Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

– Так, – посміхнувся Туз, знаком показуючи, щоб Олег не боявся, – Кров програли мені.

– Жартуєте? Ось така у вас плата за гру без інтересу?

– Не бійся, – фиркнув положенець, – Я сказав, що без інтересу, я тримаю своє слово. От якби грали просто так, то це була б твоя кров. Для нової колоди. Підтверджуєш, Тузику? – обернувшись до помічника, що трохи здалеку спостерігав за результатом гри.

– Агась, – закивав той головою, – Зуб даю, все чесно. Пощастило тобі, ментяра, що Туз такий добрий сьогодні.

– Розкриваюся, – дочекавшись, поки Олег добере карту, заявив Туз, ігноруючи вигадки повіреного.

Водночас кинув на тумбу свої карти, сорочкою вниз, показуючи, що там рівно три козирні, що означало – він зібрав буру і відповідно виграв партію. З підозрою хитнувши головою, Чернишевський, не дивлячись, що витяг сам, також відкрився. Хто б сумнівався, що програє. Тішить, що не було ставок.

– Нічого собі! – свиснув Тузик, – Оце так щастить новачкові!

Олег, не відразу зрозумівши, чим викликаний такий ажіотаж, повільно перевів погляд із супротивника на свої карти. Три тузи. Серед них піковий – козирний.

– А ти кажеш Ментяра, – лукаво посміхнувся Туз. – Я думав, тобі щастить тільки у бійках, а тебе, виявляється, і карти люблять. У першу ж гру витягти найвиграшнішу комбінацію, та ще й мене обскакати... Ти хлопець не Мусорок. Ти справді Фартовий.

– Краще б не пощастило, – пробурмотів Чернишевський, пригадуючи відому приказку.

Не щастить у картах, пощастить у коханні. У нього, здається, навпаки.

– Та не дури ти, – хмикнув кавказець, здогадавшись, у якому напрямку пішли думки Олега. – У зворотному порядку фраза не діє.

– Дай Боже, – процідив чоловік.

– Гаразд, – згортаючи карти в одну купу, підсумував Туз: – Ми все з'ясували, так що на сьогодні можеш бути вільним.

Олег підвівся. Тузик теж встав, збираючись проводити, та біля дверей був зупинений авторитетом:

– Тузик, ти простеж, щоб про те, що відбулося за цими стінами, дізналися всі. А ти, хлопче, – звертаючись уже до Чернишевського, – Запам'ятай, відтепер і доти, доки не станеться чогось видатнішого, ти Фартовий, хто б що не казав.

Машинально згодившись, Олег вийшов з камери...

З того дня Чернишевський справді став Фартовим. Дивно, та одна незначна зустріч змінила життя. Тузик слухняно виконав вказівку головного. Через пару годин вся зона гула, що новенький переполошив усіх в камері, ще й самого Туза в карти обставив. І якщо перше могло якось вкластися в умах засуджених, останнє принесло колосальний фурор.

Обіграти заслуженого положенця у його улюблену буру було майже неможливо. Справжній картковий шулер, що вмів надути будь-кого, нікому не дозволяв виграти у себе, а тут чи не вперше поступився принципам, ще й роздзвонив звістку на всю колонію.

Нехай уголос про це не говорилося, всі чудово розуміли – відтепер Олег у Туза на особливому рахунку. Нехай мент, нехай свавільний, непокірний та виступає проти безлічі правил, заведених серед засуджених. Раніше його за це намагалися зачепити, підколоти, підкорити, тепер просто оминали. Хто захоче зв'язуватися з людиною, яку кришує сам авторитет? Мабуть, ніхто. Навіть Вовк на подив вщух. Щоправда, теж не одразу. Ця людина не відмовила себе в можливості, перш ніж залягти на дно, зачепити наостанок болючіше...

Був холодний зимовий день. Кінець січня. Після зустрічі з Тузом минуло лише кілька днів. Олег з іншими засудженими повернулися в камеру з обіду, коли заглянув кум і повідомив його, що прийшла передача.

Не приховуючи подиву, Чернишевський пішов за належною посилкою. Припускав, що дід при можливості підметушиться, але не думав, що це станеться так скоро. До того ж буквально пару тижнів тому отримав вже одну. Забравши важкий пакет під зацікавленими поглядами інших зеків повернувся до камери.

Передачка за ґратами була схожа на свята. Неважливо тобі чи комусь з інших мужиків. Прийнятий обов'язок ділиться з іншими, виділяючи значну частину для общака, ніхто не наважувався порушувати. Схоже, від Олега чекали на щось подібне. Та зараз чоловіка хвилювало дещо інше: йому не терпілося якнайшвидше почитати записку, яку встиг побачити серед інших речей під час шмону.

Кинувши пакет на шконку, Чернишевський почав нетерпляче витягувати вже розпаковані адміністрацією пакети з речами. Кілька футболок, шкарпетки, мильні речі – це знадобиться. Декілька пачок чаю, також роздертих і висипаних у поліетиленові пакетики. Дідько, можна подумати в пачку чаю ховали б щось протизаконне! По кілограму печива і пряників, згущене молоко в м'якому пластиковому пакеті – солодке життя намічалося, не інакше. Блок найпростіших цигарок – хто й напоумив діда на таке? Хоча цигарки тут замість обмінної валюти, точно стануть у нагоді. На дні пакета рушник і, здається, ще щось. Втім, то вже неважливо.

Ось вона, заповітна!

Не стримуючи тремтіння рук, Олег квапливо розгорнув добряче зім'ятий папірець. Перше, що впало у вічі – почерк. Не діда, Ігоря.

– Погляньте лиш, наш Фартовий ментяра, як на курорті, – десь ззаду почувся бридкий смішок Вовка, – Чи не щотижня передачі.