Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Нові ролі

Нові ролі

 

Максуд махнув рукою Поєднувачу, щоб той пішов за ним, і підхопив ще й Ейр.

- Як все пройшло? - спокійним тоном спитав воїн дівчину.

Адже він не міг знати, як розвивалися події у тій вилазці за луксорами. За зовнішнім його спокійним виглядом всередині воїна вирували зовсім не тихі почуття.

- Плюс двісті одинадцять воїнів. - відповіла сабазадонка, розвертаючись і стаючи поруч із ним. - Втрат... немає.

Максуд повернувся до неї, почувши дивну паузу в її словах. Ейр вдала, що не помітила цього похмурого погляду. Нехай краще хтось інший йому розповість про Дезіре.

- Куди ми йдемо? - запитала сабазадонка, швидко перевівши тему розмови.

- На майданчик. Потрібно подивитись, що там і як.

- Все сіре із синім. - знизала плечима Ейр. - Думаєш, на обрії з'явилися два мільйони воїнів людей?

Максуд не відповів сабазадонці. Звичайно, він не очікував побачити там хоч скількись союзних військ. І, взагалі, він чудово знав, що опиниться там унизу. Навряд чи там хоч щось змінилося за цей час. Та він хотів піти на оглядовий майданчик не для себе.

- Ти багато бився? - повернув голову Максуд, запитуючи алхіміста.

Жазель йшла позаду. Вона вже встигла вивчити прискіпливим поглядом нового члена їхньої армії. Він відрізнявся від… від… Хм. В армії Максуда все відрізнялися від усіх. Отже, він був, як усі, відмінним від інших. Жазель похитала головою, адже навіть сама заплуталася у своїх думках. Вона ще раз кинула погляд на алхіміста. Бліде обличчя. Ні, біле. Саме біле. Підфарбоване. Чорні кола навколо очей. Довге волосся. Як для чоловіка. Адже це чоловік? Поєднувач. Що це за ім'я? І поки вона не помітила в ньому нічого такого, за що б Максуд так ризикував собою та іншими, покинувши перед боєм майже всю свою армію. Жазель навіть не одразу повірила, коли Ейр їй це розповідала. І тільки після двох кивків Звіра та нескінченного потоку слів із Делоріс, Жазель вирішила повірити.

- Дивлячись, який сенс ти вкладаєш у слово "бився". - відповів алхіміст, крутячи головою в різні боки, щоб встигати все розглядати.

- Ти прийшов у цей світ, щоб битися у цій неймовірно кривавій і всеохоплюючій війні проти амаліонів і повернути контроль над світом у наші руки? - ще серйозніше запитав Максуд.

- Що? - підняв брови драйтл. - Я… я не знаю, що тут взагалі відбувається. Не треба мене пхати в якісь там битви. Я не хочу вбивати. І не буду. - упевнено заявив Поєднувач.

Ейр обернулася до нього. Вона скривилася і неприємно оцінювальним поглядом і на мить не збавивши кроку окинула драйтла.

- Може, ти не того взяв? - запитала Ейр, адресуючи питання Максуд, але все ще дивлячись на алхіміста. - Поглянь, які очі в нього налякані. І обличчя бліде. Ти йому штанці не перевіряв?

- Ейр. - обірвав її Максуд. - Це алхіміст. Абсолютний. Поєднувач. Навіть, якщо він поки не братиме прямої участі у битвах, від нього буде багато користі.

- Ага. - погодилася сабазадонка. - Туалет теж треба комусь чистити.

Максуд втупив у неї сердитий погляд.

Поєднувачу зовсім не сподобалася ця жінка. Мало того, що вона була людиною, так ще й такою шкідливою. Поряд з ним йшла дівчина з довгим каштановим волоссям. Занадто худа. Але краще йти поруч із нею, ніж із тією Химерницею. Він озирнувся. Величезний воїн крокував одразу за ними. Таких би побільше у армії. І ще таких, як ті в залізних чорних латах, що сьогодні з ним піднімалися на скелю. Тоді можна і виграти бій. Або що вони тут затіяли. Алхімісту зараз було важко оцінити усю масштабність бойових дій. Але потенціал у союзників, безперечно, є. Потрібно це визнати. Чого ж вони від нього хочуть? І чому він тут опинився?

Поєднувач піднявся сходами за цим Максудом і тією лихослівкою. Воїн попереду зупинився, і алхіміст обійшов його ліворуч, щоб побачити те, на що дивився воїн. Щелепа у Поєднувача почала повільно опускатися. Через кілька секунд він уже зміг рухати головою праворуч і ліворуч, оглядаючи океан ворожих військ. На секунду алхіміст задумався, чи бачив він за все своє життя хоч половину такої кількості людей, що були внизу. А скільки там у союзників? Алхіміст зі страхом перевів погляд на фортецю, побачивши, що на її тлі кількість людей, що рухаються туди і сюди, здавалася мізерно маленькою. І лише на нижній її стіні щільність захисників хоча б нагадувала захищений редут. Катастрофа. Зовсім не про такі битви він читав у книгах. В них у ворогів, звичайно, були переважаючі за чисельністю війська, тому перемоги людей і драйтлів здавалися ще більш героїчними. Але не настільки ж! Що тут і можна зробити, так це виторгувати собі кращі умови при здачі фортеці. Він сковтнув.

- Вони не підходять близько. Калібрісто розмістив на стіні лучників. - повідомила Ейр. - Майже всі наші війська зараз на першому рубежі. Азаніель зайнятий плануванням відступів між рубежами.

- Це й усі ваші війська? - підняв брови алхіміст. - Як ви збираєтеся битися? Їх у сотні разів більше! Навіть у всіх легендах минулого з їх прикрашанням і вигадками така перевага ніколи не зустрічалася!

- Ось тепер зустрілася. - спокійно відповів Максуд. - Отже, будуть нові легенди.

Лише на секунду Поєднувач це уявив. Абсолютний алхіміст, Химерниці, Максуд, хоч і не той, який зустрічається у старих історіях. Потім він похитав головою. Це неможливо. Він зовсім не той бойовий алхіміст, яким хотів стати у дитинстві. Тепер уже Поєднувач думав про те, щоб купити будинок у місті, знайти собі дружину, та й далі, що там належить за списком обов’язкових справ. А виявилося, що він втягнутий у якісь глобальні події, про які він ні слухом, ні духом. Хоча, наскільки вони глобальні? Драйтл кілька днів тому пішов із табору. Як же там було спокійно. Але табір це зовсім не місто. Амаліони могли про нього і не знати нічого. А в місті коли він бував востаннє? Майже місяць тому. Точно алхіміст не міг знати, сталося щось у ньому чи ні. Навряд ворожі війська могли вести наступ по всьому світові. Та й для кого вони ворожі? Можливо, тільки для цих захисників фортеці? Але ж воювати проти такої армади? Поєднувач похитав головою. Щонайменше стократна перевага в силі. Неможливо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍