Читати книгу - "Джеррі-Островик"

моря, що сліпить йому очі й не дає дихати! Шкіпер — справді бог, його бог, наділений силою рятувати.

Дуже скоро Джеррі почув ритмічний стук весел об кочети, і його радісне дзявкання злилося з радісним голосом Шкіпера, що підбадьорював собаку й підганяв веслярів:

— Зараз, Джеррі, голубчику! Зараз, зараз, Джеррі! Зараз! Шуруй-шуруй, хлопці! Ми вже ось, Джеррі! Вже ось-ось! Держися, голубчику! Зараз витягнемо! Шуруй-шуруй, як сто чортів! Ось, ось ми, Джеррі! Потерп, лебедику, потерп ще тропіки!.. Тихо… тихо… Годі шуруй.

І несподівано Джеррі побачив, як зразу над ним із темряви виринув човен; промінь ліхтарика, спрямований просто йому в очі, засліпив його, і він, радісно дзявкаючи, відчув і впізнав Шкіперову руку, що вхопила його за в'язи й підняла в повітря.

Намоклий, плюхнув він Шкіперові на груди, теж мокрі від дощу, й шалено замолотив хвостиком по Шкіперовій руці, що підтримувала його; він аж корчився з радості всім тільцем, а язичком лизав Шкіпера в підборіддя, в губи, в щоки, в ніс, мов несамовитий. А Ван-Горн не помічав, що він сам промок і що від того, та ще від хвилювання, в нього починається напад малярії. Він знав лише, що подароване йому тільки напередодні вранці щеня живе й ціле, на руках у нього.

Матроси вже налягли на весла, а він правив човном, Затиснувши стернове весло під пахвою, щоб другою рукою Держати Джеррі.

— Ох ти ж шибенику малий! — знов і знов ласкаво муркотів він. — Ох ти ж шибенику!

І Джеррі на відповідь повискував, дзявкав та лизав його в обличчя, — достоту як загублена дитина, віднайшовшись, ридає, хлипає й цілує матір. Його всього трусило, аж тіпало, але не від холоду, а скорше від великого напруження чутливих нервів.

Вернувшись на судно, Ван-Горн висловив помічникові свою підозру:

— Щеня не само впало за борт. І хвилею його не змило. Я ж бо замотав його в укривало, ще й шворкою зав'язав.

Поміж своїми матросами та шістьма десятками тубільців-пасажирів, що всі юрмились на палубі, він пройшов на корму й присвітив ліхтариком. Укривало й досі лежало на лантухах з ямсом.

— Авжеж. Шворку перерізано. Вузол на ній цілий. Котра ж це чорношкіра паскуда зробила?

Присвічуючи ліхтариком, він обвів очима кільце чорних облич довкруг нього, і такий гнів був у його погляді, що всі тубільці понурювали очі або відводили вбік.

— Якби ж то щеня могло говорити! — мовив Ван-Горн з жалем. — Воно б сказало, хто це зробив.

Він раптом нахилився над Джеррі, що стояв біля нього, поставивши йому на босі ноги мокрі передні лапи.

— Впізнай його, Джеррі, впізнай того чорношкірого, — заговорив Ван-Горн шпарко, підбадьорливо, обводячи рукою кільце тубільців.

Джеррі враз нашорошився, застрибав і нетерпляче задзіявкав.

— Далебі, щеня може його викрити, — сказав Ван-Горн помічникові. — Ану, Джеррі, знайди його, кусь його, поганяй його, покачай його! Де він, Джеррі? Знайди його! Знайди!

Джеррі зрозумів тільки, що Шкіпер чогось хоче від нього. Він повинен знайти щось потрібне Шкіперові. Радий послужити хазяїну, він спершу нетерпляче, без мети стрибав довкола, а Шкіперові підбадьорливі покрики ще дужче збуджували його. Потім йому шибнув у голову здогад, цілком виразний здогад. Він метнувся вперед, до прови, і кільце тубільців розступилося перед ним. Попід правим бортом він добіг до міцно принайтовленого стос а скриньок, тицьнувся писком у дірку, де було лігво дикого собачати, й принюхався. Так, дике собача ховалось там.

Джеррі вчув не тільки його запах, а й погрозливе гарчання.

Він запитливо звів погляд на Шкіпера. Чи цього хотів Шкіпер від нього? Та Шкіпер тільки засміявся й помахав рукою, показуючи, що треба шукати десь-інде, чогось іншого.

Джеррі відбіг і почав обнюхувати різні місця, де, як вія знав з досвіду, могли ховатися таргани чи пацюки. Та хутко здогадався, що Шкіпер хоче не того. Повний нестямного жадання прислужитись, він, спершу без ніякої певної мети, кинувся обнюхувати ноги чорношкірих.

Тоді Шкіпер став ще завзятіше підганяти й підцьковувати його. Джеррі просто ошаленів. Ось воно що! Він повинен розпізнати чорношкірих матросів та пасажирів по їхніх ногах! Джеррі заметався від тубільця до тубільця — і врешті натрапив на Лерумі.

І тоді він ураз забув, що Шкіпер чогось від нього хоче. Він знав тільки, що це той самий чорношкірий, котрий зламав табу, наклав руки на його, Джеррі, священну особу й викинув його за борт.

Джеррі несамовито загавкав, вищирив білі зуби, наїжачив куцу шерсть на хребті й стрибнув на Лерумі. Той кинувся навтікача, і Джеррі під гучний регіт усіх тубільців погнався за ним. Обігнавши Лерумі по всій палубі, він кілька разів спромігся куснути чорні литки, що мелькали перед ним. Тоді Лерумі подерся на грот-ванти, лишивши Джеррі в безсилій люті метатися внизу.

Ван-Горн підійшов до нього; тубільці півколом, здалеченька обступили їх ззаду. Капітан посвітив ліхтариком на чорношкірого, що завис на вантах, і побачив довгі рівнобіжні дряпини на тій руці, що залазила під укривало до Джеррі. Ван-Горн значуще кивнув на них Боркманові, який стояв осторонь, поза півколом, щоб ніхто з тубільців не міг підступити до капітана ззаду.

Шкіпер узяв Джеррі на руки й угамував його лють словами:

— Молодця, Джеррі! Позначив ти його як слід. Добрячий з тебе пес, добрячий псисько!

Тоді знову підвів голову до завислого на вантах тубільця, присвітив ліхтариком і спитав суворо:

— Як твій звати?

— Мій звати Лерумі, — тремтячим голосом цвіркнув тубілець.

— Ти з Пендафрін?

— Я з Меріндж.

Капітал Ван-Горн, гладячи щеня, на хвильку замислився. Кінець кінцем, цей чорношкірий уже вертає додому… За день, щонайбільше за два він його висадить на берег і спекається.

— Далебі, я дуже злий на твій! — загримів він. — Я злий на твій як сто чортів! Я злий дужче нема! 'Кий біс ти кидай у воду мій малий собака?

Лерумі не міг здобутись на відповідь. Він розгублено водив очима, вже готовий до того, що його відшмагають. А він з гіркого досвіду знав, як білі пани вміють те робити.

Капітан Ван-Горн запитав його ще раз, і тубілець знову тільки розгублено повів очима.

— Гляди, всиплю бубни! — погрозив Ван-Горн. — Ти дуже-дуже слухай мій слово! Твій око ще раз глянь на мін собака, так я тобі всиплю багато-багато бубни, повно ще й з верхом! Утямив?

— Я втямив! — жалібно відповів Лерумі, й на тому вся пригода скінчилася.

Чорні пасажири спустились до трюму досипляти ніч. Боркман з матросами підняли грота, і «Еренджі» попливла своїм курсом далі. А Ван-Горн, принісши собі знизу сухе укривало, ліг на палубі спати, і Джеррі