Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– Цей Саур сказав, що якби не портал, ми б ніколи не зустрілися, – зітхнула Інга і погладила Ліку по волоссю.

– Я все життя ненавиділа тітку, яка мене кинула, – придушено сказала Олеся.

– У нас два роки різниці, – Інга знову занурилася в болісні спогади, – отже, мені було близько року, коли мати від когось завагітніла...

І вони замовкли, продовжуючи триматися за руки.

– Ми більше не повинні розлучатися... Ніколи! – урочисто сказала Ліка, – Треба  принести клятву…

Маріл, Саур і Адвіан деякий час стояли за дверима і не наважувалися увійти, бо почули розмову дівчат.

– Слід було почекати з цим, – Маріл несхвально похитав головою.

– Не вийшло, – відповів Адвіан.

– На острів єдинорогів вони мають вирушити сестрами, а не подругами. Це запорука того, що все вийде, як треба. Я взявся за цю справу і зобов'язаний довести її до кінця! – сказав Саур і штовхнув двері, що  вели до кабінету.

Підготовка могла зайняти якийсь час, а портал потрібно відкривати рівно опівночі.

Звісно, Інга вже трохи звикла, що в неї є сестри, а ось Ліка й Олеся почувалися так, немов їх обухом по голові тріснули. 

– А це хто такий страшнючий? Якийсь головний некромант? – пошепки  запитала   Ліка, роздивляючись Саура, який якраз переглядав одну з книжок, написану стародавньою мовою, – І як він бачить? Він же сліпий!

–  Не зовсім сліпий… Звичайний  собі чаклун! Дуже розумний і приємний, – відповіла Інга, продовжуючи блукати у власних думках. Треба ще сказати дівчатам, що вони більше не зможуть повернутися  до свого світу. Ніколи.

–  Портал відкрити не складно, не складний і  сам перехід... Але є те, що мене турбує, –  говорив Саур.

Він без зусиль розумів стародавню мову, чим приводив Маріла в невимовний захват.

– Господиня вимагатиме плату за свою допомогу. Вона нічого не робить просто так...

– І якою може бути ця плата?

– Важко сказати. Будь-якою.

– Чиєсь життя? – стурбовано запитав Адвіан.

–  Ні. Життя, як таке, не становить для неї цінності. Щось інше…

– Тоді дівчат не можна відпускати одних. Я піду з ними. 

–  Я теж можу вирушити! –  з готовністю запропонував Маріл.

– Пройдуть  лише ті, хто пов'язаний кров'ю, –  сухо відповів Саур.

– Тільки дівчата? – спохмурнів  Адвіан.

–  Ти теж зможеш. Ти та Інга – призначені, пов'язані пророцтвом. До того ж ти  володієш даром  віверни...

–  Чим?

– Хіба ти про це не знав?

– І гадки  не мав. Що таке дар віверни?

– Сила, яка рано чи пізно прокинеться. Саме тому ти почув поклик Кайтани і можеш почути голоси тих віверн, що пішли геть. Ти навіть можеш закликати їх, змусити повернутися! – сказав Саур, закриваючи книгу.

Адвіан подивився на злегка зблідлого Маріла.

– Ти про це знав?

– Так. І твої батьки про це знали. Але ми промовчали,  бо не хотіли, щоб  ти почав шукати те, що має проявитися саме по собі, без будь-яких зусиль.