Читати книгу - "Офіцер із Стрийського парку"

Всі присутні разом озирнулися на строгий, розлючений голос, який прозвучав у запалій враз лункій тиші гучніше за постріл. Пляма теж глянув у той бік, й Клим, скориставшись зручною нагодою, підбіг та вдарив ногою по його руці.

Незграбно.

Та револьвер вибив.

— Пане Кошовий, слово честі, поки вами тут не пахнуло — все в нас було тихо. Тобто, як завжди, — сказав той самий голос, трохи шепелявлячи. — Не радий вас бачити, й ви це знаєте.

— Знаю, пане Тимо, — відповів Клим, перевівши подих. — Але ви ще менше зрадієте тому, що я вам зараз скажу.

Вони не бачились два роки. За цей час Єжи Тима встиг відпустити пишні вуса, котрі робили його старшим, хоч і соліднішим, і почав носити краватку. Говорячи до Кошового, поправляв її вузол, з чого напрошувався висновок: злодійський король досі не звик до неї.

Він вийшов на шум з дверей, котрі були в глибині бару, за шинквасом. Там розташувалося кілька невеличких кімнат, одна з яких свого часу стала притулком для Клима й Магди та на короткий час — їхнім першим любовним гніздечком. Зазвичай же там усамітнювалися з повіями, знаходили прихисток злодії та сумнівні особи, а також проводилися секретні зустрічі й перемовини. Кошовий підозрював — Тиму знайде там. Й навіть не здивувався, побачивши поруч елегантно вбраного худого, схожого лицем на верткого міського щура чоловіка.

— З вами теж давно не бачилися, пане Каролю.

— Отож, — кивнув колишній керівник поліцейської агентури Кароль Лінда. — Мабуть, маєте дуже поважну причину, раз забули про обережність, ще й привели з собою пана Шацького. Не боїтеся, бачу.

— Боятися треба вам.

— Мені?

— Всім тут, — Клим обвів рукою приміщення точно так, як це перед тим робив Цезар, котрий саме вилазив з-під стійки. — Досить мого слова, аби сюди прийшла стрілецька чота під орудою знайомого декому з присутніх старшини Арсенича. Ваше, вибачте на слові, кубло вичистять раз і назавжди.

— Лякаєте.

— Ні, пане Тимо. Комусь чудово знайомі методи моїх товаришів-військових.

Той скреготнув зубами.

— Слухаю вас.

— Не тут. Справа, з якою я прийшов, не для загальних вух.

— Коли так, ходіть, — Тима кивнув на двері за шинквасом.

— Заберіть цього жевжика з собою. Чого не думав, гак що справа, з якою я прийшов, розв’яжеться так скоро. Чесно кажучи, здивований, хоч і неприємно.

— Та поясніть уже...

Лінда торкнув Тиму за плече, зупиняючи:

— Дозвольте подіям іти, як йдуть, пане Тимо.

— Мудро, пане Ліндо. Тим більше, вони у вашій компетенції.

— Прошу?

— Ви поліцейський. Я не забув ваших слів про те, що колишніх не буває. Сьогодні мені це саме нагадав ваш старий знайомий, пан Віхура. Візьміть ось його, арештуйте.

Клим кивнув на Пляму, котрий далі сидів, опустивши голову й мотаючи нею з боку в бік. Лінда, трохи подумавши, підійшов до батяра, нависнув над ним.

— Ти. Встав, пішов зі мною. Ворушися.

Зовсім по-дитячому шморгнувши носом, Кшись підвівся, непевно стоячи на ногах. Але посунув сам, і в поглядах присутніх читався вирок.

— Ось це забули.

Нахилившись, Кошовий підняв вибитий у Плями револьвер.

Підкинув на руці, перехопив.

Зовсім не здивувався, краще роздивившись руків’я.

— «Der Tarferkeit», — прочитав голосно, навіть виразно. — Якщо дурість вважати хоробрістю, хлопака справді заслужив таку нагороду. Мені, та й вам, панове, буде цікаво, хто його так високо відзначив. Або хоча б, де Пляма взяв цей револьвер. У кого забрав. І його, і он те шкіряне портмоне. Грошей там уже нема, але воно саме по собі коштовне. Крокодиляча шкіра, якщо не помиляюся.

Запалу вкотре тишу порушило цмокання — то Шацький не втримався.

Розділ п’ятий

Пригоди трупа в Стрийському парку

Та сама кімната, перша відразу за кухнею.

Климові стрельнуло — Тима повів його туди навмисне, аби нагадати, як переховувався тут чотири роки тому, під час російського панування у Львові. Але відкинув цю думку. Злодій був не з тих, кому подобався певний символізм. Тима мислив інакше, й оскільки був господарем на цій території, міг зайти, куди заманеться. Тому, щойно їхня компанія зникла з цікавих очей, грубо, вже не церемонячись, схопив Пляму за карк, кинув головою вперед, прочинивши його лобом найближчі двері. Той протаранив їх, і коли пустили — жабою гепнувся на підлогу. Не зронивши пари з вуст, Тима кивком запросив заходити інших. Сам переступив поріг останнім, щільно зачинився зсередини.

Тут нічого не змінилося. Те саме ліжко, накрите грубим покривалом, круглий стіл на вигнутих ніжках біля запнутого завісами вікна, віденський стілець і брудне дзеркало на стіні. Хіба зі столу зникло чорнильне приладдя, зате карафка й незмінна чарка стояли в центрі. Як і минулого разу, вона була порожньою.

П’ятеро чоловіків заповнили невеличку кімнату й тут миттю стало тісно. Шацький, за звичкою не бажаючи заважати, заволодів єдиним стільцем, пристроївся у кутку. Лінда присів на ліжко, відкинувся спиною до стіни, поклав ногу на ногу. Тима з Кошовим лишилися на ногах, Климова правиця далі стискала наган, гаманець тримав у лівій руці.

— Що накоїв цей батяр? — сухо запитав Тима.

— Вбив польського офіцера вчора в Стрийскому парку, — пояснив Кошовий.

— Пляма — бенькарт[22] відомий. Молока на губах ніколи не мав, бачерувка виступала й не висихала ніколи. Ще той шуя[23], горе матері. Заливається в дрібний мак, та ще й, вар’ят, полюбляє люру[24]. Та цей хлоп годен хіба на яку дрібну махлюйку[25].

— Гаман ваш хлопака справді міг узяти, де завгодно. Такий є не в одній львівській кишені, — погодився Клим. — Але ось цей сплюв[26], пане Тимо, у своєму роді єдиний. Тобто, — поправився відразу, — напевне знайдеться чоловік, котрий має такий самий наган із подібним дарчим написом. Проте все впирається в Стрийський парк.

— Прошу?

— Вчора, ймовірно — пізно ввечері або глупої ночі, там убили польського офіцера.

— Пляма не настільки дурний, аби сікатися до військового.

— Чоловік ходив у цивільному, — парирував Кошовий. — Його вдарили по голові, сильно. Щойно я переконався: ваш Кшись Пляма у своїй силі дурний. До того ж він, за моїми прикидками, одного зросту з жертвою, а я оглянув труп і можу собі уявити, як ударили й,