Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

надворі,— відповіла Кінвара, Заходячи до вітальні просто у гумових чоботях.— Я все одно планую замінити ковролін.

Робін стягнула чоботи, зайшла всередину слідом за Страйком і причинила двері.

Холодну сиру кімнату освітлювала одна-єдина лампа.

— Двоє чоловіків? — повторила Кінвара, знову розвертаючись до Страйка.— А куди саме вони пройшли, ви бачили?

— Перелізли через стіну біля дороги,— відповів Страйк.

— Як гадаєте, вони знають, що ви їх бачили?

— О так,— відповів Страйк.— Ми зупинилися, а вони побігли у ліс. Мабуть, повтікали, як ми пішли за ними, як гадаєш? — звернувся він до Робін.

— Так,— відповіла та,— здається, ми чули, як вони бігли назад до дороги, коли ви випустили собак.

— Раттенбері досі за кимсь женеться... Звісно, то може бути лис, він од тих лисиць у лісі аж шаленіє,— сказала Кінвара.

Увагу Страйка привернула зміна, яка сталася в інтер’єрі кімнаті, відколи він був тут востаннє. Над коминком, де висіла картина з кобилою і лошам, виднівся навий квадрат невицвілих бордових шпалер.

— А що сталося з вашою картиною? — запитав Страйк.

Кінвара розвернулася глянути, про що він питає. Відповіла — щось по задовгій паузі:

— Я її продала.

— О,— сказав Страйк.— Я думав, вона вам подобається.

— Після того, що Торкіль тоді сказав, перестала. Я більше не хотіла її тут бачити.

— A,— озвався Страйк.

Настирливе гавкання Раттенбері луною линуло з лісу. Страйк був певний, що то він знайшов Барклея, який ішов до машини, навантажений двома торбами інструментів. Кінвара відпустила нашийник лабрадора, і товстий пес і собі гучно гавкнув один раз і підбіг до дверей, почав скавчати, шкребти лапами скло.

— Навіть якщо викличу поліцію, вони не приїдуть сюди вчасно,— заявила занепокоєна і сердита Кінвара.— Я в них не на першому місці. Гадають, я те все вигадую — отих непроханих гостей. Піду гляну, як там коні,— додала вона, прийнявши рішення, але не пішла через скляні двері, а натомість вийшла в коридор, а звідти — наскільки можна було чути — перейшла ще до іншої кімнати.

— Сподіваюся, пес не покусав Барклея,— пошепки сказала Робін.

— Краще сподівайся, що він не вб’є собаку лопатою,— відповів Страйк.

Двері відчинилися знову. Кінвара повернулася, і, на їхнє занепокоєння, вона мала в руках револьвер.

— Я візьму,— сказав Страйк, підкульгав до неї і несподівано забрав револьвер. Оглянув його.— Семизарядний «Гаррингтон-енд-Ричардсон»? Це протизаконно, місіс Чизвелл.

— Він належав Джасперу,— відповіла вона так, ніби це дорівнювало спеціальному дозволу,— і краще я візьму...

— Я іду до коней з вами,— твердо відповів Страйк,— а Робін лишиться тут і нагляне за будинком.

Кінвара, може, і хотіла б щось заперечити, але Страйк уже відчинив скляні двері. Скориставшись нагодою, лабрадор рвонув у темний сад. Його низький гавкіт полинув маєтком.

— О Господи Боже... нащо ви його випустили? Баджере! — закричала Кінвара. Розвернулася до Робін: — Щоб з цієї кімнати ані кроку!..

Далі вона вийшла в темряву слідом за лабрадором, а Страйк покульгав за нею зі зброєю. Обоє розчинилися в мороці.

Робін лишилася стояти, вражена тим, як злобно накинулася на неї Кінвара.

Крізь відчинені двері в кімнату, де й так уже було прохолодно, влетіло нічне повітря. Робін підійшла була до кошика біля коминка, що вабив газетами, галузяччям, полінцями і розпалювачем, але не можна було розпалювати вогонь без Кінвари. Кімната була така ж обшарпана, як і минулого разу, на голих стінах лишилися тільки світлини з оксфордширськими краєвидами. Надворі все гавкало двоє псів, але всередині чувся один-єдиний звук (Робін минулого разу не розчула його за всіма теревенями й сварками Чизвеллів): гучно цокав старий годинник на підлозі в кутку.

Після кількагодинного копання в Робін боліло все тіло, пекли обідрані руки. Не встигла вона сісти на продавлений диван, обхопивши себе руками від холоду, як нагорі рипнуло — ніби під чиєюсь ногою.

Робін звела очі до стелі. Мабуть, здалося. В старих будинках часто-густо чути дивні звуки, ніби хтось є, але потім звикаєш. Вдома у батьків батареї ніби пирхали, а старі двері стогнали, як увімкнеш опалення. Здалося.

Знову рипнуло — за кілька кроків від місця, де рипіло вперше.

Ставши на ноги, Робін пошукала очима якусь зброю. На столику біля дивана стояла маленька і дуже потворна статуетка жаби. Пальці зімкнулися на холодному ніздрюватому металі; над головою рипнуло втретє. Або їй вчувається, або хтось перетнув кімнату просто над тією, в якій перебуває сама Робін.

Вона майже хвилину стояла непорушно, дослухаючись. Страйк би так і сказав: лишайся на місці. А тоді Робін знову почула рух нагорі й упевнилася, що на верхньому поверсі хтось крадеться.

Ступаючи у шкарпетках якомога тихше, Робін прослизнула у двері вітальні, не торкаючись їх — ще зариплять,— і тихо вийшли на середину кам’яного коридору з плямою світла від люстри. Робін стала просто під нею і знову дослухалася. Серце шалено калатало.

Вона уявила, як невідомий і собі зупинився просто над нею, слухає, чекає. Стискаючи в руці бронзову жабу, Робін рушила до підніжжя сходів. Верхній майданчик потопав у темряві. Далеко в лісі лунко гавкали собаки.

Вона вже наполовину подолала перший проліт сходів, коли наче почула над собою звук: прошаруділи ковроліном кроки, тихо шухнули, зачиняючись, двері.

Робін розуміла, що немає сенсу гукати: «Хто там?» Якби людина, що ховається від неї, готова була показати своє обличчя, то не випустила б Кінвару саму з дому дивитися, на кого кинулися собаки.

Піднявшись нагору, Робін побачила вертикальну смужку світла, що, ніби примарний палець, тягнулася через темний поверх від дверей єдиної освітленої кімнати. Шия і шкіра голови йшли сиротами, але Робін тихо рушила в той бік, боячись невідомого, що міг дивитися на неї з котроїсь із трьох темних кімнат, повз чиї прочинені двері вона проходила. Повсякчас озираючись через плече, Робін кінчиками пальців штовхнула двері освітленої кімнати, підняла жабу над головою і ввійшла.

Це була, понад сумнів, кімната Кінвари: безладна, захаращена й порожня. На тумбочці неподалік дверей горіла єдина лампа. Ліжко було розібране і ніби покинуте поспіхом, пухова ковдра кремового кольору сповзла набік, на стінах усюди були картини з кіньми, як на нетренований погляд Робін, значно нижчої якості, ніж картина, що раніше висіла у вітальні. Шафа стояла відчинена, але між щільно напханим туди одягом сховався б хіба ліліпут.

Робін повернулася в темний коридор. Міцніше взявшись за бронзову жабу, вона зорієнтувалася на поверсі. Гамір чувся з приміщення просто над