Читати книгу - "Доктор Сон"

створено. Тихо було тепер у «Рівінгтон Хаусі», стало вже дуже тихо. Десь неподалік якісь двері вихнули, відкриваючись. Вони підійшли до межі. Фред Карлінг дивився вгору на нього, запитуючи: «Що?» Запитуючи: «Як?»

— Тобі просто треба трохи поспати.

(«не кидай мене»)

— Ні, — сказав Ден. — Я тут. Я буду тут, поки ти не спиш.

Тоді він вхопив обидві руки Фреда Карлінга в свої. І посміхнувся.

— Поки ти не спиш, — промовив він.

1 травня 2011 — 17 липня 2012

Авторські нотатки

Моєю першою книжкою, що вийшла у видавництві «Скрібнер»[416] 1998 року, була «Мішок кісток». Бажаючи задовольнити своїх нових партнерів, я виїхав з тією книжкою у промо-тур. Під час однієї автограф-сесії якийсь парубок мене спитав: «Цікаво, чи нема якихось ідей, що могло потім трапитися з хлопчиком із «Сяйва»?»

Це запитання стосовно тієї старої книги я сам собі часто ставив — разом із іншим: що могло б трапитися з нещасним батьком Денні, якби той знайшов Анонімних Алкоголіків, а не намагався впоратися сам, за допомогою того, що люди в АА називають «тверезістю з білими кісточками пальців».

Як було і з «Під Куполом», і з «11/22/63», це була така ідея, що ніколи не полишала моєї уяви. Раз у раз — стоячи в душі, дивлячись телевізор, їдучи довгою автотрасою — я ловив себе на тому, що вираховую вік Денні Торренса і загадуюся, де він зараз міг би бути. Не кажучи вже про його матір, ще одну засадничо добру душу, що залишилася в руйнівній кільватерній смузі після Джека Торренса. Венді й Денні були, говорячи сучасним жаргоном, співзалежними — людьми, пов’язаними путами любові та відповідальності за члена їх сім’ї, алкоголіка. У якийсь момент у 2009 році один з моїх друзів, одужуючий алкоголік, сказав мені ось яку коротку фразу: «Коли хтось один із співзалежних потопає, життя іншого проходить у нього перед очима». Це вразило мене; занадто правдиво воно звучало, щоб бути забавним, і, гадаю, саме в той момент став неуникним «Доктор Сон». Я мусив би розуміти.

Чи брався я за цю книгу з трепетом? Краще самі собі уявіть. «Сяйво» — один із тих романів, які люди завжди згадують (разом з «Долею Сейлема», «Кладовищем хатніх тварин» та «Воно»), коли говорять про мої книжки, які їх насправді, до дрижаків, колись нажахали. Плюс зазвичай також згадують фільм Стенлі Кубрика (який, схоже, ще багато хто пам’ятає: з причин, яких мені ніколи до кінця не зрозуміти) як один із найлячніших фільмів бачених ними в житті. Якщо ви бачили той фільм, але не читали самого роману, вам слід собі занотувати, що «Доктор Сон» є продовженням книги, яка, на мою думку, і є Правдивою Історією сім’ї Торренсів.

Мені подобається думати, що я все ще доволі вправний у тому, що роблю, але ніщо не в змозі перевершити пам’яті про добрий ляк, і я насправді маю це на увазі, кажучи ніщо, особливо коли той призначався молодим і вразливим. Було принаймні одне блискуче продовження фільму Альфреда Гічкока «Психо» («Психо IV» Міка Гарріса, з Ентоні Перкінсом знову в ролі Нормана Бейтса), але люди, які дивилися цей — або будь-який інший сиквел, — тільки хитали головами, кажучи: «Ні, ні, зовсім не ті враження». Вони пам’ятають той перший раз, коли штора відсувається і ніж починає свою роботу[417].

А ще ж люди змінюються. Той чоловік, що писав роман «Доктор Сон», дуже відрізняється від того добромисного алкоголіка, який був написав колись «Сяйво», хоча обидва залишаються зацікавленими в тому ж самому: розповісти карколомну історію. Я отримував насолоду, знову розшукавши Денні Торренса й спостерігаючи його пригоди. Я сподіваюся, ти теж, Постійний Читачу, ми ж разом розуміємося на цьому.

Перш ніж дозволити тобі піти, дозволь мені подякувати людям, яким треба подякувати, окей?

Нен Ґреєм[418] редагувала книжку. Класно. Дякую, Нен.

Чак Верріл, мій агент, продав книжку. Це важливо, але більше того — він також приймав усі мої телефонні дзвінки і годував мене з ложечки заспокійливим сиропом. Це речі неодмінні.

Расс Дорр робив дослідження, але якщо десь знайдуться похибки, звинувачуйте мене за непорозуміння. Він чудовий помічник лікаря і справжній Нордичний Монстр натхнення і доброго гумору.

Кріс Лотт постачав італійську, коли потрібна була італійська. Йо, Крісе.

Рокі Вуд[419] був моїм хлопчиком «піди по» все, що стосувалося «Сяйва», забезпечуючи мене іменами і датами, які я або забув, або тупо переплутав. Він також забезпечив мене масивом інформації про кожний рекреаційний транспортний засіб і кемпер, які існують під нашим сонцем (найкрутішим виявився Розин «ЕрфКрузер»). Цей Рок знає мою роботу краще за мене самого. Погляньте на нього в мережі інколи. Він таки смалить.

Мій син Овен прочитав книжку і запропонував цінні зміни. Головною з них була його наполеглива пропозиція, щоб ми побачили, як Ден досягає того, що оклигуючі алкоголіки називають «дном».

Моя дружина також прочитала роман «Доктор Сон» і допомогла його покращити. Я кохаю тебе, Табіто.

Дякую також вам, хлопці й дівчата, за те, що читаєте мої речі. Довгих вам днів і приємних ночей.

Дозвольте мені завершити словами застереження: коли ви перебуваєте на шосе і платних автомагістралях Америки, приглядайтеся до тих, хто їдуть у всіх отих «Віннебаго» та «Баундерах».

Вам ніколи не знати, хто може бути всередині них. Або що…

Бенгор, Мейн

Примітки

1

«Rock Bottom Remainders» (1992—2012) — спорадичний рок-гурт (окрім Стівена Кінга, в ньому грали також інші відомі американські письменники, а іноді й популярні фахові музиканти), який своїми концертами зібрав загалом понад 2$ млн на благодійність; Warren Zevon (1947—2003) — близький друг Стівена Кінга, рок-гітарист і співак, відомий своїми саркастично-макабричними піснями, зокрема його хіт «Werewolves of London» (1978) також входить до репертуару багатьох інших рок-зірок.

2

«Kingdom of the Spiders» (1977) — фільм жахів про напад павуків із космосу на маленьке американське містечко.

3

Keith Richards (нар. 1943 р.) — співзасновник, гітарист і композитор гурту «Rolling Stones» з відчайдушно-розгойданою, часто наслідуваною іншими зірками манерою гри і поведінки на сцені.

4

«Велика книга Анонімних Алкоголіків: Історія про те, як багато тисяч чоловіків і жінок видужали від алкоголізму» (1939) — твір засновників АА, біржового маклера Вільяма Вілсона (1895—1971) та доктора Роберта Сміта (1879—1950), у якому, окрім реальних історій п’яниць, вперше описано широко тепер використовуваний «12-кроковий метод» позбавлення залежності від алкоголю чи