Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Іноді все вирішує не чисельність. - сказав Максуд.

- А кількість. - додав Поєднувач.

- Ти подивися який переможний настрій! - підхопила розмову Ейр. - Відразу видно – природжений перемагати. Не характер, а сталь! Справжній чоловік! - потім Ейр трохи нахилилася до Максуда і голосно пошепки запитала. - Ти все ще впевнений, що вибрав того алхіміста?

Максуд кивнув:

- Впевнений. Ми пройшли каменем на самий верх скелі, а потім по ній прийшли в фортецю.

Здалося, що сабазадонка не була задоволена його відповіддю.

- Де водоноси? - спитав воїн.

- Мабуть, у себе. - знизала плечима Ейр.

- Скільки Химерниць на стінах? - продовжував питати Максуд.

- Е… жодної, думаю. - опустила очі сабазадонка.

Максуд зітхнув. Дуже швидко все сталося. Він не встиг віддати потрібних наказів. А з цією Дезіре ніхто, крім нього, не порозуміється. Тут ще з алхімістом виникло несподіване питання, яке, мабуть, довго буде залишатися не вирішеним. Час звідси йти. Ціла армія потребує його наказів.

- Ти бачиш, скільки їх? - м'яко запитав Максуд у Поєднувача. - Настане момент, і тобі доведеться ухвалити рішення. А поки що ти можеш нам допомогти по-іншому.

- Що ти від мене хочеш? - спитав алхіміст.

Максуд опустив голову, розмірковуючи. Звичайно, від алхіміста він чекав зовсім іншого. Але, з іншого боку, він же взагалі не розраховував, що зустрінеться з алхімістом у цьому житті. Ще й перетягне його на свій бік. Це був успіх, про який він і не мріяв! Якщо Поєднувач не має наміру вступати в бій, то потрібно максимально корисно використати його таланти та вміння в інших сферах саме тут, у фортеці.

- Я познайомлю тебе із будівельниками. Ви порозумієтеся. Тільки зваж, вони люблять чужі секрети і не люблять ділитися своїми. - Максуд знову зітхнув, дивлячись, як амаліони розбивають табір прямо біля підніжжя фортеці. - Як ти сюди потрапив?

Поєднувач замислився. Як він тут опинився? Жив собі жив, будував плани на майбутнє. Поки йому не пощастило взяти до рук той артефакт Іцуко. Потім усе, як уві сні, і ось за два дні він тут. Два дні, які повністю змінили його долю. Вони перекреслили все, чого він вже досяг і до чого прагнув. Інший світ. Все чуже. Ворог біля порога. Страшний ворог. Алхіміст зітхнув, протираючи рукою обличчя. Йому зовсім не хотілося розповідати, що зараз стоїть він тут лише через те, що голові табору сп'яну здалися дивні видіння.

- Перші? - спитав Максуд.

Алхіміст насупився, кинувши погляди на тих, хто зараз перебував на платформі. Про що вони говорять? Поєднувач добре володів мовою людей, але в душі в нього закралося відчуття, що він їх не розумів. Алхіміст похитав головою з незрозумілим виразом на обличчі.

- Гаразд. Ідемо до будівельників. Сандрін, дізнаєшся, що там із Химерницями? Потім я зайду до чемпіонів, отримаю звіт і дізнаюся про їхні думки про подальший хід облоги. Знайдеш мене там. Жазелізе, ти зі мною. Звір теж. Ейр – ти з Сандрін.

Лише кілька секунд знадобилося групі, щоб залишити платформу. Поєднувач тримався відразу за Максудом. Він мав зустрітися з якимись будівельниками. Можливо, треба щось полагодити у фортеці. Або збудувати. Раз вони будівельники.

Жазель усміхалася всередині. Зараз їй не було діла до амаліонів, до Химерниць і навіть до цього алхіміста. Маршал готуватиме військо до оборони. Вона буде під рукою. Так високо забратися дівчина ніколи і не мріяла. Треба ж, у що вилилося випадкове знайомство з бездомним божевільним. "Жазелізе, ти зі мною." Вона повторювала та повторювала собі цю фразу. Чемпіони, будівельники, водоноси, Химерниці… Усюди вона супроводжуватиме Максуда. Зараз немає нікого важливішого за нього у цілій фортеці. А вона поряд. Дівчина краєм ока помітила Амайанту. Та летіла зовсім не високо. І просто прямо. Не так, як звичайно. Без викрутасів, без прискорень і моментальних злетів вертикально вгору. Жазель пробралася до неї ближче, відкрила рота, щоб спитати, в чому справа. Але дівчина в золоті помітила це прагнення Жазель, скривилася і перелетіла на інший бік від Максуда.

- Будівельники зараз там. - сказала богиня воїну, показуючи рукою напрямок.

Максуд кивнув головою, повернувся до Жазель і махнув їй. Дівчина ще раз усміхнулася. Він не просто перевірив, щоб упевнитися чи йде вона за ним, чи ні, а ще й нагадав, щоб вона пішла з ним.

- Плани змінилися? - спитала Сандрін, побачивши, як воїн повертає.

- Ні, будівельники зараз на п'ятому рубежі. - пояснила Жазель.

- Ваші ці штучки. - похитала головою Ейр.

Група розділилася. Максуд, Звір, Жазель та Поєднувач звернули ліворуч. Алхіміст порівнявся з воїном.

- Ти б серйозно подумав про те, щоб здатися. Поки ще немає жертв, вас могли б і залишити живими. - сказав драйтл.

– Немає жертв? - Максуд усміхнувся. - Навідаємось до чемпіонів, дізнаємось. Думаю, йому вдалося вбити близько тисячі солдатів амаліонів. Це щодо жертв. А щодо здачі — навіщо їм полонені вороги? У них одна мета – стерти із лиця землі все населення людей. Ми їм тільки для одного – зробити з нас амаліонів. От і все. У цій війні не може бути компромісів.

- Зробити амаліонів? Ти так кажеш, начебто амаліонами не народжуються, а стають.

- Так і є. - зітхнула Жазель. - Якщо великий ... хто б ти не був, не знає таких простих істин, то це погано. Для нас, насамперед.

Поєднувач витер піт з обличчя. Як все незрозуміло тут. Ці люди кажуть дивні речі. Він тільки з дороги, думки ще трохи плуталися.

- Їх сотня тисяч чи більше. Вас – жменька. Пару тисяч хоч є? Як ви збираєтеся протистояти ворогові? - алхімістові було важко знайти і краплю раціоналізму у намірах захисників.

- Не все вирішує кількість. - відповів Максуд. - У нас є загін Химерниць. Думаєш, їх буде просто перемогти навіть такому війську?

- Ні. Але ворог теж має Химерниць. Я бачив. - знайшов, що протиставити, драйтл.

- Так, має. Сподіватимемося, що наші краще.