Читати книгу - "Шістка воронів"

з приміщення. Інші вартові не реагували, надалі вдивляючись удалечінь.

Каз упізнав одного з них — то був Генрік Далман, капітан міської варти.

— Далмане, — із сумнівом прошепотів хлопець, але чоловік не відповідав. Каз помахав рукою перед його обличчям, потім добряче клацнув по вуху. Нічого, крім повільного байдужого змигування. Хлопець витягнув пістолет і скерував його просто межи очі капітанові. Звів гачок. Капітан не відхилився, не відреагував, його зіниці не розширилися.

— Живий мрець, — сказав Ван Ек. — Стріляй. Винеси мізки з його голови. Він не протестуватиме, а іншим узагалі байдуже.

Каз похолов до самих кісток і опустив зброю.

— Що це? Що з ними сталося?

— Гриша була Корпуснійкою й найнялася в маєток радника Уда. Він уважав, що, оскільки вона Цілителька, а не Серцетлумачниця, безпечніше буде випробувати парем на ній.

Ця думка здавалася слушною. Каз бачив, як працюють Серцетлумачники. Вони можуть, навіть жодного разу не торкнувшись тебе пальцем, зруйнувати твої клітини, розірвати серце просто в грудях, украсти повітря з твоїх легень чи вповільнити пульс настільки, що ти впадеш у кому. Якщо хоча б частина Ван Екових оповідок була правдою, думка про те, що один із них може вчинити під дією парем, зводила з розуму. Тож крамарі вирішили натомість випробувати наркотик на Цілителі. Але раптом ситуація вийшла з-під контролю.

— Ви дали їй наркотик і вона вбила свого хазяїна?

— Не зовсім, — відкашлявшись, відповів Ван Ек. — Вони тримали її в цій камері спостережень. За кілька секунд після прийому парем вона заволоділа свідомістю вартового, котрий був усередині…

— Як?

— Ми достоту не знаємо. Але до яких би методів Цілителька не вдавалася, це дозволило їй опанувати свідомість і цих вартових.

— Це неможливо.

— Правда? Мозок — усього-на-всього орган, скупчення клітин та імпульсів. Чому б Гриші під дією юрди парем не поманіпулювати цими імпульсами?

Мабуть, недовіра була написана в Каза на обличчі.

— Подивіться на цих людей, — вів далі Ван Ек. — Вона сказала їм чекати. Саме це вони й роблять — лише це й роблять відтоді.

Каз придивився до мовчазної групи чоловіків ретельніше. Їхні очі не були порожніми чи мертвими, а тіла не розслабилися цілком. Вони очікували. Хлопець спробував придушити пропасницю. Він уже бачив моторошні речі, надзвичайні речі, але нічого схожого на те, свідком чого йому довелося стати цієї ночі.

— Що сталося з Удом?

— Вона дала йому команду відчинити двері, а коли він послухався, наказала крамареві відтяти власний палець. Ми знаємо, як усе сталося, лише тому, що служка з кухні був тут і все бачив. Гриша залишила хлопця неушкодженим, але він стверджує, що поки радник відрізав собі пальця, усмішка не зникала з Удового обличчя.

Казові не подобалося розуміння того, що якась Гриша може перемішати всі думки в його голові. Але хлопець не здивувався б, якби дізнався, що Уд заслуговував на те, що з ним сталося. Під час Равканської громадянської війни чимало гришників утекло з фронтів і заплатило за те, щоб дістатися Керчу, працюючи найманцями й не розуміючи, що насправді вони продалися в рабство.

— Крамар помер?

— Радник Уд утратив чимало крові, але він у такому самому стані, як ці чоловіки. Його разом із родиною та служниками перевезли за місто.

— А Цілителька-Гриша повернулася до Равки? — поцікавився Каз.

Ван Ек махнув на моторошну повітку для човнів і зачинив двері.

— Мабуть, вона намагалася, — оповідав купець, поки вони поверталися тим самим шляхом через сад до будинку. — Нам відомо, що дівчина винайняла невеличке судно, і неважко здогадатися, що вона прямувала до Равки, але ми знайшли її тіло. Хвилі викинули його на берег два дні тому неподалік від Третьої гавані. Імовірно, вона потонула, намагаючись повернутися до міста.

— Для чого їй повертатися?

— За новою дозою юрди парем.

Каз подумав про неприємний блиск Міккиних очей і його воскову шкіру.

— Вона спричиняє залежність?

— З першої ж дози. Коли дія порошку закінчується, Гриша почувається слабким та спустошеним і хоче ще. Це швидко виснажує.

Слова «дуже швидко виснажує», здається, були применшенням. Рада Потоків контролює входи до кеттердамських гаваней. Якщо одурманена Цілителька намагалася повернутися до міста вночі на маленькому човнику, вона мала не так уже й багато шансів у протистоянні з течією. Каз знову пригадав кощаве Міккине обличчя й те, як звисав із тіла одяг. Це зробив із ним наркотик. Хлоп щойно закинувся добрячою дозою юрди парем, але вже хотів іще, хоча мав такий вигляд, наче просто зараз перекинеться. Як довго можуть Гриші так протриматися? Цікаве запитання, але зараз воно не мало жодного значення. Вони прибули до головних воріт. Час укладати угоду.

— Тридцять мільйонів крюґе, — запропонував Каз.

— Ішлося про двадцять! — вибухнув Ван Ек.

— Ви казали «двадцять». І сліпому видно, що Рада у відчаї. — Хлопець озирнувся в напрямку елінгу, де цілий натовп чоловіків просто чекав на свою смерть. — А тепер я навіть зрозумів чому.

— У Раді відірвуть мені голову.

— Навпаки, вони співатимуть вам дифірамби, коли Бо Юл-Баюр неушкодженим дістанеться до вашої схованки, хай би де вона була.

— У Новозем'ї.

Каз стенув плечима:

— Мені байдуже, хоч у чайник її запхайте.

Погляд Ван Ека застиг на хлопцеві.

— Ви бачили, на що здатен цей наркотик. Можу вас запевнити, це лише початок. Якщо юрда парем вийде в широкий світ, війни не уникнути. Наші торговельні шляхи знищать, і ринки луснуть, як мильна бульбашка. Керч не переживе цього. Ви наша остання надія, пане Бреккер. Якщо ви схибите, відпокутує цілий світ.

— Насправді все набагато гірше, Ван Еку: якщо я схиблю, то не отримаю винагороди.

Вираз огиди на обличчі купця був гідний пензля самого Де Каппеля.

— Не набирайте такого розчарованого вигляду. Лише подумайте, яким нікчемним ви почувалися б, якби в канального щура раптом виявилося почуття патріотизму. Вам навіть довелося б розкотити свою губу й ставитися до мене із чимось схожим на повагу.

— Дякую, що позбавили мене цього дискомфорту, — презирливо відповів Ван Ек. Відчинивши двері, трохи помовчав і додав: — Насправді цікаво, що могло б вирости з хлопчика з такими здібностями, як у вас, за інших обставин.

«Запитай у Джорді», — подумав Каз із гірким розпачем і стенув плечима:

— Крав би для багатших дармоїдів. Тридцять мільйонів крюґе.

Ван Ек кивнув:

— Тридцять. Угода є угода.

— Угода є угода, — відповів Каз і потиснув купцеві руку.

Коли ніжна наманікюрена рука Ван Ека торкнулася затягнутих у шкіру пальців, купцеві очі звузилися.

— Чому ви носите рукавички, пане Бреккер?

Каз вигнув брову.

— Думаю, плітки не оминули вас.

— І кожна була неймовірніша