Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я легко провела пальцями по його щетині, розглядаючи кожну лінію його обличчя.
— Гаразд, — нарешті промовила я. — Поїхали. Я не проти випити якоїсь смачно кави з корнетто.
Камілло широко посміхнувся, а його очі яскраво засяяли.
— Це найкраще рішення за весь день, — сказав він, притискаючи мене до себе. — І зараз, я думаю, нам час звалювати.. Бо Ґатто, здається, планує вкрасти весь наш диван.
Я обернулась і дійсно побачила, як Ґатто вже розлігся на м'якому пледі, з виразом обличчя, що говорив: «Тут усе моє!».
— Можливо… — почала я, повільно перевівши погляд на Камілло, який уважно слухав мене, дивлячись прямо у вічі. — Можливо, Ґатто хоче поїхати з нами?
— Куди? — здивовано перепитав Камілло, піднявши брови. — На каву з корнетто?
— Так, чому б ні?
— Ти думаєш це гарна ідея?
— Не знаю.. якщо каву він не схоче, то думаю вершки залюбки поїсть.
Камілло тримав Ґатто перед собою, ніби намагаючись розгледіти в його блакитних очах справжній намір. Кіт лише невдоволено махнув хвостом, але, здається, здався, бо не намагався втекти.
— Ґатто, ти офіційно запрошений до нашої маленької пригоди, — сказав Камілло, повертаючи голову до мене з хитрою усмішкою. — Вікторія запропонувала тобі поїхати з нами за вершками. Ти хочеш?
— Мяу!
— Думаю, це було стовідсоткове «так», — підтвердила я, широко посміхнувшись.
— Але якщо, — Камілло знову повернув голову до Ґатто та продовжив: — Ти вперше зіпсуєш мій салон, цей шанс стане для тебе останнім.
— Камілло! — я засміялася, покачавши головою. — Ґатто ж справжній джентльмен. Правда, малий? — я нахилилась до кота, що все ще висів у руках господаря.
— Мяу, — відповів Ґатто, немов підтверджуючи мої слова.
— Ну що ж, тоді збираємось, — Камілло обережно опустив кота на підлогу, проте той, замість того щоб піти, одразу ж застрибнув на стілець біля вхідних дверей і згорнувся клубочком, ніби вирішив перепочити перед дорогою.
— Він серйозно? — я хитнула головою, намагаючись стримати посмішку.
— Гадаю, це його спосіб показати, що він готовий, але без зайвих рухів, — відповів Камілло, беручи ключі з вішалки. — Ходімо.
Через кілька хвилин ми вже сіли в машину. Камілло влаштував Ґатто на задньому сидінні, де той гордо сидів, ніби король, обкладений своїм королівським надбанням — пледом і якоюсь своєю іграшкою. Я не могла стримати посмішку, дивлячись, як Камілло крадькома підморгує коту через дзеркало.
— Це точно найкраща наша спонтанна ідея, — сказав він, заводячи двигун.
Дорога була спокійною, з радіо тихо лунала музика. Ми їхали крізь освітлені вечірні вулиці, а я ловила себе на думці, що це один із тих моментів, коли хочеться, щоб час зупинився.
— То як, куди ми вирушаємо? — запитала я, повертаючись до Камілло.
— Туди, де найкраща кава з корнетто, звісно, — відповів він, злегка нахиляючись до мене, поки ми чекали на світлофорі. Його очі світилися такою теплотою, що я ледь не розтанула. — І жодних обговорень, ти ж сама це запропонувала.
Я лише кивнула, відчуваючи, як моя усмішка стає ширшою.
Ми приїхали до невеликого кафе біля набережної. Вітрини мерехтіли м’яким теплим світлом, а запах свіжоспеченої випічки огортав усе навколо. Камілло допоміг мені вийти з машини, поки Ґатто гордо вистрибнув сам і попрямував прямо до входу.
— Він точно знає, чого хоче, — засміявся Камілло, спостерігаючи за впевненим кроком кота.
Ми зайшли всередину, і я відчула, як тепло й затишок цього місця розганяє всі мої тривоги. Це був ідеальний вечір, і я була вдячна Камілло за кожну мить, проведену разом.
Ми сіли за невеликий столик біля вікна. Камілло замовив нам каву з корнетто, а Ґатто вмостився поруч, муркочучи, ніби теж насолоджувався атмосферою. Легка музика тихо лунала в залі, а за вікном розсипалось місто у вогнях.
Камілло неквапливо крутив чашку з кавою в руках, задумливо дивлячись у темряву за склом. Я помітила, як його погляд стає зосередженим, ніби він думками був далеко звідси.
— Про що ти думаєш? — тихо запитала я, обпираючись ліктем на стіл.
Камілло злегка здригнувся, повертаючи погляд до мене, і трохи посміхнувся.
— Починаю хвилюватись щодо фіналу, — обережно відповів Камілло, опускаючи очі на каву.
— Чому тобі так важливо перемогти Орсо?
— Орсо... він для мене не просто суперник. Він уособлення всього того, що я намагаюсь подолати. Ми росли разом майже на одному корті, ділили схожі мрії, — його голос став нижчим, серйознішим. — Він почав грати не заради гри, а заради слави. За спинами. Нечесно. Він став символом того, чого я найбільше зневажаю в спорті.
Я мовчала, слухаючи. Камілло перевів погляд у вікно.
— А потім був один турнір… — він затих на мить. — Я міг виграти. Але Орсо зробив усе, аби мене зламати. Випади в пресі, брудні чутки, психологічний тиск. В результаті… у нас була нічия. І перемогу так ніхто й не наважився віддати комусь з нас.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сет кохання та поразки , Ксандер Демір», після закриття браузера.