Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

— етиці, тобто науці про мораль, шістдесят восьмий — естетиці, тобто аналізу вражень, які ми отримуємо за допомогою відчуттів.

Шістдесят дев’ятий том містив теософію, тобто дослідження мудрості, яка відкривається в релігії, сімдесятий — загальну теологію, сімдесят перший — догматику, сімдесят другий — топіку полеміки, тобто знайомство з загальними засадами ведення дискусії, сімдесят третій — аскетику, яка навчає способам благочестивого умертвіння плоті, сімдесят четвертий — екзегетику, тобто виклад книг Святого Письма, сімдесят п’ятий — герменевтику, яка ці книги тлумачить, сімдесят шостий — схоластику, яка є мистецтвом доказів поза будь-яким зв’язком зі здоровим глуздом, і сімдесят сьомий — теологію містики, тобто пантеїзм спіритуалізму.

Від теології Ервас, можливо, надто сміливо перейшов у сімдесят восьмому томі до онейромантії, тобто вмінню тлумачення снів. Цей том належав до найцікавіших. Ервас показував у ньому, яким чином брехливі й пусті ілюзії протягом багатьох століть правили світом. Бо з історії ми знаємо, що сон про худих і товстих корів змінив устрій Єгипту, в якому земельна власність від того часу перейшла до рук монарха. Через п’ятсот років ми бачимо Агамемнона, який розповідає свої сни зібраним грекам. І нарешті, через шість віків після здобуття Трої сни тлумачили вавилонські халдеї і дельфійський оракул.

Сімдесят дев’ятий том містив орнітомантію, тобто мистецтво ворожіння відповідно до лету птахів, яким володіли зокрема тосканські авгури. Сенека залишив нам відомості про їхні обряди.

Вісімдесятий том, більш вчений від інших, охоплював перші початки магії, сягаючи часів Зороастра й Остана. В нього увійшла історія цієї нещасної науки, яка, на сором нашого віку, зганьбила його початок і ще й досі не зовсім відкинута.

Вісімдесят перший том був присвячений кабалі й різним способам ворожіння, а саме: рабдомантії чи вгадуванню майбутнього за допомогою гілочок, хіромантії, геомантії, гідромантії і т. д.

Від усіх цих псевдонаук Ервас раптово переходить до найбільш незаперечних істин, і вісімдесят другий том містив геометрію, вісімдесят третій — арифметику, вісімдесят четвертий — алгебру, вісімдесят п’ятий — тригонометрію, вісімдесят шостий — стереотомію, тобто науку про тверді тіла, застосовану до різання каменів, вісімдесят сьомий — географію, вісімдесят восьмий — астрономію разом із її фальшивим витвором, відомим під назвою астрології.

У вісімдесят дев’ятому томі він помістив механіку, в дев’яностому — динаміку, тобто науку про діючі сили, в дев’яносто першому — статику, тобто науку про сили в стані рівноваги, в дев’яносто другому — гідравліку, в дев’яносто третьому — гідростатику, в дев’яносто четвертому — гідродинаміку, в дев’яносто п’ятому — оптику і науку про перспективу, в дев’яносто шостому — діоптрику, в дев’яносто сьомому — катоптрику, в дев’яносто восьмому — аналітичну геометрію, в дев’яносто дев’ятому — початкові поняття про диференціальне числення, нарешті сотий том містив аналіз, який, на думку Ерваса, був наукою наук і останньою межею, якої міг сягнути людський розум[49].

Комусь може видатися, що така глибока обізнаність із сотнею різноманітних наук перевищує розумові можливості однієї людини. Проте не підлягає сумніву, що Ервас про кожну з цих наук написав один том, який починався історією науки, а закінчувався сповненими справжньої проникливості зауваженнями щодо способів збагачення й, так би мовити, розширення в усіх напрямках меж людських знань.

Ервас зумів усьому цьому дати раду завдяки ощадливості в часі й надзвичайно упорядкованому розкладу. Вставав він, коли починало світати й готувався до роботи в канцелярії, обдумуючи справи, які повинен був зробити. В міністерство він приходив за півгодини до всіх інших і чекав, коли настане визначена година, з пером у руці й головою, вільною від будь-яких думок стосовно своєї великої справи. Коли бив годинник, він починав свої розрахунки й завершував їх з неймовірною швидкістю.

Потім він вирушав до книгарні Морено, довіру якого зумів завоювати, брав потрібні йому книжки і повертався додому. Через якийсь час виходив щось з’їсти, повертався до себе перед першою й працював аж до восьмої вечора. Після праці грав у пелоту з сусідськими хлопцями, випивав чашку шоколаду й лягав спати. Неділю він проводив поза домом, обдумуючи роботу на наступний тиждень.

У цей спосіб Ервас міг щороку присвятити близько трьох тисяч годин завершенню свого універсального твору, що через п’ятнадцять років витворило в сумі сорок п’ять тисяч годин. Врешті-решт ця незвичайна праця була завершена так, що ніхто в Мадриді ні про що не здогадувався, бо Ервас ні з ким не підтримував близьких стосунків, нікому про свій твір не згадував, прагнучи несподівано здивувати світ, представивши йому незмірний об’єм знань. Він завершив свій твір, якраз коли йому виповнилось тридцять дев’ять років, і тішився, що почне свій сороковий рік на порозі величезної слави.

І разом з тим, якийсь смуток наповнював його душу. Звичка до постійної праці, підтримувана надією, була для нього найкращим товаришем, заповнюючи всі хвилини його життя. Тепер він втратив це товариство, й нудьга, якої він раніше ніколи не знав, почала мучити його. Цей стан, цілком новий для Ерваса, порушив весь спосіб його життя.

Він перестав шукати самотності, й відтоді його бачили в усіх публічних місцях. Він справляв таке враження, наче хотів розмовляти з усіма одразу, але нікого не знаючи й не вміючи вести розмову, відходив, не промовивши й слова. Однак тішив себе думкою, що невдовзі весь Мадрид знатиме його, шукатиме його товариства й говоритиме тільки про нього.

Його мучила жага розваг, і він вирішив відвідати свої рідні краї, невідоме нікому містечко, яке він сподівався уславити. Протягом п’ятнадцяти років він дозволяв собі одну єдину розвагу — грати в пелоту з сусідськими хлопцями; тепер він радів думці, що зможе віддатися цій розвазі там, де провів перші дитячі роки.

Однак перед виїздом він хотів ще натішитися виглядом своїх ста томів, упорядкованих на одному великому столі. Рукопис був такого самого розміру, який мав вийти з друку, тож він довірив його палітурнику, повелівши витиснути на корінці кожної книжки назви окремих наук і порядкові номери, від першого на «Загальній граматиці» аж до сотого на «Аналізі». Через три тижні палітурник приніс книжки, стіл вже був приготований. Ервас розставив на ньому довгий ряд томів, чернетками й копіями, які позалишалися, радісно розпалив піч. Потім він замкнув двері на подвійні засови, опечатав їх власного печаткою і виїхав до Астурії.

Вигляд рідних околиць дійсно наповнив душу Ерваса очікуваною насолодою; тисячі солодких і невинних спогадів витискали йому з очей сльози радості, джерело яких, як здавалося, двадцять років сухої і виснажливої праці повинні були повністю осушити. Наш поліграф охоче провів би решту свого життя в рідному містечку,