Читати книгу - "Скорочено Убити пересмішника"

трохи інакше міркувала Джін. "У твої роки я теж так міркував. Якщо всі люди однакові, чому ж вони не можуть жити у злагоді між собою? Якщо всі люди однакові, звідки ж стільки презирства, чому вони зневажають так одне одного? Знаєш, Всевидько, я, здається, починаю дещо розуміти. Починаю розуміти, чому Страхолюд Редлі ніколи не буває серед людей... просто він не хоче їх бачити", — сказав Джем.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ XXIV

Якось тітка Олександра запросила до себе подруг і навіть дозволила Келпурнії подавати на стіл, чого раніше ніколи не було. Джема вдома не було, бо він з Ділом пішов до Баркерової заводі. Там Джем вчив Діла плавати, бо закінчувалося літо, і Діл мав їхати, а друг не міг відпустити його, не навчивши плавати.

Члени місіонерського товариства, яких запросила тітка Олександра, обговорювали різні питання, а Джін допомагала Кел. На дівчинці було рожеве святкове плаття, туфлі і нижня спідничка. Коли усі пригощалися, тітка покликала і Джін. Тітці хотілося якомога швидше побачити в племінниці справжню леді. Крім членів товариства, тут були і міс Рейчел, і міс Моді, і міс Стефані Крофорд. Джін почувала себе ніяково і сіла біля міс Моді. Міс Стефані Крофорд запитала дівчинку, ким вона хоче стати, коли виросте. Джін сказала, що хоче бути просто леді, хоч Крофорд сміялася і казала, що Джін, можливо, стане адвокатом.

Жінки говорити про дружину Тома Робінсона, про те, що хтось з їхніх чоловіків повинен піти туди і сказати їхньому священикові, щоб він трохи підбадьорив Гелен. Джін думала, що куди краще почуває себе з батьком і взагалі в чоловічому товаристві. Такі люди, як містер Гек Тейт, не заплутають тебе невинними запитаннями, щоб потім поглузувати. Навіть Джем не чіпляється до неї, хіба що вона скаже якусь дурницю.

Грюкнули парадні двері, в коридорі почулися кроки Аттікуса. Джін здивувалася, що батько так рано прийшов додому. Він покликав сестру і Кел у кухню. Джін і міс Моді теж прийшли туди. Аттікус сказав Кел, що треба, щоб вона поїхала з ним до Гелен Робінсон, бо треба їй повідомити, що Том помер. Його вбили, бо він намагався втекти. Це сталося під час прогулянки. Кажуть, він, як божевільний, кинувся до огорожі, хотів перелізти у всіх на очах. Вартові кричали, щоб він зупинився. Кілька разів стріляли в повітря, а потім у нього. Його вбили, коли він був уже на огорожі. Кажуть, що якби в нього були здорові обидві руки, він би втік – усе сталося так швидко. Сімнадцять куль влучило в нього. Аттікус сказав, що справу можна було виграти, але Том, очевидно, вже не вірив у те, що білі його випустять звідти, і наважився на такий відчайдушний крок.

Тітка Олександра затулила обличчя руками. А міс Моді дихала так, ніби щойно піднялася крутими сходами. В їдальні весело гомоніли гості. Аттікус і Кел пішли. Тітка сказала, що Аттікус підірвав своє здоров'я на тій роботі, яку мають виконувати і якої так бояться інші. Вона хотіла, щоб все це скоріше скінчилося. Моді заспокоювала її, кажучи, що в місті все-таки є жменька людей, які вважають, що на справедливість не можна почепити ярлик "Тільки для білих", жменька людей, які вважають, що справедливий суд існує не тільки для білих. Тітка і міс Моді взяли Джін і пішли до гостей так, ніби нічого не сталося. Гості весело сміялись, а вони ходили навколо, підливали каву, частували ласощами, і все йшло добре, тільки тимчасово доводилось дещо робити замість Келпурнії.

РОЗДІЛ XXV

Був вересень. Діл поїхав першого вересня, і Джін скучала за ним. За останні два дні перед від'їздом Джем навчив його плавати. Діл розповів дівчинці, як їздив з Джемом до домівки Тома Робінсона тоді, коли Аттікус повідомив про смерть Тома. Вони приїхали до негритянського селища, і хлопці спостерігали з машини, як Гелен, побачивши Аттікуса, впала, як підтята: жінка відразу зрозуміла, що сталося.

Звістка про смерть Тома сколихнула Мейкомб. Два дні тільки про це й говорили. Говорив весь округ. Для Мейкомба смерть Тома не була чимсь незвичайним. Містер Андервуд у своїй газеті писав так, що його могла зрозуміти навіть дитина. Він просто сказав, що вбивати калік – не має значення, стоять вони, сидять чи тікають, — гріх. Він порівнював смерть Тома з безглуздим убивством співочих птахів, яких винищують мисливці та діти. Як це так, думала Джін, читаючи передовицю містера Андервуда. Безглузде вбивство?.. До останнього дня в справі Тома все йшло по закону; його судили відкрито, винесли вирок; дванадцять чоловік – люди чесні й правдиві – винесли той вирок; батько захищав його не шкодуючи сил. Тільки згодом дівчинка зрозуміла, що хотів сказати містер Андервуд: Аттікус як міг намагався врятувати Тома Робінсона, але, крім суду, на якому Аттікус довів, що Том не винний, був ще один суд – у серці кожного присяжного, і на вирок цього суду Аттікус не міг вплинути. Том був приречений уже тоді, коли Мейєла Юел зчинила крик.

Тим часом усе місто взнало, як сприйняв містер Юел звістку про смерть Тома: він сказав: "з одним покінчено, лишилося ще двоє".

РОЗДІЛ XXVI

У школі знову почалося навчання, і Джін та Джем знову щодня ходили повз будинок Редлі. Джем був уже в сьомому класі і вчився в іншій школі, а Джін – в третьому класі. Тепер вони тільки вранці разом виходили до школи та зустрічалися під час обіду. Джем бігав на футбол, але поки що тільки носив воду відрами для команди. Виконував він цю роботу охоче і майже щодня повертався додому, коли вже сутеніло.