Читати книгу - "48 законів влади"

й змовлялися, аби позбавити її офіційного становища коханки, король не хотів із нею розлучатися, бо вона на нього впливала заспокійливо. Лишень коли мадам де Помпадур почали критикувати за її роль у катастрофічній Семилітній війні, вона поволі усунулася від громадських справ.

Здоров’я в мадам де Помпадур завжди було слабке, і 1764 року вона померла у віці 43 років. Її панування як коханки тривало безпрецедентно довго — 20 років. «Усі журилися за нею, — писав герцог де Круа, — бо вона була добра і допомагала кожному, хто звертався до неї».

Тлумачення

Знаючи про тимчасовість своєї влади, коханка короля, полонивши його, часто починала шаленіти: намагалася накопичити якомога більше грошей, щоб забезпечити собі існування після неминучого падіння. Щоб розтягнути своє панування на якомога довший термін, вона була безоглядною зі своїми ворогами при дворі. Тобто її становище вимагало від неї проявів жадібності та мстивості, що тільки шкодило їй. Мадам де Помпадур досягла успіху там, де інші зазнавали невдачі, бо ніколи не зловживала своїм таланом. Вона не користувалася вигодами становища коханки короля, аби погрожувати надвірним, а намагалася завоювати їхню підтримку. Мадам де Помпадур не була ні жадібною, ні зухвалою. Коли вона вже фізично не могла виконувати обов’язки коханки, то не жахалася від думки, що хтось замінить її в ліжку. Вона перейшла до іншої стратегії й заохочувала короля брати собі молодих коханок, знаючи, що вони молодші й гарніші, то меншу загрозу становлять для неї, бо програють їй і шармом, і розумом і швидко набриднуть монархові.

Успіх дивно впливає на розум. Він дає відчуття невразливості, але робить вас більш емоційними, коли люди кидають виклик вашій владі. Ви гірше пристосовуєтеся до обставин. Починаєте думати, нібито успіхом завдячуєте своєму розуму, а не стратегування і плануванню. Вам слід збагнути, як мадам де Помпадур, що в момент вашого тріумфу слід іще більше покладатися на підступ і стратегію, укріпити фундамент влади, визнати роль удачі і обставин у вашому успіху й зважати на повороти долі. Саме в мить перемоги слід грати в двірські ігри й більше уваги приділяти законам влади.

Найбільша небезпека справджується в момент перемоги.

Наполеон Бонапарт (1769—1821 р.)

Ключі до влади

У влади свої ритми і схеми. Перемагає в грі той, хто контролює схеми й за бажанням їх міняє, вибиваючи людей із рівноваги, коли вони визначають темп. Сутність стратегії — контроль, а радощі з приводу перемоги можуть зашкодити здатності керувати у двох аспектах. Перший: ви завдячуєте успіхом схемі, яку, може, схочете повторити. Ви намагатиметесь і далі рухатись у тому ж напрямі, аби переконатися, що це оптимальний вибір. Другий: успіх запаморочує і розбурхує емоції. Відчуваючи себе невразливими, ви робите агресивні кроки, що зводять перемогу нанівець.

Висновок простий: владні люди міняють ритми, схеми і курс залежно від обставин і вчаться імпровізувати. Вони не йдуть куди-небудь, а натомість трохи відступають, аби подивитися, що попереду. У них у крові є протиотрута від сп’яніння від перемоги, що дає змогу контролювати емоції і зупинити плин думок, щоб осмислити успіх. Вони опановують себе, аналізують події, вивчають роль обставин і талану у своєму успіху. У школі верхової їзди кажуть, що спочатку слід навчитись управляти собою, а вже потім конем.

Випадок і обставини завжди відіграють свою роль у владі. Це неминуче і, власне, робить гру цікавішою. Але, що б ви собі не думали, талан небезпечніший за неталан. Неталан навчає важливих речей — терпеливості, вмінню планувати свій час і готовності до гіршого, а талан учить натомість, що яскравість вашого хисту все подолає. Доля неминуче міняється, а ви можете виявитися неготовими до цього.

Мак’явеллі писав, що саме це зашкодило Чезаре Борджіа. У нього було багато тріумфів, він був розумним стратегом, але йому не пощастило з таланом. Його батьком був Папа. Коли ж на нього звалилося справжнє нещастя — смерть батька, — він виявився до цього не готовим, і численні вороги, яких він нажив, знищили його. Щасливий випадок, що підносить вас або скріплює успіх, розплющує очі на те, що колесо фортуни може кинути вас на дно так само, як піднесло вгору. Якщо заздалегідь підготуєтеся до падіння, то зможете уникнути остаточного занепаду.

У людей, у яких успіх іде за успіхом, з’являється якесь збудження, і, навіть якщо вони намагаються зберегти спокій, нижчі за рангом люди заохочують їх не спинятися й увійти в небезпечну зону. У вас має бути стратегія стосунків із такими людьми. Якщо ви просто закликатимете до помірності, вас уважатимуть слабкими й обмеженими; імовірність поразки після перемоги послаблює вашу владу.

436 р. до н. е. афінський полководець і державний діяч Перикл очолив кілька морських кампаній біля південного узбережжя Чорного моря, і його легкі тріумфи розпалили апетити афінців. Вони мріяли про загарбання Єгипту, завоювання Персії, морську виправу до Сицилії. З одного боку, Перикл стримував ці ризиковані емоції, нагадуючи, що пиха небезпечна. З другого, — він живив їх маленькими передбачуваними перемогами, створюючи враження, що зберігає безперервність успіху. Майстерність, із якою Перикл грав у цю гру, з’ясувалася за допомогою подій по його смерті: демагоги прийшли до влади, змусили Афіни вдертися до Сицилії і одним ударом зруйнували імперію.

Ритм влади потребує чергування сили і підступу. Надмір сили викликає протидію; якщо хитрощів забагато, їх можна передбачити. У XVI ст., діючи від імені сьоґуна Ода Нобунаґи, великий японський полководець (і майбутній) імператор Хідейосі якось здобув приголомшливу перемогу над армією грізного полководця Йошимото. Сьоґун хотів іти далі й розгромити ще одного потужного ворога, але Хідейосі нагадав йому старе японське прислів’я: «Якщо ти здобув перемогу, підтягни поворозки на шоломі». На думку Хідейосі, сьоґун мав перейти від сили до підступу та облуд, нацькувавши ворогів один на одного за допомогою обманних альянсів. Таким чином можна було б уникнути зайвої опозиції, яку агресивність лише підживлювала б. Після перемоги поводьтеся тихо, заколисуючи ворога. Такі зміни ритму — дуже сильний засіб.

Людей, які переступають межу, часто мотивує бажання догодити панові, доводячи свою відданість. Але пан може почати щось підозрювати, якщо ви перестараєтеся. Було кілька випадків, коли Філіп Македонський понижував на посаді й гнівався на звитяжних полководців, бо думав, що ще одна така перемога — і вони з підлеглих можуть перетворитися на суперників. Коли служите панові, ретельно розподіляйте заслуги за свої перемоги, віддаючи йому славу й не даючи приводу для занепокоєння. Щоб не позбутися його довіри, візьміть за правило виявляти покору. У IV ст. до н. е. командир, який служив під керівництвом відомого своєю жорстокістю полководця У Ци, розпочав атаку ще до початку бою і повернувся з кількома головами ворогів. Він гадав, що продемонстрував свій запал та ентузіазм, але на У Ци це не справило враження. «Талановитий офіцер, — сказав він, зітхнувши і віддаючи наказ стяти йому голову, — але неслухняний».

Ще одне: маленький успіх може знищити шанс на більший успіх, коли пан або зверхник робить вам послугу; було б небезпечною помилкою просити більше. Ви почуваєтеся невпевнено: може, вам здається, що ви на послугу не заслужили, але все одно пробуєте вхопити побільше, бо такого шансу може вдруге