Читати книгу - "Енн із Шелестких Тополь"

казати про це Четті — Четті вирішить, що це так нерозумно. Я обіцяла, що не скажу.

Елізабет досі сама приходить забирати молоко, хоча Жінка вже цілком одужала від бронхіту. Дивно, що вони її відпускають, надто зважаючи на те, що пані Кемпбелл теж прінглівського роду. Минулої суботи Елізабет — здається, тоді вона була Бетті, — попрощавшись зі мною, бігла додому співаючи, і я виразно почула, як Жінка насварила її коло ґанку: „Неділя вже скоро, а ти співаєш ТАКУ пісню!“ Мабуть, вона радо заборонила б Елізабет співати будь-яку пісню в будь-який день тижня, якби лиш могла.

Того вечора Елізабет була вбрана в нове, дуже гарне темно-вишневе платтячко — вони справді добре її одягають, — і тужливо проказала: „Коли сьогодні я вдягла його, панно Ширлі, то здалася собі навіть трошечки гарною, а тоді подумала, що от якби тато побачив мене. Звісно, він побачить мене в Завтра — та часом я боюся, що воно аж надто довго не настає. От якби ми могли трішки поквапити час, панно Ширлі!“

А зараз, коханий, я мушу розв’язати кілька задач із геометрії. Вони прийшли замість того, що Ребекка Дью називає „літературними вправами“. Страх, що являється мені із дня на день — раптом у класі вигулькне задача, якої я не зможу розв’язати. Що тоді скажуть Прінгли… ох, що вони скажуть тоді!

А поки що, оскільки ти любиш мене й увесь котячий рід, молися за нещасного, згорьованого кота, що потерпає від знущань. Днями в коморі попід ногами в Ребекки Дью пробігла миша, і відтоді вона аж нетямиться від гніву. „Цей Кіт нічого не робить — хіба спить та їсть, а тут повсюди шастають миші! Це була остання крапля!“ Тепер вона ганяє його по всьому домі, скидає з улюбленої подушки і — я знаю, бо сама це бачила, на власні очі — випускаючи надвір, допомагає бідному створінню ногою, і то зовсім не лагідно».

7

Якось надвечір у п’ятницю, наприкінці теплого й сонячного грудневого дня, Енн поїхала до Лоувейла на вечерю з індичкою. Вілфред Брайс, котрий жив у Лоувейлі у свого дядька, сором’язливо запитав її, чи не хотіла б вона поїхати з ним після уроків, щоби взяти участь у церковнім прийнятті та провести суботу в нього вдома. Енн погодилася, сподіваючись, що їй удасться вмовити того самого дядька дозволити Вілфреду продовжити навчання в школі. Вілфред боявся, що з нового року дядько забере його із класу. То був працьовитий, здібний хлопчина, котрий особливо цікавив Енн.

Не можна сказати, що в гостях їй сподобалося. Енн удовольнялася тим, як тішився її приїзду сам Вілфред. Його дядько й дядина виявилися людьми дивакуватими й неотесаними. Суботній ранок був темний і вітряний, з неба на землю падав лапатий сніг, і спершу Енн розгубилася: що ж їй робити цілий день? Напередодні вечеря з індичкою тривала допізна, і тепер Енн почувалася розбитою й невиспаною; Вілфред мусив помагати дядькові чистити обору, а в домі не видно було жодної книжки. Аж раптом вона згадала про стару побиту моряцьку скриньку, котру завважила в горішнім передпокої, і з пам’яті їй виринуло прохання пані Стентон. Ця добродійка писала історію Острова Принца Едварда й уже була запитувала Енн, чи знає вона, де можна відшукати старі щоденники та інші документи, що могли би згодитися їй у роботі.

— У Прінглів, звісно, матеріалів багато, — сказала вона Енн. — Але до них я звернутися не можу. Бачте, Прінгли й Стентони ніколи не були добрими друзями.

— На жаль, я теж не можу звернутися до них, — відповіла Енн.

— О, я цього й не прошу. Ви хіба пильнуйте, як будете десь у гостях, і коли знайдете якісь старі щоденники, мапи чи ще щось, позичте їх для мене. Ви не уявляєте, які цікаві факти трапляються мені в старих щоденниках — маленькі клаптики справжніх життів, що роблять перших поселенців такими близькими нам. Я хочу включити їх до своєї книжки, разом зі статистичними даними та генеалогічними таблицями.

Енн запитала пані Брайс, чи не збереглося в них удома якихось старих документів. Пані Брайс похитала головою:

— Як я знаю, то ні. Ото хіба що, — пожвавішала вона, — там є скринька дядька Енді: може, ви собі щось і віднайдете. Він плавав був зі старим капітаном Авраамом. Піду запитаю Дункана, чи можна вам у ній покопатися.

Дункан відповів, що Енн може «копатися» в скриньці, скільки забажає, а все, що знайде, узяти собі. Він-бо так чи так збирався те все спалити, а в скриньку поскладати інструменти. Енн «копалася» довгенько, та знайшла хіба старий пожовклий щоденник, чи то бортовий журнал, який Енді Брайс вів, здавалося, усі ті роки, що проплавав на кораблі. Непогідний ранок Енн провела, читаючи журнал із цікавістю й задоволенням. Енді був досвідченим морським вовком і часто виходив у плавання з капітаном Авраамом Прінглом, яким надзвичайно захоплювався. Щоденник був повен неграмотних, кострубатих похвал на адресу капітана, його відваги й кмітливості, надто в оповіді про одну виснажливу експедицію довкола мису Горн. Утім, захват Енді геть не поширювався на Авраамового брата Майрома, який також був капітаном, але на іншому судні.

«Сьогодні були в Майрома Прінгла. Він россердився на жінку і скочив хлюпнув їй водою зі склянки в лице.

Майром приїхав додому. Їхній корабель згорів і вони пересіли в шлюпки. Ледь не вмерли з голоду. Тоді застрелився Джонас Селкірк, а вони його з’їли. Їли три дні, а тоді їх підібрала „Мері Дж.“. Майром сам розказав мені. Мабуть, думав, що це добрий жарт».

Енн здригнулася, читаючи цей останній запис, далеко страшніший від тієї спокійної байдужості, з якою Енді описував моторошні факти. Потім замислилася — у щоденнику не було нічого цікавого для пані Стентон, проте, можливо, його захочуть узяти собі панна Сара та панна Еллен? Адже там стільки йдеться про їхнього любого батька. Мабуть, варто надіслати щоденник до Кленового Пагорба. Дункан Брайс дозволив їй робити з ним усе, що завгодно.

Ні, не варто. Нащо їй намагатися тішити їх та їхню пиху, надмірну й без усякої додаткової поживи? Прінгли постановили собі вигнати її зі школи, і в цьому досягли великих успіхів. Вони разом з усім їхнім кланом виявилися сильніші.

Вілфред віз її надвечір до Шелестких Тополь, і обоє вони були щасливі. Енн удалося вмовити Дункана Брайса дозволити хлопцеві закінчити навчальний рік.

— Тоді я вступлю до Королівської вчительської семінарії, а ще за рік почну вчителювати й навчатися