Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

- Подамся до нього негайно.

- Чудово, - кивнув Дамблдор. - Розкажи про все, що сталося. Скажи, що незабаром я зв'яжуся з ним безпосередньо. Однак він повинен поводитися стримано. Якщо Фадж подумає, що я втручаюся у справи міністерства...

- Довірте це мені, - сказав Білл.

Він поплескав Гаррі по плечі, поцілував маму в щоку, накинув мантію і стрімко вийшов з кімнати.

- Мінерво, - Дамблдор повернувся до професорки Макґонеґел, - я хотів би якнайшвидше бачити Геґріда в моєму кабінеті. А також - якщо вона погодиться прийти - мадам Максім.

Професорка Макґонеґел кивнула й без жодного слова вийшла.

- Поппі, - звернувся Дамблдор до мадам Помф-рі, - чи не могла б ти спуститися в кабінет професора Муді - там, швидше за все, ти знайдеш ельфиню Вінкі. Вона у відчаї. Допоможи їй, чим зможеш, і відведи на кухню. Думаю, Добі за нею догляне.

- Дуже... дуже добре, - сказала перелякана мадам Помфрі і теж вийшла.

Дамблдор переконався, що двері зачинені, і, коли кроки мадам Помфрі стихли, нарешті заговорив.

- А тепер, - сказав він, - пора двом з нашого товариства показати свої справжні обличчя. Сіріусе... якщо це можливо, повернися до свого звичного вигляду.

Великий чорний пес вдячно глянув на Дамблдора і миттю перетворився на людину.

Місіс Візлі скрикнула й відскочила від ліжка.

- Сіріус Блек! - зарепетувала вона, вказуючи на нього пальцем.

- Мамо, мовчи! - вигукнув Рон. - Усе гаразд!

Снейп не закричав і не відскочив, та на його обличчі відбилася суміш люті й страху.

- Він! - загарчав Снейп, дивлячись на Сіріуса. - Що він тут забув?

- Це я його запросив, - пояснив Дамблдор, переводячи погляд з одного на другого, - так само, як і тебе, Северусе. Я довіряю вам обом. Настав час відступитися від ваших давніх суперечок і почати один одному довіряти.

Гаррі подумав, що Дамблдор просить неможливого. Сіріус та Снейп аж палали взаємною ненавистю.

- На деякий час вистачить і того, що ви не будете виказувати взаємної ворожості, - дещо роздратовано мовив Дамблдор. - Потисніть один одному руки. Ви тепер на одному боці. Часу мало, і якщо ті, кому відома правда, не об'єднаються, для жодного з нас не залишиться й крихти надії.

Дуже повільно, не перестаючи дивитися один на одного зі злістю, Сіріус і Снейп підійшли ближче й потисли руки. Потиск тривав лише коротку мить.

- Цього поки що вистачить, - сказав Дамблдор, знову стаючи між ними. - Я маю для кожного з вас завдання. Позиція Фаджа - хоч не така вже й несподівана - усе змінює. Сіріусе, ти мусиш вирушити в дорогу. Мусиш сповістити Ремуса Люпина, Арабелу Фіґ, Манданґуса Флечера - усіх наглих давніх соратників. Якийсь час побудеш у Люпина - згодом я з тобою зв'яжуся.

- Але... - почав було Гаррі.

Він хотів би, щоб Сіріус залишився. Знову прощатися - та ще й так поспіхом - зовсім не хотілося.

- Ми незабаром побачимося, - обернувся Сіріус до Гаррі. - Обіцяю. Та зараз я мушу робити все, що можу. Ти ж розумієш?

- Так, - кивнув Гаррі. - Звичайно, розумію.

Сіріус швидко потис йому руку, кивнув Дамблдорові, перетворився на чорного пса й побіг до дверей. Повернувши лапою ручку, він вибіг.

- Северусе, - Дамблдор звернувся до Снейпа, - ти знаєш, про що я змушений просити. Якщо ти готовий... Якщо підготувався...

- Готовий, - сказав Снейп.

Він був ще блідіший, ніж звичайно, а його холодні чорні очі дивно блищали.

- Тоді бажаю успіху, - кинув Дамблдор і з певним острахом провів очима Снейпа, що без жодного слова вийшов за Сіріусом.

Кілька хвилин панувала тиша. Потім Дамблдор заговорив знову.

- Мушу піти донизу й побачитися з батьками Седрика, - сказав він. - Гаррі, допий свою настоянку. Я ще прийду.

Тільки-но Дамблдор вийшов, Гаррі відкинувся на подушку. Герміона, Рон та місіс Візлі не зводили з нього очей. Усі вони досить довго мовчали.

- Допий настоянку, Гаррі, - нарешті промовила місіс Візлі. Потягшись до тумбочки по пляшечку й келих, вона ненароком зачепила торбину з золотом. - Тобі треба виспатися. Спробуй думати про щось інше... Наприклад, про те, що ти купиш собі за призові гроші!

- Не хочу я цього золота, - байдужим голосом сказав Гаррі. - Заберіть його собі. Якщо хто-небудь хоче - нехай бере. Я не повинен був виграти. Приз мав належати Седрикові.

Гаррі мучився цим ще з тієї миті, як вийшов з лабіринту. Під повіками щось нестерпно пекло й щипало. Гаррі закліпав і втупився в стелю.

- Гаррі, ти ні в чому не винен, - прошепотіла місіс Візлі.

- Я наполіг, щоб ми взяли Кубок разом, - сказав Гаррі.

Тепер защипало ще й у горлі. Він хотів би, щоб Рон на нього не дивився.

Місіс Візлі знову поставила пляшечку з зіллям на тумбочку, сіла поруч і обняла Гаррі. Крім мами, ніхто й ніколи його так не обіймав. Страшні переживання минулої ночі знову навалилися на Гаррі всією своєю вагою. Мамине обличчя, татів голос, мертвий Седрик на землі - спогади закрутилися в голові, готові прорватися криком. Гаррі мовчки скривився, щоб не завити з горя.

Та раптом пролунав різкий удар - місіс Візлі й Гаррі аж стрепенулися. Герміона стояла біля вікна, міцно стискаючи щось у руці.

- Вибачте, - прошепотіла вона.

- Гаррі, настоянка, - швидко проказала місіс Візлі і витерла долонею очі.

Гаррі похапцем вихилив решту настоянки. Зілля подіяло миттєво. Важкі хвилі непереборної сонливості затопили його, він упав на подушку і всі думки поділися невідомо куди.

- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ -

Початок

Коли через місяць Гаррі згадував події тих днів, то усвідомлював, що в пам'яті залишилося всього кілька спогадів - можливо, тому що пережиті ним пригоди були занадто яскравими, щоб запам'ятати ще щось. Усі спогади були для нього дуже болісні. Найгіршою була зустріч із подружжям Діґорі на другий день.

Вони не звинувачували його в тому, що сталося. Навпаки - обоє дякували за повернуте їм Седрикове тіло. Містер Діґорі майже весь час схлипував. А от горе місіс Діґорі було вище за сльози.

- Він майже не мучився, - сказала вона після розповіді Гаррі про Седрикову смерть. - До того ж, Амосе... він помер, коли виграв турнір. Він, мабуть, був щасливий.

Коли вони підвелися, місіс Діґорі поглянула на Гаррі й сказала:

- Бережи себе.

Гаррі схопив торбу із золотом, яка лежала на тумбочці біля ліжка.

- Візьміть, - пробурмотів він. - Воно мало належати Седрикові,