Читати книгу - "Пташиний спів"

упертися ногами в іншу стіну. Врешті той піддався, і його вдалося на кілька футів зрушити. За цим мішком було видно інший — мабуть, тут було викладено з них стіну. Мішки лежали рівно — помітно, що їх складали робочі, а не притягло вибухом.

Військовий досвід Стівена підказував, що у мішків було лише одне призначення: гасити постріли або вибухи. Тобто тунельники чомусь подумали, що саме ця ділянка стіни буде в небезпеці, тому захистили її мішками. Якщо так — значить, про те, що ворог закладе вибухівку, знали заздалегідь. Навіщо ж тоді вони продовжували тут роботи? Треба запитати Джека.

Десь у глибині свідомості проскочила думка, що за мішками може щось виявитися. Звичайно, вони могли тут бути просто для захисту — та, можливо, там є прохід до іншого тунелю. Але Джек тоді мав би знати про нього.

Стівен поповз назад туди, де залишив Джека. Той скрутився калачиком, його трусило. Він поплескав його по плечі, щоб розбудити, і Джек вигукнув щось незрозуміле — Стівенові почулося щось про щит.

Стівенові поволі вдалося повернути тунельника до реальності, м’яко гойдаючи та повторюючи його ім’я. Жорстоко було будити Джека — він дивився на Стівена так, наче усіма силами благав про його зникнення. Стівен розумів, що його обличчя нагадувало тому, що він і досі живий.

— Послухай, я знайшов там мішок з піском. Що це означає?

— Повний мішок?

— Повний.

Джек слабо потрусив головою, не відповідаючи. Стівен надавив йому на зап’ястки та нахилився ближче, відчуваючи гнилий запах повітря, котре виходило з його легень.

— Ними укріплювали стіну? Нащо вони там? Для чого ви їх тут використовуєте? Давай, відповідай. Скажи хоч щось.

Вузький простір тунелю підхопив плаский звук вибуху долоні на щоці.

— Я не знаю... не знаю... Просто мішки. Коли ми копали тунелі, ми насипали у них землю. На Центральній лінії. У великому щиті. Ми докопали до Бенка.

— Господи, ні, слухай. Нащо у стіні мішки з піском? Тут, у Франції, на війні. Не у метро.

— У дванадцятому — до Ліверпуль-стріт. Я тоді дуже стомився і більше не пішов.

Джек продовжував розповідати про риття лондонської глини. Стівен відпустив його руки, і вони впали на його понівечені ноги.

Біль від удару ошелешив Джека. Він підняв на Стівена дикий погляд.

— Перед камерою. Ми обкладали тими мішками заряд.

— Та це ж бойовий тунель. І мішки там у боковій стіні.

— У боковій? — Джек хрюкнув. — Що ти мелеш?

Стівен знов узяв його руки.

— Джеку, послухай, ти, мабуть, збожеволів. А може, ми обидва вже збожеволіли. Але скоро ми помремо, все одно помремо. Та поки живі, подумай трохи краще. Зроби це заради мене — я ж приніс тебе аж сюди. Будь ласка, подумай. Подумай, нащо там ті мішки?

Стівен дивився в очі Джекові у млявому світлі ліхтарика — Джек намагався визволитися, позбутися цього останнього контакту зі світом живих. Він потрусив головою (хоча, швидше, дозволив їй покотитися то в один бік, то в інший), потім заплющив очі та відкинувся на стіну тунелю. У куточках його губ виднілася піна. Порожнє обличчя без жодної емоції ставало дедалі більше відсутнім. Раптом у погляді проскочило щось живе.

— Хоча... та ні... тільки якщо це не ківі. Може, ківі.

— Про що ти? Ківі? Що це таке?

— Вони укладають мішки не так, як ми — новозеландці. Ми кладемо їх у ряд, закладаємо заряд у кінці тунелю. А вони від головного ходу викопують невеличкий лаз під кутом та закладають заряд там. Так треба менше мішків.

— Не зрозумів. Тобто вони кладуть заряд не у головному тунелі, а трохи збоку?

— Саме так. Вони кажуть, що так стиснення більше. А як на мене, то просто роботи менше, і мішків теж треба менше.

Стівен боровся з радістю, яка його охопила.

— Тобто там, за мішками, може бути вибухівка?

Джек нарешті зустрів його погляд.

— Може. Ми зараз не так часто спускаємося сюди. А до нас тут була рота ківі.

— Тобто вони вам не сказали, що зробили вибухову камеру?

— Ну, капітану сказали, думаю. А мені він міг і не сказати. Мені взагалі нічого не кажуть. Та я і спускався під землю лише двічі відтоді, як мене сюди відправили.

— А ми не збиралися більше закладати вибухівку і тому використовували бойовий тунель лише для того, щоб захищати головний пункт підслуховування тут?

— Ми вже кілька місяців не закладали мін — зайняті лише господарськими роботами.

— Добре. Тоді припустимо, що там за мішками вибухова камера. Можемо ми підірвати заряд?

— Треба провід або детонатор. І дивлячись, скільки там, — ми можемо тут півкраїни здійняти у повітря.

— Ну, інших варіантів у нас все одно немає.

— Я просто хотів спокійно померти, — Джек опустив очі.

Стівен вклякнув біля нього, підняв його трохи, звалив собі на