Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

порада не стане в пригоді: Керол завжди відмовлялася від сімейної терапії. Однак зміст — власне порада, яку він дав Джастіну, — тут не відігравав особливої ролі. Зараз найважливішим був процес — стосунки, що крилися за словами, те, що він запропонував Джастінові підтримку, що намагався виправити свої помилки, відновити цілісність сеансу.

— А якщо відчуєте, що на вас щось тисне, і захочете поговорити до наступного сеансу, телефонуйте, — додав Ернест.

Чудовий підхід. Скидалося на те, що Джастін заспокоївся. Ернест відновив власний авторитет. Він урятував сеанс і розумів, що супервізор поставився б до цього схвально, але сам не схвалював своїх дій. Ернест почувався так, неначе його облили брудом чи отруїли. Він не був відвертим із Джастіном. Їхнє спілкування не було справжнім. А саме це він найбільше цінував у Сеймурі Троттері. Хай би що про нього не казали (а бачить Бог, сказано було чимало), та він знав, як бути справжнім. Ернест і досі пам’ятав, що Сеймур відповів на запитання про його підхід до справи: «Мій метод — це відмова від будь-яких методів. Мій метод — говорити правду».

Після закінчення сеансу трапилося дещо незвичне. Ернест завжди підкреслював важливість фізичного контакту з пацієнтами під час сеансів. І зазвичай наприкінці сеансу вони з Джастіном обмінювалися рукостисканнями. Але не сьогодні: Ернест відчинив двері й похмуро кивнув Джастіну на прощання.

  Розділ 2

Опівночі, коли Джастіна Астріда не було вдома вже близько чотирьох годин, Керол Астрід почала «вирізати» його зі свого життя. Усе почалося на підлозі гардеробної з Джастінових шнурків та пари фестонних ножиць, а закінчилося чотири години по тому на горищі, де вона взялася вирізати літеру «R» із светра, який Джастін носив у школі Рузвельта. Увесь цей час Керол переходила з однієї кімнати до іншої, методично знищуючи одяг чоловіка, його фланелеві простирадла, капці з хутряною облямівкою, колекцію жуків під склом, дипломи зі школи та коледжу, колекцію порнофільмів. Вона позбулася його фотографій із літнього табору, на яких він разом із колегою-консультантом стояли в оточенні восьмирічних дітлахів, світлин зі шкільною командою з тенісу, фото з випускного вечора з дів­чиною, що мала видовжене, мов у коня, обличчя — усе це вона роздерла на дрібні клапті. А тоді взялася до весільного альбому. За допомогою гострого ножа, який син використовував для виготовлення моделей літаків, Керол знищила всі ознаки присутності Джастіна в Сент-Маркс, найпопулярнішому місці проведення єпископальних весільних церемоній у Чикаго.

Крім того, вона вирізала з весільних світлин обличчя своїх свекрів. Якби не вони та їхні обіцянки (як виявилося, порожні) про великі гроші, вона, імовірно, ніколи б не вийшла заміж за Джастіна. Швидше пекло замерзне, аніж вони побачать онуків. Ага, ось і її брат Джеб. Що тут робить його світлина? Вона розрізала її на клапті. З нього не було жодної користі. Аналогічна доля спіткала і всі фотографії з родичами Джастіна — ось вони, ці кретини, сидять за святковими столами — товстезні, з нещирими усмішками, піднімають келихи, аби виголосити черговий ідіотський тост, впихають у кадр своїх неповоротких дітей, трюхикають на танцмайданчику. До біса всіх! Невдовзі всі сліди Джастіна та його родини тліли в каміні. Тепер її весілля, як і шлюб, перетворилося на попіл.

В альбомі залишилися кілька її власних світлин, фотографій матері та жменьки друзів, включно з її колегами-юристками Нормою та Гізер, яких вона покличе на допомогу вранці. Керол невідривно дивилася на фото своєї матері, відчайдушно благаючи про допомогу. Та матері в неї вже не було — вона померла п’ятнадцять років тому. Утім, вона зникла з її життя ще раніше. Коли рак грудей поволі захопив усі найпотаємніші куточки її тіла, її скував жах і Керол перетворилася на матір для власної матері. Вона вирвала аркуші з потрібними світлинами, а потім розірвала альбом навпіл і кинула у вогонь. Та вже за мить спохопилася — від пластикової обкладинки от-от піде ядучий дим, що аж ніяк не на користь її восьмирічним близнюкам. Керол вихопила альбом з вогню і віднесла в гараж. Пізніше вона поверне його Джастіну разом з іншою купою його лахміття.

А тепер робочий стіл Джастіна. Тут їй неабияк пощастило: був кінець місяця, і Джастін, який працював бухгалтером у мережі взуттєвих крамниць свого батька, приніс роботу додому. Усі документи — гросбухи та відомості про заробітну плату — теж потрапили під ножиці. Та Керол знала, що дійсно важливу інформацію Джастін зберігає на своєму ноутбуці. Спершу в неї з’явилося непереборне бажання розгатити його на друзки, але потім їй сяйнула краща ідея — все-таки комп’ютер вартістю п’ять тисяч доларів ще міг стати в пригоді. Можна просто стерти з нього всі файли. Керол спробувала дістатися до документів чоловіка, але Джастін всюди встановив паролі. Бісів параноїк! Пізніше хтось допоможе їй із цим розібратися. А поки що Керол замкнула ноутбук у своїй кедровій скрині й подумки занотувала собі, що слід змінити замки в усьому будинку.

На світанку вона втретє перевірила близнюків і нарешті дісталася до свого ліжка. Дитячі ліжечка були завалені ляльками та м’якими іграшками. Глибоке, спокійне дихання. Такий безневинний і мирний сон. Господи, як вона їм заздрила. Після трьох годин неспокійного сну Керол прокинулася від болю у щелепі — уві сні вона скреготала зубами. Вона затулила обличчя руками й поволі рухала щелепами туди-сюди, чувся хрускіт.

Керол поглянула на порожнє місце на ліжку, де зазвичай спав Джастін, і пробурмотіла: «Сучий ти сину! Ти не вартий моїх зубів!» А тоді затремтіла, сіла на ліжку, обхопивши коліна руками, й почала думати, де він зараз. Її злякали сльози, що котилися по щоках і скрапували на нічну сорочку. Вона витерла обличчя і з подивом витріщилася на мокрі пальці. Керол була напрочуд енергійною жінкою, схильною до швидких рішень і рішучих дій. Вона не любила зазирати у свій внутрішній світ, бо вважала таких людей малодушними боягузами, включно з Джастіном.

Та вдіяти вона вже нічого не могла — Керол знищила все, що нагадувало їй про чоловіка, і тепер відчувала неймовірний тягар і навіть не могла ворухнутися. Утім, вона ще могла дихати, тож, пригадавши кілька дихальних вправ із йоги, Керол глибоко вдихнула і поволі видихнула половину повітря. Відтак вона видихнула половину повітря, що лишилося, а тоді повторила це знову і знову. І це допомогло. Керол спробувала зробити ще одну вправу, яку їй радив інструктор з йоги. Вона уявила, що її розум — то сцена, а вона — глядач, який сидить у залі й безпристрасно спостерігає за парадом своїх думок. Але марно — незрозумілі болісні відчуття тільки посилилися. Як же їх розрізнити й виокремити важливе? Усе переплуталося.

А тоді в її голові зринув образ — обличчя чоловіка, якого вона ненавиділа, того, чия зрада зранила її душу на все життя. То був лікар Ральф Кук, психіатр, якого вона відвідувала в центрі психічного здоров’я при університеті. Ретельно поголене рожеве обличчя, повновиде, мов місяць, з тонким світлим волоссям. Керол потрапила до нього на другому курсі через Расті — хлопця, з яким вона зустрічалася з чотирнадцяти років. Він був її першим кавалером, і протягом чотирьох років вона не переймалася кандидатами для побачень, випускних балів, а пізніше й сексуальними партнерами. Як і Расті, Керол вступила до університету Брауна, обрала ті