Читати книгу - "48 законів влади"

та зухвалими діями. Тому монарх, природно, змушений буде подбати про захист від амбіцій полководця.

У цій ситуації монарх може або вбити полководця, або знищити його репутацію, яку він надбав на чолі армії та народу монарха, використовуючи всі засоби, аби довести, що полководець переміг не завдяки своєму вмінню й сміливості, а через випадковість і боягузтво ворогів чи передбачливість офіцерів, які були разом із ним у битві.

Нікколо Мак’явеллі (1469—1527 рр.)

Тлумачення

Немає нічого більш п’янкого і більш небезпечного, ніж перемога.

Кір побудував свою велику імперію на руїнах попередньої. За 100 років до нього було вщент зруйновано могутню державу Ассирію, а від її столиці, чудової Ніневії, залишилися лише румовища в пісках. Така доля спіткала ассирійців тому, що вони зайшли занадто далеко, знищуючи одну за одною держави, доки не знецінили саму мету таких перемог. Це виявилося їм понад силу, і тоді незліченні вороги змогли згуртуватися й розгромити ассирійців.

Кір проігнорував урок Ассирії, знехтував осторогами оракулів і радників. Він не переймався тим, що образив володарку масагетів. Численні перемоги запаморочили йому голову, затьмарили розум. Він увесь час рухався тільки вперед, замість того щоб консолідувати велику імперію. Кір не заглиблювався в особливості нової ситуації, а вважав, що кожна нова війна здобуватиме йому нові перемоги, а в основі відомих йому методів — безоглядна сила і підступ.

Зрозумійте: у царині влади треба керуватися розумом. Результат буде фатальний, якщо раптове емоційне поривання керуватиме вашими діями. Домігшись успіху, відступіть на крок. Будьте обачні. Здобувши перемогу, розгляньте роль обставин у новій ситуації і просто не повторюйте ті самі дії. Історія захаращена румовищами звитяжних імперій і завалена трупами вождів, які не могли вчасно зупинитися й зберегти свої здобутки.

Дотримання закону

Становище коханки короля завжди в історії було дуже делікатним і сумнівним. Вона не мала реальної або легітимної влади, на яку можна було б зіпертись у скруті; її оточували царедворці, які заздрили й тільки чекали на її падіння, а що єдиним джерелом її впливу була фізична краса, на більшість королівських коханок чекало падіння — неуникне й неприємне.

Король Франції Луї XV із перших днів свого правління мав офіційних коханок, і кожній із них щастило в такий спосіб щонайбільше кілька років. І ось прийшла мадам де Помпадур, якій, коли вона була ще дев’ятирічною дівчинкою Жанною де Пуассон, що походила з родини середнього класу, ворожка сказала, що вона стане фавориткою короля. Це здавалось абсурдним сном, бо коханки королів майже завжди були аристократками. Однак Жанна повірила, що колись звабить короля, і це стало її манією. Відтоді вона вчилася всього, що мала вміти фаворитка короля, і досягла найкращих успіхів у всіх предметах — музиці, танцях, акторстві, їзді верхи. Ще дівчиною вона побралася з немаєтним дворянином, що дало їй доступ до найкращих салонів Парижа. Незабаром почали ширитися чутки про її красу, хист, шарм і розум.

Жанна Пуассон стала близькою подругою Вольтера, Монтеск’є та інших знаменитих мислителів, але ні на мить не забувала про мету, яку вона собі визначила ще дівчиськом, — завоювати серце короля. Її чоловік мав шато в лісі, де король часто полював, і вона проводила там дедалі більше часу. Жанна, як яструб, стежила за просуванням короля, аби він «випадково» зустрів її, коли вона прогулювалась у спокусливій сукні або їхала в розкішній кареті. Король почав помічати її й дарувати щось із упольованої дичини.

1744 року померла тодішня коханка Луї, герцогиня де Шатору. Жанна рушила в наступ. Вона намагалася бувати скрізь, де бував король: на маскарадах у Версалі, в опері, де їхні стежки могли перетнутися і де б вона могла продемонструвати свої численні здібності — танці, співи, їзду верхи, кокетування. Нарешті король не встояв перед її чарами: у Версалі, під час церемонії у вересні 1745 року, 25-річна Жанна, донька банківця із середнього класу, була офіційно інавгурована як коханка короля. У палаці для неї з’явилося своє приміщення, куди король міг потрапити будь-коли таємними сходами й через секретні двері. А щоб погамувати розгніваних через її низьке походження надвірних, Луї зробив Жанну маркізою. Відтоді її знали як маркізу де Помпадур.

Короля завше страшенно пригнічувала нудьга. Мадам де Помпадур знала, що втримає його біля себе, якщо подбає про його розваги. Для цього вона постійно влаштовувала у Версалі театральні вистави, у яких сама була на перших ролях. Організовувала вигадливі полювання, маскаради, аби тільки поза спальнею він не нудьгував. Вона була меценатом, стала арбітром моди і смаку для цілої Франції. З кожним новим успіхом ворогів у неї при дворі лише більшало, але маркіза де Помпадур протидіяла їм у новій для королівської коханки манері: додавала їм меду. Вона з шармом і грацією ставилася до снобів, які не пробачили їй низького походження. А найнезвичніше те, що вона заприятелювала з королевою і наполягала, щоб Луї приділяв більше уваги дружині й лагідніше з нею поводився. Навіть королівська сім’я, хоч і неохоче, її підтримувала. На довершення її слави, король зробив маркізу герцогинею. Її вплив позначився і на державній політиці: насправді вона стала тіньовим міністром закордонних справ.

Чоловік, який був відомим лазієм, учив юнака вилізати на дерево. Він наказав йому обрізати верхні гілки і під час виконання цього небезпечного завдання мовчав, хоч і був експертом. Коли учень уже злазив і перебував на рівні карнизу, експерт гукнув: «Обережніше! Дивися, куди ставиш ногу». Я спитав його: «Чому ти зараз сказав це? З висоти карнизу він може й зістрибнути на землю, як схоче». — «Річ у тому, — відповів експерт, — що, доки він був на небезпечній висоті і гілки могли зламатися, він і сам був такий наляканий, що я промовчав. Люди зазвичай припускаються помилок там, де цілком безпечно».

Цей чоловік був простого роду, але промовляв, як мудрець. Те саме у футболі: кажуть, що після удару зі складної позиції гравці думають, буцімто далі буде легше, і ризикують не влучити по м’ячу.

Есе на дозвіллі, Кенко, Японія, XIV ст.

У 1751 році, коли мадам де Помпадур перебувала на вершині своєї влади, вона зазнала найгіршої кризи. Фізично ослабленій під тягарем відповідальності, їй стало дедалі важче задовольняти короля в ліжку. Зазвичай на цьому кар’єра коханок добігала кінця, хоча вони боролися за своє становище, коли їхня краса зав’ядала. Але в мадам де Помпадур була своя стратегія: вона спонукала короля відкрити на терені Версалю щось на зразок борделю — Парк-о-Серф. Там середніх літ король міг вибирати собі найгарніших дівчат королівства.

Мадам де Помпадур знала, що шарм і чіпкість у політиці робили її незамінною для короля. Чи варто побоюватися шістнадцятирічних дівчаток, які не мали ні її влади, ні чару? Чи варто журитися через утрачене місце в спальні, якщо вона залишалася найвпливовішою жінкою у Франції? А щоб не втратити цього статусу, вона ще тісніше зійшлася з королевою, почавши разом із нею ходити до церкви. Хоча вороги при дворі