Читати книгу - "Коли курява спаде"

Цього року третина земель Мерці були засіяні опієм, а дві третини — зерном. Інші туси зробили так само. Переживши небувалий голод, усі зрозуміли, як слід чинити.

Я пробув удома ще один рік — аж поки прах брата не поховали в родовій могилі Мерці.

Батько виявляв більше ніж будь-коли захоплення справами туси. Він був уже старий, тож жінки його не цікавили, опій він не курив, хіба що випивав трохи чангу. Він ще зменшив багато податків для народу. Срібла в замку Мерці було так багато, що воно вже туди не вміщалося. Туси Мерці досягнув такої небувалої могутності, що ніхто з навколишніх туси не мав достатньо самовпевненості протистояти нам. Народ ще ніколи не жив так спокійно й задоволено, як тепер; і ніколи ще народ і раби на землях жодного іншого туси не пишалися так, як тепер, тим, що народилися на цих землях. Одного дня я запитав батька, чи не потрібно покликати з кордону кульгавого управителя, але він, навіть не замислюючись, відповів:

— Ні, нехай буде там, адже якщо він повернеться, мені нічим буде займатися.

У той день ми вдвох пили чай.

Допивши чай, батько знову сказав:

— Хто сказав, що погано мати сина-йолопа? Перед тобою я можу говорити все, що думаю, а от перед твоїм померлим братом я так не міг.

— Так, зі мною тобі не потрібно запобігати.

Раптом обличчя батька спохмурніло й він сказав:

— О Небо, однак через тебе я вимушений турбуватися про те, що буде після моєї смерті. Родина Мерці така могутня, але не має належного спадкоємця.

— А звідки ти знаєш, що мій чоловік — поганий спадкоємець? — спитала Тхарна.

— Нехай спочатку він успадкує престол туси Ронггонг, а потім подивимось, чи він є належним спадкоємцем родини Мерці, — відповів їй батько, змінившись на обличчі.

— Ну, це залежить від того, хто помре першим — ти чи моя мати, — сказала Тхарна.

— Бачиш, дурнику, що тут говорити про управління народом, якщо ти навіть власної дружини не втримуєш? — сказав до мене батько.

Я подумав-подумав і відповів йому:

— Прошу туси дозволити мені поїхати звідси. Я хочу на кордон.

— Однак спочатку слід домовитись, що ті місця на кордоні я тобі лише позичаю, і коли туси Ронггонг помре, ти повернеш їх мені, — сказав батько.

Дружина туси розсміялась на це й сказала:

— Ви чули? Туси Мерці — невмирущий! Він збирається прожити в цьому світі тисячі років, як і срібло в його сховищах!

— Я почуваюся все міцнішим, — відказав туси.

— Ну, якщо про ці слова дізнаються інші, до тебе знову може завітати вбивця, — зауважила Тхарна до туси, — адже минулого разу він убив твого сина саме через те, що ти вдав, ніби ось-ось помреш.

Туси хотів, щоб ми вже швидше поїхали. Він дозволив мені взяти всю команду, що їхала на кордон першого разу. Проблем із двома прислужниками — Соднамом Г'ялценом і Аїром — не було, але Дролма, здавалося, не хотіла лишати свого срібляра. Я наказав покликати срібляра до себе й запропонував йому їхати разом з нами, однак він відмовився. Він розповів, що туси збирається запросити цілу команду сріблярів, аби перекувати срібло на різні вироби, і вже пообіцяв зробити його головою цієї команди. Тоді, сказав я, вам двом доведеться розлучитись, адже я не хочу, щоб Дролма завжди була куховаркою. Далі я спитав Дролму, чи хоче вона завжди бути серед прислуги на кухні, але вона тільки плакала, не відповідаючи. Я знав, що вона не хоче бути куховаркою. У день від'їзду я із задоволенням побачив Дролму із своїм скарбом за спиною серед команди. Тоді я наказав Аїру привести їй вороного коня. Крім того, я отримав від батька ще й літописця.

Коли наша команда від'їжджала звивистою дорогою, я обернувся, щоб подивитись на фортецю Мерці, і в мене виникло дивне відчуття — ніби ця велична споруда не простоїть дуже довго. Вітер доніс з-за спини голос дружини туси, однак ніхто не зміг розчути, що вона кричала. Я спитав у літописця: якщо старий туси не помре, то моя мати теж не помре?

Хіба ж буває безсмертне тіло, паничу? — спитав очима літописець.

Усі ми знаємо, що наші душі постійно перероджуються, тож коли ми говоримо про смерть, ми маємо на увазі тіло теперішнього життя. Хіба ж хтось по правді знає, що було в минулому житті чи буде в майбутньому? Я спитав у літописця:

— Чому батько думає, що не помре?

Влада, відказав той очима.

Бачите — щойно в мене з'явився літописець, як я