Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

є пошкодження конструкції та поранення.

направляється сюди для аварійної посадки

прибл. прибуття о 01:30.

команд каже, потрібна три-нуль

вежа повідомляє, смуга ще заблокована.

У кривавому хаосі, на який обернулася задня частина тури­стичного салону Рейсу Два, Мілтон Компаньйо, лікар загальної практики, докладав усіх можливих та неможливих професійних зусиль, щоби врятувати життя Ґвен Мейген. Він не був упевнений, що йому це вдасться. Коли вибухнула бомба, Ґвен — яка стояла просто біля Ґерреро — перебувала найближче до епіцентру вибуху.

В інших умовах вона б загинула одразу, як і сам Д. О. Ґерреро. Дві речі — наразі — врятували її.

Між Ґвен та вибухом було тіло Ґерреро й двері туалету. Ні те, ні те не слугувало ефективним щитом, але разом їх було достатньо, щоб затримати первинну силу вибуху на частку секунди.

В цю коротку мить тріснула обшивка літака й стався другий вибух — вибухова розгерметизація.

Перший вибух відкинув Ґвен назад, серйозно поранив, що призвело до кровотечі, але його сила тоді перетворилася на протилежну — спрямований назовні вир повітря крізь діру у фюзеляжі в задній частині літака. Сталося приблизно так, ніби зустрілися два торнадо. За мить розгерметизація перемогла, виносячи перший вибух геть у темну ніч високого ешелону.

Незважаючи на потужність вибуху, поранення були не масові.

Ґвен Мейген, яку травмувало найдужче, непритомна лежала у проході. Біля неї совуватого виду молодий чоловік, який перед тим вийшов з туалету, налякавши Ґерреро, хоч і був поранений, але й далі стояв не втрачаючи свідомості. Пів десятка пасажирів неподалік зазнали порізів та забоїв через осколки та фрагменти бомби. Інших ударило, оглушило чи поранило предметами, які снарядами пронеслися до задньої частини літака через вибухову розгерметизацію, але ті травми були не надто серйозні.

Спочатку, після розгерметизації, всіх, хто сиділи непристебнуті на сидіннях, почало засмоктувати до зяючої діри в задній частині літака. Щодо цієї загрози, то тут Ґвен також була в найбільшій небезпеці. Але вона впала так, що рукою — інстинктивно чи випадково — вчепилася за сидіння. Через це її не потягнуло, а тіло заблокувало інших.

Після первинного ривка повітря всмоктування по­слабилося.

Тепер найбільшу безпосередню небезпеку для всіх — і поранених, і цілих — становила нестача кисню.

Хоча кисневі маски одразу ж випали зі своїх гнізд, лише жменька пасажирів без вагань взялися за них та наділи.

Поки не стало надто пізно, зреагувало ще кілька людей. Навчені стюардеси, хто де, вхопилися за маски й показали іншим, щоб робили так само. Троє лікарів, які подорожували зі своїми дружинами на несезонні канікули, усвідомили, що важливо діяти швидко, самі наділи маски та поквапом роздавали інструкції людям навколо. Джуді, та сама тямуща вісімнадцятирічна небога митного інспектора Стендіша, прикрила маскою личко малюка в кріслі поруч, а також власне. Тоді одразу показала, щоб маскою скористалися батьки дитини й інші люди через прохід. Місіс Квонсет, бабуся-безбілетниця, яка багато разів бачила інструкції стосовно кисневої безпеки під час своїх незаконних польотів, чітко знала, що робити. Вона взяла собі одну маску, а іншу подала своєму другові, гобоїсту, якого потягнула на сидіння поруч. Місіс Квонсет не мала гадки, виживе вона чи загине, й раптом усвідомила, що не надто цим і переймається; і хай там як, вона мала намір спостерігати за всім аж до останньої миті.

Хтось притиснув маску до обличчя молодому чоловікові біля Ґвен, який був поранений. Хоча той ледве стояв на ногах та майже не усвідомлював, що відбувається, він зміг втримати її біля рота.

Хай там як, заледве половина пасажирів мали доступ до кисню, коли збігло п’ятнадцять секунд — вирішальний час. На той момент ті, хто киснем не дихали, почали провалюватися у сонливий ступор; ще через п’ятнадцять секунд більшість знепритомніла.

Ґвен Мейген не дістала ні кисню, ні негайної допомоги. Несвідомий стан, спричинений травмами, поглибився.

І саме тоді в кабіні екіпажу Енсон Гарріс, взявши на себе ризик ушкоджень конструкції та, ймовірно, повного руйнування літака, вирішив швидко пікірувати, чим урятував Ґвен та всіх інших від удушення.

Пікірування почалося на висоті двадцять вісім тисяч футів; закінчилося через дві з половиною хвилини на десяти тисячах футів.

Мозок людини може вижити без кисню три-чотири хвилини, не зазнавши при цьому якоїсь значної шкоди.

За першу половину пікірування — протягом хвилини з чвертю, до дев’ятнадцяти тисяч футів — повітря увесь час було розріджене, недостатнє для підтримки життя. Нижче цієї відмітки з’явився підвищений рівень кисню.

На дванадцяти тисячах футів стало можливим нормальне дихання. На десяти — за деякий час, але цього було достатньо — свідомість повернулася до всіх на борту Рейсу Два, хто її втратив, окрім Ґвен. Багато не усвідомлювали, що взагалі були непритомними.

Поступово, коли перший шок відступив, пасажири й решта стюардес змогли осягнути, що ж трапилося. Стюардеса, що була друга за старшинством після Ґвен — нахабна білявка з Оук Лон, штат Іллінойс, — поспішила до поранених пасажирів позаду. Хоча її обличчя й зблідло, вона квапливо гукнула:

— Тут є лікар?

— Так, міс. — Мілтон Компаньйо вже підвівся зі свого сидіння, не чекаючи, що його покличуть. Невисокий чоловік з гострими рисами, який нетерпляче рухався, з бруклінським акцентом, поспішно оглянув усе навколо, усвідомлюючи, що вже наближається колючий мороз, а вітер з шумом проноситься крізь зяючу діру у фюзеляжі. Там, де раніше були туалети і задня кухня-буфет, все перетворилося на хаос обпаленого та закривавленого