Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

Глава 26 (2)

Стас скинув виклик і кинув довгий погляд у вікно. От і все. Чомусь усвідомлення, що Настя відлітає, стиснуло лещатами грудну клітину. Вони не спілкувалися останнім часом, навіть не бачилися близько двох місяців, але відчуття незворотності настало тільки зараз. Пару секунд тому. І чорт, як це було боляче. Він думав, що звикся вже з цим болем. Але голос дівчинки, просочений смутком, вибив з колії. Стас дійсно прив'язався до Алексії. Вона була так не схожа на інших дітей. Наївна, добра, світла. Чомусь з нею хотілося розмовляти і грати, чим вони час від часу і займалися, коли дівчинка дзвонила з мобільного Насті. У нього серце кожного разу підскакувало, коли він бачив від неї дзвінок. Всякий раз сподіваючись, що це Настя, але не засмучуючись почути хоча б її дочку.

А тепер вони відлітають. Так краще буде, запевняв себе хлопець. Однозначно. Коли повітря звільниться від її присутності поруч, йому полегшає. Хоча, чорт роздери, кого він обманює? Ніколи йому не стане легше. Два місяці нічого не змінили. Як і п'ять років і сім до цього. Вона його одвічна хвороба. З нею він виріс і з нею помре. Напевно, це рок любити ту, хто назавжди залишиться чужою. Але він з цим вже звикся. Плекати ті почуття і зрідка занурюватися в спогади - було його власною дозою героїну. Коли спочатку посміхаєшся, закриваючи очі, а потім кричати хочеш, потрапляючи під вплив найсильнішої ломки.

Увечері Багіров відправився в офіс. Потрібно було забрати свої речі. Поїхав спеціально після одинадцяти, щоб ні на кого не наштовхнутися. Настрій був нижче нікуди, і краще він швидко збере все найнеобхідніше і звалить не попрощавшись. Свіридов не запропонував продовжувати контракт, але він би і не погодився. Тепер Стас і сам мав чітке уявлення, як працює шоу-бізнес, і міг легко себе продюсувати, маючи за спиною сотні потрібних знайомств і власний багаж досвіду. Звичайно, не визнати з його боку, що саме завдяки Віктору він став тим, ким став, було б нерозумно. І співак це розумів. У той час у нього не було ні грошей, ні того самого важеля, який підкинув його так високо, як мало кому вдається. За це він був вдячний. Але тільки за це. Ні дружньою симпатією, ні повагою Стас до цієї людини так і не просочився.

Хлопець піднявся на двадцять другий поверх висотної будівлі. У приміщенні подекуди горіло тьмяне світло. Пішов по довгому коридору, стіни якого прикрашали різні нагороди, отримані за досягнення в сфері музичної індустрії Віктором і його підопічними, включаючи і Багірова. За склом в окремій шафі на полицях знаходилися нагороди з різних премій. Краща пісня. Краща аранжування. Кращий артист року. Три штуки. Забрати? Ні. У Стаса буде його особиста, яку він отримає без будь-чиєї допомоги, а ці хай залишаються тут. Пройшов повз, прямуючи до кімнати, в якій проводив не одну добу, пишучи тексти пісень, підбираючи на ноутбуці різні музичні звучання і вирубався від втоми. Його другий будинок. Період життя, двері в який зачинялися, щоб відкрити нові. З іншого боку коридору помітив світло з кабінету Свіридова. «Віктор тут ще?» - похмуро подумав Стас. З ним перетинатися точно бажання не було. Вже майже пройшов повз, як почув знайомий голос і мимоволі загальмував.

- Що ти мені пропонуєш?

- Господи, Маша, не будь дурепою! - роздратовано крикнув продюсер. - Зроби аборт. - Стас задихнувся від подиву.

Маша схлипнула.

- Ні! Не зроблю! Це твоя дитина, і я хочу її залишити. Я люблю тебе, невже ти не розумієш?

У хлопця очі шоковано розширилися, і він зазирнув всередину. Може йому здалося, і це зовсім інша Маша? Але ні. Пам'ять на голоси виявилася відмінною. У кріслі навпроти столу зсутулившись сиділа найкраща подруга Насті і в усі очі дивилася на Свіридова. Перед утомленим чоловіком стояла напівпорожня пляшка віскі, а сам він потирав перенісся, сидячи в дорогому шкіряному кріслі.

- Мені не потрібна ця дитина, Машо! Я тобі казав мільйон разів: пий таблетки. Тепер це твої проблеми.

Дівчина знову схлипнула, роняючи голову в долоні.

- Тобі грошей дати? Давай дам. Тільки позбав мене радості ставати батьком твоєї дитини.

- Нашої, Вітя! На-шої, - істерично закричала блондинка і схопилася з крісла. - Чому ти так не хочеш її? Настиній доньці ти радів, як несамовитий, а я чим гірше?

Стас не вірив своїм вухам. Віктор і Маша? Та сама Маша, яку Настя вважала найближчою подругою.

- Настя - моя дружина. І дитина законна.

- Поки що твоя дружина. Дуже скоро в тебе її не стане. Вона рішуче налаштована.

Стас сіпнувся вперед, прилипаючи вухом до отвору. Про що вона говорить? Що значить поки що? Серце забилось так швидко, що якби поруч хтось стояв, можна було б чітко почути його божевільний ритм.

- Я теж не пальцем роблений. Чорта з два вона отримає розлучення. А якщо і доб'ється, то Лексі я їй не віддам.

- Господи, та що ж ти так в неї вчепився? - надривно скрикнула Маша, стаючи навпроти чоловіка. - Відпусти її, нарешті. У тебе я є. І дитина буде.

- Що значить «нарешті»?

- Те й значить. Ти ж тримав її на прив'язі лише через компанію, але визнай, що втратив. Ти ж не любиш її.

Компанія? Прив'язь? Що за маячня? Стасу здалося, що він зірвався з обриву і ось-ось об землю шваркнется, якщо послухає ще хоча б трохи. Він же був упевнений, що Свиридови щасливі. Настя чоловіка любить, а він її. Дивною незрозумілою любов'ю, але це була їхня сім'я. Настя її обрала сама.

- З чого ти взяла, що не люблю? - чоловік потягнувся до пляшки віскі і наповнив склянку.

- Та тому що знаю тебе добре. І Настя тебе не любить. Вже давно. Якби не той випадок з вагітністю, пішла б ще п'ять років тому, і ти б не втримав.

- Значить, я вчасно тоді трахнув цю дурепу.

- Проти її волі, Вітя!

Двері раптово відчинилися, відлетівши до стіни. Маша здригнулася, та рванула в сторону, а Свіридов втупився в дверний проріз. Багіров облив парочку шаленим поглядом. Тиха лють охопила з ніг до голови.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍