Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

батогом і вернувся до Вітрової доньки. Прожив з нею багато років, діточок годував і ніколи їх не покидав.

Дурні чорти та хитрий наймит

У попа був наймит і гонив товар[18] пасти. Вигнав товар пасти, сів, плете собі постоли, виходить до його чортик і питає:

— Що ти, Іване, робиш?

Каже:

— Плету сітки, щоб виловити усіх чортів.

— Ех, — каже, — зроби милість, усіх лови, тільки мене не лови.

— Еге, — каже, — тебе на самий перед зловлю.

— Еге, — каже, — зроби милість, не лови. Я тобі, що хоч, те й дам.

— Що ж ти мені даси?

— Я тобі дам мішок грошей.

— Ну, — каже, — добре, іди, — каже, — принеси.

Приходить він до батька і каже:

— Там Іван сидить, плете сітки, щоб виловить усіх чортів, то я йому обіцявся мішок грошей, щоб він мене не ловив.

– Іди, — каже той, — у поле, там стоїть озеро, і коло озера стоїть кобила. Хто тую кобилу не обнесе кругом озера, той тому дасть мішок грошей.

Приходить чортик до Івана та й каже:

— Ходімо, Йване, там коло озера стоїть кобила. Хто не обнесе кругом озера тую кобилу, той тому дасть мішок грошей.

Прийшли. Чортик узяв ту кобилу, обніс кругом озера й поставив коло Йвана. Іван і каже:

— Е, дурню, дурню! Я, — каже, — між ноги візьму та й обнесу.

Сів Іван на ту кобилу, об’їхав кругом озера.

Приходить чортик до батька та й каже:

— Я взяв кобилу на руки та насилу обніс, а він узяв між ноги і духом обніс її кругом.

– Іди, — каже, — до його: котрий котрого поборе, то той тому дасть мішок грошей.

Той прийшов да й каже:

— Ну, давай будемо бороться.

— Ех, — каже, — дурню, дурню! Що мені з тобою бороться! В мене, — каже, — батько старий єсть, і то він тебе поборе.

— А де він? — каже, — покажи його.

А з ним був ведмідь.

— Бери, — каже Іван, — зачинай, бо він тебе не візьме, а треба, щоб ти роздражнив його.

Він як почав дражнить, а ведмідь як схватиться да як почне давить! Да тільки що його живого пустив.

Приходить чортик до батька да й розказує все, як було.

— Ну, — каже батько, — іди. Котрий котрого пересміє, то той тому оддасть гроші.

Прийшов чортик до Івана да й каже:

— Давай будем сміяться — хто кого пересміє.

— Е, — каже, — дурню, дурню! В мене, — каже, — мати старая і то тебе пересміє.

Найшов кобилячу голову, привів до неї чортика та й каже:

— Смійся!

Скільки не сміявся той, а не міг пересміяти кобилячу голову. Прийшов чортик до батька та й каже:

— Його мати стара, та й то я не міг пересміяти.

— На ж, — каже, — сюю булаву, котрий вище підкине.

Приніс чортик тую булаву та як кинув, то й не видно. А далі каже до Івана:

— На, — каже, — кидай!

Той узяв у руки і насилу з місця зворухне та й дивиться на небо, а чорт його питає:

— Чого ти дивишся на небо? Кидай уже!

— Е, я, — каже, — дивлюся на небо, там на небі мій брат, я, — каже, — дивлюся, щоб він її вловив.

— Ей, — каже, — не кидай, а то мені шкода буде. На, — каже, — тобі дудочку.

(У нього така дудочка була…)

Той узяв дудочку, а оддав булаву.

Приходить чортик знову додому, а батько його й питає:

— А що, — каже, — хто вище підкинув?

Він каже:

— Я кинув, то вона зараз же упала, а він хотів кинуть на небо до свого брата, да я не дав, а оддав йому свою дудочку.

— На ж, — каже, — неси йому мішок грошей та хай тільки не ловить нас.

Той приніс тії гроші та й каже:

— На гроші да тільки нас не лови.

— Як тебе не ловити? Коли занесеш мішок до мого дому, то тоді не буду ловить.

Каже:

— Занесу, тільки не лови вже.

Заніс він йому тії гроші, поставив, а той каже:

— Тепер не буду вже тебе ловити, іди.

Той пішов, а Іван на другий день гонить собі товар пасти і бере з собою дудку тую, що чортик йому дав.

Понаїдався товар, полягав оддихать, а Іван як заграв на тую дудку, так увесь товар почав гуляти. Він радується, що товар так гуляє.

Товар так повигулювався, як наче усю неділю стояв голодний — так повитрухувався.

Пригонить увечері товар додому, піп вийшов подивиться, чи понаїдався товар. Каже:

— Де ти його пас так, що він такий голодний, наче увесь день нічого не їв.

— Я не знаю, чого він такий, я його пас увесь день.

На другий день знов бере товар, гонить пасти.

Товар понаїдався і тільки хотів лягать, а він знов давай грать на дудку.

Увечері пригонить додому, а товар ще гірший, як був першого дня.

Піп вийшов, глянув на товар і нічого вже не сказав йому.

На третій день гонить той пасти, а піп каже:

— Піду подивлюсь, що він йому робить, що товар такий худий.

Товар пасеться, а піп сів у терні. Тільки товар понаїдався да хотів лягать, а той як заграв!

А товар давай підскакувать, а піп у терні давай і собі танцювать та вигукувать: «Гу, гу!»

Іван побачив, як піп поліз у терен та навмисно грав, грав і не переставав до самого вечора. У попа обідрався увесь одяг, і він сам обдерся об терен, увечері приходить додому, а його попадя побачила да й питає:

— Що це, — каже, — тобі зробилося?

— А се, — каже, — душко, у нашого Івана є така хороша дудка. Я засів його підглядіть, як він товар пасе, а він як заграє на ту дудку, то увесь товар і я гуляли до самого вечора. От, — каже, — скажи йому, нехай він тобі заграє, то ти послухаєш.

Увійшов Іван у хату, а піп каже:

— Ану, Іване, заграй-но попаді, нехай послухає, як ти граєш. А я вилізу на гору, а ти накриєш мене солом’яником, щоб я не чув, як ти гратимеш.

Виліз піп на гору, він накрив там його солом’яником. Увійшов Іван у хату, — попадя діжу місила, — як заграв! А попадя як ухватить діжу да й пішла з діжею гулять, а піп як схватиться да давай і собі гулять!

Гуляв, гуляв, а далі як полетить з гори разом із солом’яником.

— Нехай, — каже, — тебе чорт візьме з твоєю дудкою! Трохи, — каже, — не вбився!

Жона над чорта

Ішли два хлопці глядати роботу. І коли були в