Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 05"

Обличчя господареве враз набуло впевненого виразу.

— А я думав, що ви в Європі,— пробурчав він, але враз у погляді його спалахнула надія. — Слухайте, ви жартуєте. Де докази, що ви Свізін Гол?

Гриф знизав плечима.

— Такий жарт був би недоречний після вашої гостинності. І так само недоречно бути на острові двом Свізінам Голам.

— Якщо ви Свізін Гол, то хто ж такий я, хай вам біс! Може, ви й це знаєте?

— Ні,— безпечно сказав Гриф. — Але хотів би знати.

— Ну, це не ваша справа.

— Таки не моя. Не за вас тут ідеться. До того ж я знаю вашу шхуну, а по ній легко можна довідатися й про вас.

— Як же вона зветься?

— «Емілі Л.».

— Так. Я Рефі, власник і капітан тієї шхуни.

— Ага, той, що харцизує на котиковому промислі. Я чув про вас. То яка лиха година занесла вас аж сюди, на мої терени?

— Потрібні були гроші. Котиків майже всіх уже вибито.

— А тих, що край світу, пильно стережуть.

— Так воно й є. Але вернімось до нашої пригоди, містере Голе. Я ж можу добре битися й завдати вам чималого клопоту. Що ви на це скажете?

— Те, що й сказав. Навіть більше. Скільки коштує «Емілі Л.»?

— Вона своє вже відслужила. Хіба десять тисяч, та й то здирство. Під велику хвилю я кожного разу боюся, що баласт продавить їй дно.

— Вже продавив, капітане Рефі! Я бачив, як вона плавала догори дном після бурі. Покладімо, що вона була варта сім тисяч п’ятсот. Отже, я виплачую вам п’ятнадцять тисяч і перевожу до Сіднея. Не ворушіться, хай руки лежать на колінах. — Гриф підвівся, підійшов до господаря і взяв у нього револьвер. — Просто конечна пересторога, капітане. Зараз я відвезу вас на шхуну. Потім розкажу місіс Рефі, як склалися справи, і приставлю її до вас.

— Ви по-шляхетному поводитесь, містере Голе, мушу визнати, — сказав капітан Рефі, коли вельбот уже пристав до «Дядька Тобі». — Але бережіться Гормана й Вотсона. Вони відчайдушні хлопці. Та ще, — мені незручно казати, але ви бачили мою дружину. Я їй подарував чотири чи п’ять перлин. Вотсон та Горман погодилися.

— Авжеж, я розумію, капітане. Нічого не кажіть. Хай їй і залишаються. Це ви, містере Сноу? Осьде наш приятель, капітан Рефі. Заопікуйтеся ним, а я вернуся на берег по йото дружину.

VIII

Девід Гриф сидів коло письмового столу у вітальні в бунгало й писав. Надворі тільки-но почало розвиднятися. Ніч йому випала таки клопітна. Місіс Рефі в істериці дві години пакувала свої та капітанові речі. Гормана захопили сонного, а Вотсон саме вартував коло норців і пробував був опиратися. До стрілянини, правда, не дійшло, але він піддавсь аж тоді, як переконався, що гру програно. Його та Гормана тимчасово замкнено в помічниковій каюті, місіс Рефі залишено в Грифовій, а капітана Рефі прив’язано до столу в салоні.

Гриф закінчив писати документа й перечитав написане.

Гриф підписався, поставив дату, подумав, тоді ще додав: «Крім того, у Свізіна Гола позичено з бібліотеки три книжки: Гедсона «Закони психічних явищ», Золя «Париж» і Метена «Проблеми Азії». Ці книжки або гроші за них сповна можна отримати в канцелярії вищезгаданого Девіда Грифа в Сіднеї».

Він вимкнув світло, взяв в’язку книжок, дбайливо зачинив на засув вхідні двері й рушив на берег до свого вельбота.

НІЧ НА ГОБОТО

I

На Гобото торгівці завжди сходять зі своїх шхун, туди з’їжджаються плантатори з далеких диких берегів, і всі неодмінно вбираються в черевики, білі парусинові штани та інші оздоби цивілізації. На Гобото забирають пошту, оплачують рахунки, талі бувають часописи, не давніші, як за п’ять тижнів; а все через те, що той острівець облямований кораловими рифами, має безпечну якірну стоянку і до нього прибувають пароплави; властиво, він став розподільчим центром цілого широко розкиданого гурту островів.

Життя на Гобото нудне, нездорове та понуре; хоч сам острів невеликий, а безпросвітних пияків там більше, ніж у будь-якому іншому місці на світі.

Мешканці Гувуту із Соломонових островів кажуть, що там п’ють навіть у проміжках між двома чарками. На Гобото цього не заперечують, лише зауважують, що в історії острова ніяких таких проміжків не зафіксовано. Статистика імпорту теж доводить, що там на душу справді припадає спиртового питва більше ніж деінде. Гувуту пояснює це тим, що на Гобото жвавіша торгівля і рясніше гостей. А Гобото відказує, що хоч питомого населення в них менше, зате гостям дужче долягає спрага. Суперечка ця тягнеться без кінця, бо люди живуть там дуже короткий вік і не встигають дійти згоди.

Гобото невеликий острів — має всього чверть милі в прогоні; на ньому є адміралтейський вугільний склад (кілька тонн палива непорушно лежать там років двадцять), бараки для жменьки тубільних робітників, велика крамниця з коморою під залізним дахом та бунгало, де живе агент з двома помічниками. Більше білих там немає. І звичайно один з тих трьох завжди лежить у пропасниці.

Служба на Гобото тяжка. Політика компанії вимагає гарного ставлення до клієнтів, і про це повинні дбати не хто ж, як агент та його помічники. Цілий рік торгівці й вербівники приїздять з далеких «сухих» мандрівок і плантатори з таких самих далеких «сухих» берегів, привозячи з собою надмірну спрагу. Гобото — це Мекка гульвіс; а впившися до нестями, вони повертаються до своїх шхун чи плантацій і там уже потроху очунюють.

Менш витривалі потребують аж нівроку відпочинку, щоб знову мати силу на відвідини Гобото. Але для агента з помічниками такої перерви нема. Вони тут живуть; раз у раз мусон або південно-східний пасат пригонить до берега шхуни, навантажені копрою, слоновими горіхами, перламутром, черепахами та спраглими людьми.

Тяжка служба на Гобото. Тому й платня там удвічі більша, ніж по інших факторіях, тому компанія й відбирає на Гобото тільки сміливих і безстрашних людей. Вони витримують там десь із рік: після того їх ледь живих відсилають назад до Австралії або їхні тіла ховають у піску десь на завітряному боці острівця.

Джонні Бесет, майже легендарний гоботськпй герой, побив усі рекорди. Він мав надзвичайно дужий організм і витримав аж сім років. Помічники належним чином виконали передсмертну волю Бесета: заспиртували його тіло в бочці рому (купленій на власні кошти)і відіслали родичам до Англії.

Та попри все на Гобото люди намагаються бути джентльменами. Хоч у них і водяться якісь гріхи за душею, але