Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Розділ 40.1

Ренальд затримався, бо вмовляв Саура поїхати разом із ним до водоспаду. 

Старий спершу не хотів, але врешті-решт погодився, почувши, що цим самим зможе завадити  Біру зруйнувати ще чиюсь долю..

Раніше він побоювався робити що-небудь проти королівського чаклуна, бо вважав, що  той здатний на будь-яку мерзенність  заради досягнення своїх цілей. 

Цього ніхто не знав, але між ними було укладено договір: Бір відпускає Саура цілим і неушкодженим із замку, той оселитися десь на околиці, мовчатиме про все, що йому відомо, і ніколи не передасть будь-кому своїх знань, а дорогу до замку забуде назавжди.   

Цей договір вони скріпили закляттям і кров'ю.

Але страх того, що Бір все одно не залишить його в спокої, так і не дозволив Сауру повноцінно прожити своє життя у відставці. 

Він не одружився, хоча в нього була підходяща жінка, не народив дітей, бо боявся, що Бір тоді зможе взяти над ним  більшу владу, погрожуючи  його близьким.  Саур знав: Бір продовжує стежити  за кожним його кроком.

Але що більше минало часу, то менше й менше інтересу виявляв Бір до старіючого конкурента, а потім і зовсім забув, упевнений у тому, що Саур уже давно поглупів від старості і ні нащо не здатний. 

Та й до вбивств Бір вдавався дуже рідко,  бо розумів: якщо про це дізнаються Ренальд або навіть Ролена, то йому не минути лиха. Королева занадто м'яка, а принц –  порядний до нудоти.

Але Саур нічого не забув. Голова його залишалася такою ж ясною, як і багато років тому. Він, як і раніше,  таємно займався магією, а частину свого зору втратив не просто так: віддав його за те, щоб бачити образи і події, недоступні іншим.

І слухаючи принца Ренальда, Саур посміхався сам до себе. Нарешті прийшов   той жаданий  час розставити все на свої місця! 

Тепер йому нічого втрачати. Мати давно  померла, а ніяких інших прихильностей у нього немає. 

Саур не був немічним дідом, він досі чудово їздив верхи і сам займався господарством, тому йому не становило труднощів вирушити з принцом до водоспаду.

Інга й Адвіан побачили поруч із Ренальдом високого, добре складеного чоловіка з довгим сивим волоссям, перехопленим навколо голови чорною стрічкою. 

Його обличчя, майже без зморшок, засмагло до чорноти, але тонкі губи залишалися дуже блідими.

Каламутно-жовті, широко розкриті очі з вузькою зіницею, дивилися в нікуди, в одну точку і  не рухалися.

На Інгу цей надзвичайний погляд справив досить моторошне враження. Старий немов повстав із фільмів жахів про вампірів або некромантів, якими вона зачитувалася у підлітковому віці.

Це було і страшно, і хвилююче водночас. 

Старий виглядав так, наче знав усі таємниці світобудови.

Ренальд з усмішкою кивнув Інзі й Адвіану:

– Це Саур – той, з ким ви шукали зустрічі.  Сподіваюся, Саур відповість на ваші запитання.

Обличчя старого залишилося непроникним, а погляд – таким же порожнім і нерухомим.

– Я бачу ваші постаті, але  майже не здатен розгледіти обличчя, – заговорив він несподівано приємним  чистим голосом, – Енергія принца Уаджита мені знайома, а твоя – ні! Дай руку! – велів він.

Інга невпевнено покосилася на Адвіана, потім на Ренальда і повільно простягнула дивовижному старому свою руку.

Саур кілька секунд потримав її в долонях і сказав:  

– Твоя доля затягнута чорним пологом.

– Тобто, нічого хорошого? – убитим голосом запитала Інга.

– Чорний полог – це не смерть, а кілька варіантів розвитку майбутнього, залежно від того, яким шляхом ти підеш. Смерті я поки що не бачу.  Але твій зв'язок із нашим світом набагато міцніший, ніж зі світом людей, у якому ти народилася.

– Тобі відомо про пророцтво? – запитав Адвіан.

– Відомо. Але легенди, що збереглися в Уаджиті, не дають цілісного уявлення про те, що  колись було передбачено. 

– Як це розуміти?

– Деякі книги було викрадено або знищено...

– Ну звісно! – вигукнув Адвіан, – Напевно, саме тому пророцтва різняться, і Маріл так довго ламає над ними голову! 

– На жаль, я не можу сказати, що саме було написано в первісному передвісті. Ця дівчина – обрана, її магія сильна, але виконати пророцтво і повернути Уаджиту колишню силу вона не здатна самотужки. Добре, що у Маріла залишилися деякі початкові записи і ви зуміли вчасно відкрити портал. Якби вона потрапила сюди одна, то загинула б... А разом із сестрами більше можливості подолати   руйнівну енергію…

Ні Інга, ні Адвиан не здивувалися  тому факту, що  Саур  відчув  родинний зв’язок, навіть не торкаючись їхньої крові.

– Тобто, якби Уаджит мене не покликав, я б не зустрілася з ними? – зметикувавши щось, запитала Інга.

– Ні, не зустрілася б. Я не стану пояснювати всі хитросплетіння доріг і доль. Вони зумовлені, але мінливі.

– І що ж нам тепер робити, щоб і Уаджиту  допомогти  і самим не загинути?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍