Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

вгамувати свою неприязнь до Едріка, що кілька днів тому очолив їхній загін. Судячи з усього, він був некепським командиром, інакше Насуада ніколи не доручила б йому такої важливої місії. Та, як би там не було, він мав дуже химерну й сварливу вдачу, караючи своїх солдатів за найменшу провину й непокору. Міцному Молоту принаймні вже тричі доводилось чути, як Едрік наказував шмагати вояків різками, а це, на його власну думку, мало неабияк підривати їхній бойовий дух. Адже як загін може нормально діяти в бою, коли солдати ненавидять свого капітана? «Скорше за все, Насуада вирішила влаштувати мені ще одне випробування, щоб побачити, чи зможу я наступити на свою гордість і вживатися із цим навіженим деспотом», — здогадався Роран.

За мить юнак опинився на спині свого вірного Сніговія й помчав до голови загону, що тепер налічував двісті п'ятдесят воїнів. Їхнє завдання було не з простих. Скориставшись тим, що Насуада й король Орин вивели із Сурди основну частину свого війська, Галбаторікс увірвався до беззахисної країни й став спустошувати міста й села, а також знищувати врожаї, які були дуже потрібні задля того, щоб вардени й далі боролися з Імперією. Повстанці могли б легко знищити ворожі загони, попрохавши допомоги в Сапфіри, але та полетіла до Ерагона на коронацію нового правителя гномів. Одним словом, розуміючи, що довго залишатись без Вершника та дракона дуже небезпечно, Насуада вирішила діяти на випередження й послала загін Едріка, аби відкинути ворожих солдатів назад. Вивідачі повстанців доповіли, що їхній загін має налічувати не більше трьох сотень воїнів, тож можна було тільки уявити, як здивувалися Едрік та Роран, коли, розпочавши переслідувати ворогів, зрозуміли, що тих щонайменше сімсот.

Невдовзі Міцний Молот порівнявся з плямистою кобилою Карна й замислено глянув уперед. Перед ними простирались безмежні лани, посеред яких де-не-де височіли самотні верби й тополі. У небесах зависло кілька яструбів, а в траві, під ногами їхніх коней, метушились наполохані миші, зайці та всяка інша дрібна звірина. Швидше за все, люди бували в цій місцині лиш одного разу, та й то зовсім недавно, оскільки на схід ген до горизонту тяглася смуга прим'ятої трави.

Карн глянув на сонце, яке було майже в зеніті, й примружив очі, через що на його вилицях з'явилися глибокі борозни зморщок:

— Ми маємо наздогнати їх, перш ніж наші тіні стануть довшими за наш зріст.

— Угу… І саме тоді ми дізнаємось, чи досить нас, щоб гідно їм протистояти, — буркнув Роран. — Інакше вони просто нас переріжуть. Ніде правди діти, я люблю подвиги, але цього разу мені б дуже хотілося, аби нас було більше за ворогів.

На Карнових вустах з'явилась похмура посмішка:

— Звикай, у варденів вічно не слава богу.

— Шикуйсь! — гаркнув Едрік і, пришпоривши свого коня, помчав униз витоптаною в траві стежкою. Роран стис зуби, легенько торкнувся п'ятами боків Сніговія й попрямував слідом за своїм капітаном.

За шість годин потому Роран ховався в заростях буків неподалік невеличкого струмка, береги якого густо поросли очеретом. Він уважно розглядав старе селище, що складалося з двох десятків будиночків із посірілими від часу стінами. Самі ж селяни метушились на виїзді з нього, намагаючись мерщій посадити свої родини на коней. Із заходу повільно наближався загін Галбаторікса, тож, швидше за все, мирні мешканці збиралися тікати в центр Сурди. Так воно й сталося.

Якби була на те Роранова воля, то він спробував би зупинити їх і напевно переконав би, що його побратими-повстанці не дадуть Імперії знищити їхні домівки. Адже Міцний Молот ще дуже добре пам'ятав, із яким болем і відчаєм він покидав своє рідне село. До того ж, Роран міг закликати місцевих чоловіків битися разом із ними, бо десять чи двадцять пар рук могли запросто вирішити долю поєдинку. Юнак був переконаний, що ці люди билися б із потрійним завзяттям, оскільки їм належало захищати свою батьківщину. Проте Едрікові не сподобалась ця затія, і він наказав варденам сховатися на пагорбах за селищем.

— Нам пощастило, що маємо справу з піхотою, — пробурчав Карн, тицьнувши пальцем на колону солдатів у червоних мундирах, яка марширувала вбік селища. — Інакше ми ніколи не дісталися б сюди першими.

Роран кивнув і глянув на воїнів, що скупчились у нього за спиною. Едрік на певний час зробив його командиром невеличкого загону, який налічував двадцять вісім воїнів — серед них було півдюжини лучників, а також солдати, озброєні мечами й списами. Іще один загін із двадцяти восьми солдатів очолював далекий родич Едріка — Санд, а решту воїнів капітан збирався вести в бій під своїм командуванням. Ховаючись у заростях бука, усі три загони перебували надто близько один від одного, що, на думку Рорана, було грубою тактичною помилкою. Адже, коли вони вийдуть на поле бою, їм буде потрібен час, щоб вишикуватись, а ворог обов'язково скористається цією затримкою й зуміє належно зорганізувати свої оборонні порядки.

Невдовзі юнак схилився до Карна.

— Схоже, серед них немає поранених, — прошепотів він, — усі воїни з цілими руками й ногами. Як гадаєш, там є ті потвори, які не відчувають болю?

Карн зітхнув:

— Якби ж то я знав. Твій двоюрідний брат легко б упорався з цим завданням, а я — звичайнісінький чарівник, тому не наважуся перевіряти самотужки аж таку кількість ворожих солдатів. До того ж, серед них можуть бути маги, а вони легко мене відчують, перш ніж я встигну проникнути до їхніх свідомостей. І тоді — пиши пропало… Вони відразу ж повідомлять своїм побратимам про наш загін.

— Як мені набридло вагатися перед кожною битвою, — мовив Роран, розглядаючи озброєння ворожих солдатів і намагаючись вирішити, як би краще зорганізувати напад своїх людей.

Карн посміхнувся:

— Твоя правда. Але я б волів, аби ми й надалі вагалися. Якщо ми перестанемо вагатись, це означатиме…

— Що один із нас або ж ми обоє вже мертві…

— Або те, що Насуада віддала нас під командування різних капітанів…

— І тоді в нас знов-таки безліч шансів померти, бо я не захищатиму твоєї спини, а ти — моєї. — По цих словах Роран посміхнувся й витяг з-за пояса молот, похмуро глянувши на свою праву ногу, яку проймав біль. Сплюнувши, він потягнувся рукою до того місця, де його поранив бик, і став повільно його розтирати.

Карн стривожено глянув на свого супутника:

— З тобою все гаразд?

— Через це не вмирають, — мовив Роран, а потім замислився над своїми словами: — Хоча, може, й умирають, але хай я буду тричі проклятий, якщо залишуся тут,