.

— Тоді будемо сподіватися, що ваш брат не дурний і нічого не крастиме,— витер сер Джора масний рот зворотом долоні й нахилився ближче.— Він хотів узяти з собою ваші драконові яйця, але я попередив його: якщо він їх торкнеться, я відітну йому руку.

Дані була така вражена, що на мить утратила мову.

— Яйця?.. Але ж вони мої, магістр Іліріо подарував їх мені на весілля, навіщо вони Вісерису... це ж просто каміння...

— Те саме можна сказати про рубіни, діаманти й вогненні опали, королівно... а драконові яйця навіть рідкісніші. Купці, з якими він випиває, проміняли б своє чоловіче багатство на один такий камінець, а на всі три Вісерис міг би купити собі стільки перекупних мечів, скільки треба.

Цього Дані не знала, навіть не підозрювала.

— Тоді... нехай бере їх. Йому не треба їх красти. Йому слід було просто попросити. Він мій брат... і мій справжній король.

— Він ваш брат,— визнав сер Джора.

— Ви не розумієте, сер,— сказала вона.— Наша мати померла, народжуючи мене, а батько з братом Рейгаром загинули ще раніше. Я б навіть імен їхніх не знала, якби мені не розповів Вісерис. Він єдиний, хто в мене лишився. Єдиний. Я більше нікого не маю.

— Тобто не мала,— заперечив

1 ... 152 153 154 ... 253
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра престолів"