Читати книгу - "48 законів влади"

не бути. Правильною реакцією було б — з гідністю прийняти послугу й піти. Усі наступні послуги треба заслужити, нічого не випрошуючи.

І наостанок: критичне значення має те, коли зупинитися. Остання в часі подія запам’ятовується найкраще. Найліпший час зупинитися й піти геть — відразу після перемоги. Якщо ви залишитеся, значення перемоги може применшитись, а ви ризикуєте наразитися на поразку. Юристи про перехресний допит кажуть: «Щойно перемогли — зупиніться».

Образ: Ікар падає з неба. Його батько Дедал виготовив крила з воску[38], які дали змогу обом чоловікам вилетіти з лабіринту й утекти від Мінотавра. Підбадьорений тріумфальною втечею і відчуттям лету, Ікар піднімався дедалі вище в небо, доки сонце не розтопило віск, і він упав і розбився.

Авторитетна думка: Монархи і республіки повинні задовольнятися перемогою, бо вони втрачають, коли прагнуть більшого. Вживання образливих слів щодо ворога викликане зухвалістю перемоги або фальшивою надією на перемогу, яка вводить людей в оману, і вони схиблюють у своїх діях і висловлюваннях; бо, коли фальшива надія заполонює мозок, люди переступають межі й жертвують певним позитивом в ім’я непевного покращення (Нікколо Мак’явеллі, 1469—1527 рр.).

Зворотний бік

Як каже Мак’явеллі, людину треба або знищити, або дати їй спокій. Половинне покарання або невелике поранення лише породять ворога, який із часом ставатиме більше запеклим і вдасться до відплати. Аби перемога була повною, ворога треба добивати. Знищте його повністю. У переможну мить слід стримуватися не від ліквідації ворога, а від зайвого продовження боротьби з іншими. Будьте до ворога безжальні, але не створюйте собі нових ворогів, втрачаючи почуття міри.

Є люди, які стають обачнішими після перемоги, бо вона примножує їхні здобутки, які потребують турботи й захисту. Через обачність після перемоги не слід вагатись або втрачати динаміку, радше варто запобігати поквапним діям. З другого боку, динаміку як явище дуже переоцінюють. Ваші успіхи — справа ваших рук, і якщо вони йдуть один за одним, то це наслідок ваших дій. Віра в динаміку тільки вас підохотить, відбере бажання стратегувати, спонукуючи до повторення старих методів. Залиште динаміку тим, кому більше нема на що спиратись.

Закон 48.

Оберіть аморфність

СУДЖЕННЯ

Набуваючи форми й створюючи наочний план, ви відкриваєте себе для нападу. Замість того щоб набути форми, якою зможуть скористатися вороги, адаптуйтесь і не зупиняйтеся. Погодьтеся з тим, що немає нічого певного, як немає й вічних законів. Найкращий спосіб захистити себе — бути плинним і аморфним, як вода. Ніколи не ставте на стабільність чи тривалий лад. Усе змінюється.

Порушення закону

На VIII ст. до н. е. міста-держави Греції настільки розрослися й забагатіли, що їм забракло землі для населення, яке зростало чимраз більше. Тож греки рушили в море і заснували колонії в Малій Азії, на Сицилії, на Апеннінському півострові і навіть в Африці. Проте місто-держава Спарта лишалась оточена горами, не мала виходу до Середземного моря, і спартанці не стали мореплавцями; натомість вони виступили проти довколишніх міст і понад сторіччя вели брутальні й жорстокі війни, спромігшись загарбати величезні терени для своїх громадян. Проте таке розв’язання проблеми породило іншу, набагато поважнішу: як утримати і дати лад завойованим землям? Співвідношення кількості загарбаного населення до загарбників становило 10:1. Зрозуміло було, що ця маса страшно помститься окупантам.

Спарта вирішила створити суспільство, віддане мистецтву війни. Спартанці мали стати дужчими, сильнішими, жорстокішими за сусідів. Для них то був єдиний спосіб запевнити стабільність і виживання.

Коли спартанському хлопчикові виповнювалося сім років, його забирали від матері до агели[39], де в умовах найсуворішої дисципліни навчали прийомам бою. Хлопці спали на маті, їм видавали одну одежину на рік. Мистецтвам їх не навчали — спартанці забороняли музику, і тільки раби могли заробляти собі ремеслом. У Спарті молодь вивчала тільки військову науку. Слабеньких немовлят залишали вмирати у гірських печерах. У Спарті забороняли гроші й торгівлю, бо вірили, що нагромадження багатства породжувало егоїзм і розбрат, послаблювало військову дисципліну. Спартанці могли заробляти на прожиття лише сільським господарством, здебільшого на державних землях, які обробляли ілоти.

У бойових мистецтвах важливо, щоб стратегія була незглибимою, форма — прихованою, а рухи — несподівані, аби унеможливити суперникові підготуватися до них. Гарний полководець безумовно перемагає завдяки невичерпній мудрості та способу дії, що не залишає слідів. Тільки безформний не зазнає удару. Мудрі ховаються в безодні, аби їхні відчуття не були видні, їхні дії безформні, що запобігає перетину ліній.

«Книга хуайнанських майстрів», Китай, II ст. до н. е.

СОБАКА З ОБІТНУТИМИ ВУХАМИ

«Чим завинив я, в чім мій гріх,

Щоб так скалічити довіку

Мене господар зміг?

Всі висміють у нашому дворі каліку.

Королю звірів чи тиран, Якби тобі таке вчинили...»

Так скавулів Муфлар від ран.

Мастифу вже і світ немилий:

Жалівся він на біль жахливий,

На свій тепер потворний стан.

А людям все дарма, бо треба про роботу дбати,

Й вони продовжували вуха обтинати.

Муфлар на втрату довго нарікав,

Та з часом зрозумів і переваги:

В боях з колеґами, Муфлар згадав,

Всі вуха були подрані в нетяги.

А нині вух не треба боронити,

І тому краще напади відбити

Собака може, бо як проти ночі

Вхопить за шию вовк захоче,

Ошийник захистить і псу дозволить жити.

Байки, Жан де Лафонтен (1621—1695 рр.)

Така цілеспрямованість дала їм змогу створити найсильнішу армію у світі. У них було досконале бойове шикування й билися вони з незрівнянною мужністю. Щільно зімкнуті фаланги давали відсіч удесятеро чисельнішому війську, як довели спартанці, розбивши персів біля Фермопіл. Спартанське шикування викликало у ворога жах; здавалося, воно не мало вад. Але попри те що спартанці довели, що вони — грізні воїни, вони не мали наміру творити імперію — лише хотіли зберегти завойоване і боронити його від загарбників. Десятиріччями не відбувалися зміни в системі, яка успішно підтримувала в Спарті статус-кво.

У той час як у Спарті розвивалася військова культура, вивищувалося не менш славетне місто-держава — Афіни. На відміну від Спарти, плани Афін пов’язувалися з морем, але не стільки для створення колоній, скільки для торгівлі. Афінці стали чудовими купцями; їхні знамениті главкси[40] поширилися по всьому Середземномор’ю. На відміну від негнучких спартанців, афінці творчо підходили до вирішення своїх проблем, пристосовуючись до обставин і швидко створюючи нові суспільні форми і види творчої діяльності. Їхнє суспільство перебувало в постійному русі. І зі зростанням своєї потуги вони почали загрожувати орієнтованим на оборону спартанцям.

У 431 р. до н. е. між Афінами і Спартою спалахнула війна, яка так довго назрівала. Вона тривала 27 років,