Читати книгу - "Діти Мардука"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він хотів іще щось додати, але його випередив Лікар:
— Блискавично — вранці очолили, а в обід уже викликають на партактив.
Учений поцікавився, що значить очолити, на що Костя пояснив:
— Це термін дітей Мардука. Він означає впустити в людську плоть прибульця. Треба розуміти, що вони ще не знають, де тепер їхній товариш.
— А ви не помиляєтесь? — засумнівався господар.
Я взяв папірець з номером і, кивнувши на телефонний апарат на столі, спитав:
— Можна?
Учений сказав, що так.
Уже перший звук слова «Алло», яке почулося у трубці, викликало в мені звіра-охоронця. Чоловік за столом, який дивився на мене, очікуючи, що я скажу в трубку, раптом змінився на лиці. Але тільки на мить, бо я поспішив відімкнути зв’язок, і обличчя моє набрало звичайного виразу.
— Твоя правда, — звернувся я до Кості. — Це вони.
Несподівано спокій, який оповивав мене уже кілька тижнів, почав танути. Я знову опинився у ворожому просторі, з кожного куточка якого шкірилися конвоїр, наглядач, провокатор, інформатор, у яких було тільки одне завдання: привернути до себе мою увагу. Вони вбивають способом, який не зафіксований у жодному законодавстві. Його умовно можна назвати: «Спосіб безконтактного убивства» або «Спосіб убивства по краплині». Убивають не через пошкодження плоті, а через пошкодження нервової системи, а вже вона псує плоть. Людина помирає не від ножа, кулі чи важкого предмета, а від інфаркту, інсульту чи чогось подібного. Це винахід дітей Мардука.
— Ви хотіли, аби ми познайомили вас з Магом, — озвався Костя і кивнув на мене: — Так ось він.
— Он як.
Бородань за столом якийсь час про щось міркував, а потім запитав:
— А чого ви не сказали про це минулого разу, коли тут були?
— Ви все одно не повірили б, — відповів Лікар.
Несподівано історик сказав:
— Послухайте, я, здається, знаю халдейську мову. Не так, як досі, а по-справжньому. — Він почав казати незрозумілі слова з великою кількістю ретрофлексних, свистячих і шиплячих звуків. Потім переклав: — Богине Ерешкігаль, прийми мою душу у царство своє. Я раб твій і прах біля ніг твоїх по віки віків.
Як виявилося, то була єдина халдейська фраза, яку залишив на згадку вченому його недавній «орендар». Усвідомивши це, історик засмутився. Він поцікавився:
— Що це за люди, і де вони навчилися неіснуючої, мертвої мови?
Я не поспішав відповідати, підшукував, якби простіше пояснити. Та, нарешті, сказав:
— Вони не вчилися цієї мови. Вони прийшли з нею у світ людей. Ну, народилися з нею. Зазвичай у кожного, хто з’являється у нашому світі, блокується інформація про попередні життя — не відсікається, а тільки блокується. Це десь так, якби у людини, яка переїхала мешкати у якийсь інший край, частину речей вилучили б і поклали на сховок у шафу чи кімнату, до якої власникові тих предметів доступу немає. Речі належать йому, але у цій ситуації, у цій системі, де він опинився, ними користуватися заборонено. Для потойбічних же сутностей, хто в попередніх життях володів халдейською мовою, — жерців храму Мардука, Магів і чарівників Вавилона, є виняток. Хоч їх і народжує сучасна жінка, але вся сума знань, якими володіла сутність у потойбіччі, залишається при ній і після втілення її у людський плід. Це не тільки мова, а й дещо важливіше — доктрина аккадсько-вавилонського духовного егрегора. Найбільше таких істот прийшло у світ наприкінці дев’ятнадцятого — на початку двадцятого століть. Це космічне явище.
Я завважив, що Костю моє пояснення цікавило не менше ніж науковця. Він запитав:
— А до чого тут космос?
— Я тобі колись казав, що на кінець дев’ятнадцятого століття, а точніше на тисяча вісімсот вісімдесят перший рік припадає зміна кіл Сонячного Зодіаку. Коло Сонячного Зодіаку ще називається анарагонічний оберт, і триває двадцять п’ять тисяч дев’ятсот двадцять років. Для порівняння: анарагонічний оберт Землі триває триста шістдесят п’ять днів. А тільки якщо в кінці земного оберту люди святкують народження нового року, то в кінці анарагонічного оберту Сонця у людстві народжується нова цивілізація, можна сказати, нова раса. Ось у цей період і приходить у світ велика кількість лихих, чорних геніїв минулих епох. Аби глибше зрозуміти те, про що я кажу, треба ще оповісти про зв’язок Темного Сателіта Землі з усіма дванадцятьма знаками Зодіаку Сонця, але це вимагає вже тривалішої розмови.
І тут я дістав з кишені смартфон, яким давно вже не користувався, і пошукав у «контактах» слово «Олег». Відгукнулися одразу. Я нагадав, що ми колись уже зустрічалися у сквері біля Троїцької церкви і запитав, чи не хотів би журналіст ще раз побачитися зі мною.
— Авжеж, — відказали на тому боці, — коли і де?
— Та хоч зараз. А де — біля історичного музею.
— Мені йти туди хвилин п’ять. Але прямо зараз не вийде. Давайте за півгодини.
Коли ми роз’єднали зв’язок я пояснив, що це журналіст, який зібрав матеріал про безпам’ятьків.
— Он як, — озвався історик, підводячись з-за столу і окидаючи поглядом купу книжок. — Треба дати лад до його приходу.
… Коли я виходив з кабінету, тут уже панував порядок: книжки знову зайняли свої місця на полицях, а підлогу було протерто вогкою шваброю.
Гінка постать журналіста виникла несподівано з-поміж перехожих. У вусі в нього поблискувала серга з символом «Овна», а голова була ретельно поголена.
— Я чому до вас озвався, — мовив, потиснувши йому руку. — Виявляється, ваша тема несподівано отримала розвиток.
— Так. Це сталося після зміни влади. Мене покликав редактор і повідомив, що тепер ми можемо займатися «непомнящими» відкрито.
— А доти ви що робили те з оглядкою?
— Авжеж. До речі, це
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти Мардука», після закриття браузера.