Читати книгу - "Таємниця «Вогняного Ока»"

справа полягала саме в тому, що ці бюсти постійно від них вислизали. Проте він взявся за їжу, а поснідавши, сів на велосипед і поїхав до Юпітера. Там він знайшов Матильду Джонс, що сиділа у конторі, а Ганса і Конрада — працюючими у дворі.

— Доброго ранку. Боб, — вітала його Матильда Джонс. — Юпітер і Піт поїхали кудись з цим англійцем близько години тому. Юпітер залишив тобі записку там, де стоїть все ваше обладнання.

Боб поспішив в майстерню. Там він знайшов записку, яка лежала на друкарському верстаті. «Боб, приймай інформацію. Ми вирушили на розвідку. Перший Сищик Юпітер Джонс».

«Приймати інформацію» — означало сидіти біля телефону і чекати дзвінків від «привидів». Що ж Юпітер з хлопчиками зібрався розвідувати? Боб думав над цим і не знаходив відповіді, пробираючись до штабу з Тунелю II.

Піднімаючи люк, він почув, що в штабі дзвонить телефон. На його годиннику було без п'яти хвилин десять. Якийсь «привид» занадто поспішав доповісти результати спостережень. Боб швидко подолав останні кроки, що відокремлювали його від телефону.

— «Три Агенти», біля телефону Боб Андрюс, — видихнув Боб в трубку.

— Здрастуйте, — відгукнувся в трубці якийсь хлопчик, — мене звуть Том Фаррел, і в мене для вас повідомлення. Моя старша сестра купила на складі Джонса маленьку скульптуру і поставила її у своєму саду.

— А яке ім'я висічене на постаменті скульптури? — Швидко спитав Боб. — Бува, не Октавіан?

— Ой, не пам'ятаю. Почекай, зараз збігаю подивлюся.

Боб чекав з завмиранням серця. Невже «Ланцюжок привидів» так швидко спрацював? Якщо Октавіан у сестри Тома Фаррела…

У трубці знову пролунав голос:

— Ні, не Октавіан. Його звуть Бісмарк. Він вам потрібен?

— Спасибі тобі, Томмі, — розчаровано сказав Боб, — потрібен нам Октавіан. Все одно молодець, що подзвонив нам.

— Окей. — Хлопчик повісив трубку, Боб теж обережно поклав трубку на важіль апарата. І, оскільки робити йому було більше нічого, поки телефон мовчав, він сів за друкарську машинку і став друкувати всі відомості про це розслідування, що накопичилися у нього. Зробивши цю роботу, він глянув на годинник. Час наближався до полудня, але дзвінків більше не було. Цього разу «Ланцюжок привидів» не працював.

— Боб! Боб Андрюс! — Пролунав у динаміку голос Матильди Джонс. — Юпітер ще не повернувся, але обід готовий. Приходь їсти.

— Зараз іду, — сказав Боб в мікрофон. Він попрямував до Тунелю II і вже відкрив люк, коли пролунав телефонний дзвінок. Боб рвонувся назад, схопив трубку і тремтячим голосом сказав:

— Алло! «Три Агенти». Боб Андрюс слухає.

— Ви цікавилися бюстом Октавіана, — виголосив у трубці дівочий голос. — Так от, він у моєї мами, вона поставила його було в саду, але вирішила, що він виглядає там досить безглуздо. Вона каже, що віддасть його сусідці.

— Будь ласка, умовте її не робити цього, — закричав Боб в трубку. — Наш девіз — «Кожен покупець повинен залишитися задоволений!». Ми приїдемо до вас дуже скоро і повернемо вам гроші. Я привезу на всякий випадок і другий бюст, може, він їй здасться не таким дурним.

Боб записав адресу дівчинки, а жила вона в Голлівуді, тобто досить далеко, після цього він повісив трубку і заклопотано подивився на годинник.

Де ж затримався Юп? Октавіан знайдений, але якщо вони не поквапляться, то можуть його знову втратити.

СПІЙМАЛИСЯ!

Трійко хлопців на чолі з Пітом задихано штовхали велосипеди під гору — вони прямували до Часового каньйону. Цей вузький каньйон звивався між пагорбів на північному заході від Голлівуду. До нього вела тільки одна незаасфальтована дорога, яка весь час пнулась угору і лише в кінці на невеликому відтинку була рівна. Саме тут, на порослій травою рівнині, стояв будинок Гораціо Августа.

Навідатись у цей будинок вирішив Юпітер. Він не знав, що там можна віднайти, але вважав конче необхідним побути в будинку, де мешкав Гусів дідусь.

Важка дорога забрала більше часу, ніж вони розраховували. Наближався полудень, сонце стояло високо і пекло їм в голови. Хлопці зупинилися, щоб витерти піт з облич і краще роздивитися порожній будинок Гораціо Августа.

Цей триповерховий будинок, дерев'яний і поштукатурений, мав досить солідний вигляд серед чималої ділянки землі. Ніщо в будинку не подавало ознак життя. Хлопці під'їхали до ґанку і кинули велосипеди на траву.

— Ключа ми не маємо, але мусимо знайти спосіб проникнути всередину, — сказав Піт. — Зрештою, містер Двігінс нам це дозволив.

— Можна вибити шибку і влізти через вікно, — запропонував Гус.

— Краще нічого не псувати, якщо можна обійтися, — заперечив Юпітер. — Хоча цей будинок і збираються зносити. Я прихопив з собою дещо, — з цими словами він дістав з кишені чималий набір різних ключів, зібраних на складі за багато років. — Подивимося, чи не підійде якийсь із них, а якщо ні — тоді подумаємо, що робити.

Трьома сходинками вони піднялися на ґанок, і Піт смикнув ручку дверей. На його здивування, двері відчинились.

— Вони не замкнені, — сказав він, — і навіть добре не причинені!

— Дивно, — сказав Юпітер і зіщулився.

— Може, це Двігінс забув замкнути двері, коли був тут востаннє? — висловив здогад Піт. — Або їх відімкнув хтось інший. Але яка різниця, навіщо взагалі замикати порожній будинок?

Вони зайшли в темний передпокій. Із нього двері вели у чотири великі кімнати, порожні і вкриті пилюкою. Окрім шматків пакувального паперу на підлозі, в них не було нічого. Юпітер зайшов до кімнати, яка, як йому видалося, слугувала вітальнею. Він уважно роздивився, але роздивлятись не було чого. Меблі винесені, стіни, оформлені під горіхове дерево, блищали, хоча теж були вкриті шаром куряви.

Позаяк у вітальні було порожньо, Юпітер повернувся і пройшов через передпокій до протилежної кімнати. Тут, мабуть, раніше була бібліотека, адже вздовж трьох стін від підлоги до стелі були змонтовані книжкові полиці. Нічого, крім пилу, на них не лишилося. Юпітер стояв серед кімнати і розглядав полиці.

— Ага! — мовив він по тривалій мовчанці.

— Що ти хочеш сказати цим «ага»? — поцікавився Піт.

— Я особисто нічого, вартого «ага», тут не бачу.

— Тобі варто потренувати спостережливість та кмітливість, коли хочеш стати добрим детективом, — сказав Юпітер. — Ану, поглянь пильніше на секцію книжкових полиць, яка переді мною.

Піт довго дивився на полиці.

— Нічого, крім пилу, я не бачу, — сказав він нарешті.

— Подивись на край, — підказав Юпітер. — Бачиш, ця секція виступає зі стіни на сантиметр більше, ніж сусідні з нею полиці. Думаю, це важливо.

Він підступив ближче і потяг шафу до себе. Вона повільно розвернулась, і за нею хлопці побачили вузькі двері.

— Потаємна кімната за шафою! — вигукнув Юп. — І шафа так