Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

й надрукувати на екрані те, що хочете сказати. Ви ж це зможете зробити, чи не так?

В юридичній конторі я користувався комп’ютером для перевірки судових прецедентів, пошуку персональних даних клієнтів, а також пересилання листів електронною поштою. І Куміко, напевне, використовувала його в роботі. Бо редакція журналу про здорове харчування, де вона працювала, зберігала в комп’ютері аналізи поживності продуктів та рецепти приготування страв.

— Щоправда, звичайний комп’ютер для цього не годиться, але з допомогою нашого й вашого можна листуватися з пристойною швидкістю. Куміко-сан сказала, що готова з вами спілкуватися через комп’ютер. От чого я все-таки домігся. Листування буде в реальному часі, а це майже те саме, що розмова віч-на-віч. Такого остаточного компромісу я досяг. Усе-таки примудрився. Ну, що ви на це скажете? Може, такий варіант вам не до вподоби, та якби ви знали, як я вимучив свою безмозку голову!

Я мовчки переклав слухавку в ліву руку.

— Алло! Окада-сан, ви чуєте мене? — стривоженим голосом запитав Усікава.

— Чую, — озвався я.

— Отож якщо ви роздобудете мені пароль доступу до комп’ютера в «садибі», я зразу влаштую вам розмову з Куміко-сан. Як скажете, Окада-сан?

— Скажу, що тут є деякі заковики.

— Які саме? — запитав Усікава.

— Передусім як я знатиму, що розмовляю саме з Куміко. Листування з використанням комп’ютерного екрана не дозволяє побачити людину, якій пишеш, і почути її голоса. На тому кінці за клавіатурою замість Куміко може сидіти будь-хто.

— Справді! — сказав вражений Усікава. — А я про це й не подумав. Така річ цілком можлива. Не хочу вам казати компліментів, але ви правильно робите, що висловлюєте сумнів. «Я сумніваюсь — отже, існую». А що, як зробити ось так. Ви спочатку спитаєте Куміко-сан про щось, чого ніхто інший, крім неї, не знає. Якщо відповідь виявиться правильною — значить, з вами Куміко-сан розмовляє. Ви прожили разом з нею стільки років, що, напевне, є речі, про які відомо лише вам двом.

В його словах була логіка.

— Гаразд, але річ у тому, що я не знаю пароля. Я ні разу не торкався цього комп’ютера.

За словами Мускат, Цинамон пристосував комп’ютерну систему повністю для своїх потреб. Удосконалив її, створив складну базу даних і захистив доступ до її програм спеціальним кодом та іншими вигадливими пристроями так, щоб стороння людина не могла легко в неї проникнути. Своїми десятьма пальцями він повноправно господарював у цьому заплутаному тривимірному підземному лабіринті, тримав усе під своїм суворим контролем. В його голові були закарбовані всі маршрути цього лабіринту, завдяки чому він міг одним натисненням клавіші переміщатися туди, куди хотів. Не обізнаному з цим комп’ютерному зломщику (тобто будь-кому, крім Цинамона) довелося б блукати кілька місяців, щоб добратися до потрібної інформації, оминаючи розставлені сигнальні пристрої й пастки. Комп’ютер у «садибі» не був особливо потужним і належав до того самого класу, що й той, який стояв в офісі на Акасака. Однак вони обидва сполучалися з головною машиною, що містилася дома й дозволяла обмінюватися інформацією. У головному комп’ютері, напевне, Цинамон зберігав таємниці їхньої роботи — від списку клієнток до складної подвійної бухгалтерії. І, гадаю, не тільки це.

До такого припущення мене спонукала його глибока прив’язаність до комп’ютера. Прибувши в «садибу», Цинамон завжди зачинявся у своїй кімнатці. Однак іноді двері випадково залишалися відчиненими, і я краєм ока бачив його за роботою, водночас соромлячись того, що ніби підглядаю за ним. Бо мені здавалося, що Цинамон зливався водно з комп’ютером в еротичному пориві. Постукавши на клавіатурі, він читав написане на екрані, невдоволено кривив губи або ледь-ледь усміхався. То іноді в задумі неквапливо натискав на клавіші, то раптом його пальці нестримно бігали по клавіатурі, як у піаніста, що грає етюд Ліста. Ведучи мовчазну розмову з комп’ютером, Цинамон ніби вдивлявся через екран в інший, важливий і близький йому світ. Я мимоволі думав, що, можливо, справжня реальність, в якій він існує, належить не земному світові, а підземному лабіринту. І, може, там він чистим голосом красномовно говорить, гучно плаче й сміється.

— А чи не міг би я отримати доступу до вашого комп’ютера? — запитав я Усікаву. — Тоді вам пароль не буде потрібний.

— Нічого не вийде. Ваше повідомлення до нас дійде, а наше — ні. Проблема в паролі — Сезаме, відкрийся! Без нього нічого не вдасться зробити. Не відчиняться вовку двері, хоч би як він змінював голос. «Тук-тук-тук! Це я — твій друг кролик!» Як пароля не маєш — завертай голоблі.

На тому кінці телефонної лінії Усікава чиркнув сірником і закурив. І я відразу уявив собі його криві жовті зуби й відвислі губи.

— Пароль складається з трьох знаків — букв або цифр, а може, їхньої комбінації. Після появи напису «Введіть пароль» у вас буде десять секунд на роздуми. Якщо тричі підряд помилитеся, доступ закриється, а система зчинить тривогу. Звукового сигналу не почуєте, але буде ясно, що приходив вовк і наслідив. Ну що, добре придумано? Це стане зрозуміло, якщо підрахувати кількість перестановок і комбінацій двадцяти шести знаків абетки і десяти цифр — величину, близьку до безмежності. Хто не знає пароля, тому це завдання не по зубах.

Я мовчав у задумі.

— Ну що? Маєте якісь ідеї, Окада-сан?

Наступного дня пополудні, коли Цинамон повіз додому на «мерседесі» чергову клієнтку, я зайшов у його кімнатку, сів за стіл перед комп’ютером і ввімкнув його. Екран монітора залило холодне синювате сяйво й з’явився напис:

Для доступу в комп’ютер введіть пароль.

За 10 секунд.

Я набрав на клавіатурі заздалегідь вибрані три літери.

zoo

Пролунало звукове попередження, система не відкрилася.

Пароль неправильний.

Введіть правильний пароль. За 10 секунд.

На екрані почався відлік часу. Я натиснув клавішу «зміна регістру» і ввів те ж слово великими буквами:

ZОО

Комп’ютер знову відповів відмовою:

Пароль неправильний.

Введіть правильний пароль. За 10 секунд.

Якщо знову буде введено неправильний пароль, доступ автоматично закриється.

Почався відлік часу. Десять секунд. Я замінив першу літеру великою, інші дві залишив малими. Остання рятівна соломинка.

Zoo

Пролунав бадьорий сигнал:

Пароль правильний.

Виберіть програму в меню.

Відкрилося меню. Я повільно видихнув, заспокоївся і, переглянувши довге меню, вибрав програму «Зв’язок». На екрані беззвучно з’явилося нове меню.

Виберіть у меню програму зв’язку.

Я клацнув мишкою по рядку «Обмін повідомленнями».

Введіть пароль для отримання повідомлень. За 10 секунд.

Напевне, це був важливий для Цинамона вузол, що закривав вхід до комп’ютера. Отже, і тут пароль мав