Читати книгу - "Жінка в пісках"

до пана Тоями, якому зниклий чоловік за день до втечі продав свою автомашину. Його не було вдома. Але, дізнавшись від його дружини, що він хворий на шлунок і звичайно обідає вдома, я згодився трохи почекати. А тому що Тояма мешкає не в будинку двадцять чотири, як казала клієнтка, а в будинку сорок два, то багато часу я змарнував на його розшуки. Та байдуже, все одно довелося чекати. А через ті розшуки я менше просидів у Тоями. Як то кажуть, лихо не без добра.

Обшарпаний стандартний будиночок. У вузенькому дворику, за поламаною огорожею, стирчить ніс «корони» марки шістдесят третього року. Можливо, саме цю машину Тояма купив у зниклого чоловіка. Вона в доброму стані, шини майже нові.

Дружині Тоями років тридцять. У родині двійко дівчаток: одній два, а другій чотири роки. У дворі якась споруда, обтягнута поліетиленовою плівкою, схожа на теплицю. В усьому відчувається сімейний затишок. Нарешті з-за хмари визирнуло сонце, надворі так потепліло, що я ладен був скинути пальто. Тому відмовився зайти в будинок, а попросив дозволу сісти на відкритій веранді.

Дружина Тоями казала, що... (Тієї миті двічі пролунав автомобільний сигнал — певно, Тояма приїхав додому).

Того самого дня, о 12 годині 15 хвилин. Повернувся додому Тояма. Очевидно, він квапився, бо вислухав мою справу за обідом, сьорбаючи якусь каламутну юшку з хлібом. Відповідаючи на мої запитання, раз по раз нарікав, що, мовляв, треба сили підтримувати, дбати про шлунок, що водієві нелегко, але, видно, турбувався долею зниклого чоловіка, бо говорив охоче.

Нижче подаю запис нашої розмови.

Я. Яким чином ви купили автомашину в Немуро-сана?

Тояма. Мені його рекомендував мій товариш, який раніше купив у нього автомашину. Він мені дуже радив звернутися до нього, бо, мовляв, Немуро-сан добре лагодить і продасть дешево. Я таки справді на цьому вигадав — добру річ купив.

Я. З Немуро-саном ви часом не зустрілися в кав’ярні «Камелія»?

Тояма(трохи збентежено). Еге ж, там. Саме тоді за якусь дрібницю мене звільнили з таксомоторної компанії, і деякий час я перебивався роботою коло воріт і випадковими заробітками.

Я. Що це таке «робота коло воріт»?

Тояма. Ідете прямо до воріт якої-небудь таксомоторної компанії і чекаєте, може, випадково дадуть тимчасову роботу, звідси й назва: робота коло воріт. Як правило, у великих компаніях людей з-під воріт на роботу не приймають, та коли водій захворіє або просто не вийде на роботу й машина мала б простоювати, ніхто не хоче збитків — нема дурних. До того ж тим, кого наймають на тимчасову роботу, найголовніше — загребти грошенята, тож ніяких правил вони не визнають і готові трудитися хоч цілу добу. Обійдеш так зо дві чи зо три компанії, і десь тебе наймуть.

Я. Між «Камелією» і наймом коло воріт є якийсь зв’язок?

Тояма(трохи розгублено). Я тепер повернувся у свою стару компанію і з «Камелією» порвав, але... не хочеться про це говорити... декому, мабуть, вона помогла... я не збираюся зраджувати нашого брата шофера.

Я. Я тільки хочу натрапити на слід Немуро-сана, от і все. Отже, «Камелія» була приватною посередницькою конторою для водіїв-тимчасовиків?

Тояма. Атож, була. Вона відчиняється вдосвіта, і кава в ній міцна, тож природно, що водії знайшли собі там притулок. Мабуть, тому й господар організував посередницьку контору.

Я. Ви тут згадували, що тимчасовикам найголовніше — загребти грошенята. А скажіть-но, чим вони відрізняються від постійних?

Тояма. Тимчасова робота не забезпечує водієві гарантованої платні, страхування, грошової допомоги при виході на пенсію, але зате дає два проценти денної виручки. Попрацює він днів десять на місяць — і в його кишені сорок-п’ятдесят тисяч ієн. Такий професійний перелітний птах,— звісно, якщо він почувається своїм на кінних і велосипедних перегонах та інших урочистостях,— на великі свята, днів за три може заробити до сотні тисяч ієн.

Я. Чудова робота.

Тояма. Молодому й нежонатому, що любить пошикувати, безтурботнішого життя не знайти. Та от коли захворієш або заберуть у тебе права водія — трагедія. Якщо ж не думати про завтрашній день, тоді ввесь світ — твій.

Я. І багато таких водіїв вчащає до «Камелії»?

Тояма. Ні, небагато. В Токіо є приблизно вісімдесят тисяч водіїв таксі. І коли з тих вісімдесяти тисяч у «Камелії» збирається двадцять-тридцять, то це дуже мало. А крім того, процентів шістдесят із них — люди випадкові, як от я. Та хоч би яким безтурботним було таке життя, воно людині остогидне. Безтурботність водія, що думає тільки, як заробити, поступово змінюється меланхолією. Він якнайкраще одягається, має у що взутися, в нього імпортний годинник, але завжди чимось роздратований і швидко встряє в бійку. За якихось п’ять років такий перелітний птах змінюється до невпізнання.

Я. Як ви думаєте, Немуро-сан знав про цю таємну діяльність «Камелії»?

Тояма. Здається, начебто я йому про це казав.

Я. Крім «Камелії», ще де-небудь є така контора?

Тояма. Звичайно, є. Бо майже двадцять процентів водіїв мають тимчасову роботу. Нещодавно в газеті була стаття про облаву на одну таку незаконну посередницьку контору.

Я. Нагляд за ними дуже суворий?

Тояма. Авжеж, суворий. Вони порушують закон про працевлаштування. Одне слово, поліція ставиться до них, як до звичайнісінької злодійської шайки.

Я. Мабуть, і «Камелія» мала зв’язки з якоюсь організацією?

Тояма. Не знаю. Чогось подібного я не помітив. А