Читати книгу - "Синхрон"

145
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 57
Перейти на сторінку:
ж, має ще й підписувати смертні вироки, про що Жанн, яка розумілася на політиці, їй прочитала переконливу лекцію. Яке щастя, що вона не має всіх тих клопотів, та й виспатися коронованій Єлизаветі, безумовно, немає коли, попри всі ті діадеми і всі ті гроші їй у сто разів гірше, ніж будь-якому жебракові. Хіба що перукаря, перукаря, безумовно, вона може тягати всюди за собою, але коли носиш такі капелюхи і вже маєш дорослих дітей, то не допоможе ні приватний перукар, ні приватний косметолог, але особливо Беатрікс не хотілося тепер думати про смертні вироки і вона відпустила пана Карла, який уже списав з балансу дві перуки і знову заклав їй на голову ковпака.

До Ґіти вона прошепотіла: скажіть, ота пані он там, симпатична, досить молода, ваша постійна клієнтка, правда ж, чи дійсно це дружина того Йордана? Ґіта енергійно закивала й мовила: чарівна жінка і така проста! Беатрікс це, правда, тяжко вкладалося в голові, бо що значить «проста», або це такий собі фінтик, хоче виглядати цікавішою зі своєю простотою. Chacun à son goût. Вона, звичайно, нікому не могла сказати, чому її цікавить саме пані Йордан, бо всі ці жінки її загалом ніколи не цікавили.

Підійшла пані Розі з маленьким тазком для ніг, і Беатрікс мусила ще раз підводитись, щоб у задній кімнаті зняти колготи і взутись у рожево-білі капці. Повернулася назад під ковпак, занурила ноги в теплу мильну воду, нарешті саме такої температури, як треба, кивнула з вдячністю до пані Розі, яка вже розклала інструменти, поклала собі на коліно першу ногу Беатрікс і заходилася обрізати нігті. І чому її не назвали Ельфою, здається, так називалась одна актриса з Бурґтеатру, звичайно, Ломбарді мала на ім’я Ельфа, вона й досі виступає, але їй це ім’я не пасує. Власне, всім чутливим людям у певному віці треба дозволити самим собі обирати імена, але й про це ніхто не дбає, але від права голосу, яке вона невдовзі матиме, вона охоче відмовилася б, бо до політики вона байдужа, та і як вони виглядають, усі ті політики. Побачивши в дзеркало малого Тоні, як той стрімголов кудись поспішає, вона крикнула: дуже пече, я більше не витримую, поставте вже нарешті, будь ласка, на два.

Їй хотілося мати волосся попелястого кольору, флорентійський блонд з рудуватим відтінком, мабуть, старить, але попелястий, непоказний на перший погляд… Для цього вона змінить макіяж, на зовсім світлий, він створюватиме враження хворобливості, бо всі звихнені на здоров’ї і ніхто не здоровий, але вона так, вона здорова, тільки що вона так сильно подобається собі: з ледь брунатним макіяжем, рожево-брунатний справляє здебільшого враження неприродності, але пані Гільда навчила її, як наносити рожеву компактну пудру, і треба ж було цій особі піти в декрет, хоча вона справді добре вміла робити макіяж, а Відень — цілковито відстале місто, бо тут лише деякі жінки роблять макіяж у перукарні, лише ті, що працюють на телебаченні та в кіностудіях, але дякую, про кіно вона ніколи не думала, і якихось ілюзій теж не мала. Каті, її колишня, протягом короткого часу, найкраща подруга, коли Беатрікс іще вірила, що бувають найкращі подруги, раніше, як була молодша, так на тому звихнулась, пучок нервів попросту. Але Каті було вже двадцять п’ять, і після того, що вона нарозказувала, навряд чи це перебільшення, що там усі зі всіма сплять, який жах. А тоді Каті знову повернулась з новою надією знятись у німецькому фільмі. Те, що Беатрікс почула від цієї колишньої подруги про Рим, правда то чи ні, теж не весело, хоч їй і було байдужісінько, що вони там похворіли на нерви, але не аж так жахливо, вона й сама буває не в настрої, але принаймні ніколи не впадає у смуток чи зневіру і ні через що не нервується. Еріх сказав, що Каті вибухова особа, вона їх, на жаль, якось познайомила, більше такого не буде ніколи. І до речі, про подруг, їх не має бути, коли людина вже доросла.

Сиділа й вела подумки бесіду з Еріхом: Знаєш, мені байдуже, що робить решта людства, миються вони чи не миються, вживають ел-ес-де чи не вживають, вимотують себе бозна ради чого чи вештаються світом, вони мені всі, решта людства, саме так, решта, просто смішні, і одні, й інші, я ні за тих, ні за тих. Мені байдуже, розумієш чи ні? Я? Я і не вмію висловлюватись — так, загалом правду кажеш, я не вмію висловлюватись. Це — вада. Знаю, а ти цілком і повністю маєш рацію. Але дивно, правда, що я не вмію висловитись?

Але вголос вона сьогодні скаже Еріхові щось інше: часом я просто до нестями закохана в себе, скаже швидко, перш ніж він заведе про Ґуґі і свої проблеми. Нещодавно Еріх сказав щось, власне, дуже дивне, щось про стосунки між чоловіками й жінками, і що не можна розв’язати основної проблеми, він, у кожному разі, готовий капітулювати, і це дуже мудро з його боку, але все ж таки він ніяк не позбудеться манії все обмірковувати й аналізувати самого себе, свою ситуацію загалом, тоді свою ситуацію з Ґуґі, а тоді ситуацію з нею, і водночас стверджувати, що найважливіше — не аналізувати ситуацію, а дати їй змогу розвиватися, що розв’язок прийде сам собою. Суперечливий чоловік, хоча навіщо їй це все здалося, тобто кожна ситуація зокрема і всі разом. До ситуацій їй нема ніякого діла. Але, може, це якась логічна помилка в її думках. Еріх завжди звертає увагу на всілякі логічні помилки в її мисленні, і Беатрікс вважає, що це стимул, бо ситуації такі монотонні, а тому вона часто казала, глянувши на нього сумними й безпорадними очима: думаю, я знову припустилась логічної помилки, правда? А коли вона навіть ставила собі щось у провину, він перетворювався на наймилішу і найчуйнішу людину, але це мала бути провина, яку він собі вигадав, йому тоді було приємно вибачати їй ту провину, і віднині Беатрікс завжди міркуватиме над тим, щоб щонайменше раз на тиждень себе в чомусь звинуватити. Ні, сьогодні волосся надто натягнуте в одному місці, з паном Карлом такого ніколи не траплялось. Вона попросить в Еріха вибачення, за всі неймовірні й незначущі речі: але прошу тебе, Еріху, і мусиш мені вибачити, я була така неуважна останнього разу, ні, будь ласка, я й сама бачу, згодом, і усвідомлюю, боюся, дорогий мій, що я була дуже

1 ... 15 16 17 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синхрон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Синхрон"