Читати книгу - "Ukrainian dream «Последний заговор»"

лікуються: вони п'ють, багато і переважно хороші напої, але це мало чим їм допомагає. Найлегше зносять хворобу ті, кому природою та соціальними умовами призначено мало думати. Їх не обходять питання, над якими багато хто ламає голову, приміром, такі:

що таке щастя?

як стати щасливим?

як знайти справжнє кохання?

чи є Бог і як у Нього вірити?

чому нам погано живеться і що зробити, щоби жилося краще?

що таке душа?

чи є життя після смерті?

і багато інших. Для тієї категорії осіб, яка про це не замислюється, є низка інших важливих питань, відповісти на які вони принаймні намагаються:

яка погода буде завтра на вулиці?

що вдягла Рене Зелвегер на останню церемонію вручення «Оскара»?

чим Пугачева так не сподобалася Кіркорову, що він проміняв її на Стоцьку?

чому Пугачева так припала до душі Галкіну, що він уже стільки місяців поспіль не дивиться на молодих дівчаток і запевняє, що не має ніяких сексуальних збочень?

скільки отримує Алла Мазур?

скільки Андрій Шевченко заплатив за операцію батька?

в якому будинку Києва купив собі квартиру Йосип Кобзон?

чиїм коштом збудовано єврейську синагогу на Подолі?

Ще вони цікавляться цінами на нафту, останніми гучними лотами «Сотбіс» та «Крістіс», вартістю коктейлів у дорогих київських клубах, чому в доньки Президента прізвище не таке, як у її чоловіка, і чи подорожчає наступного року хліб. На ці запитання відповіді знайти простіше, і, таки знайшовши їх, люди стають майже щасливими. Уявіть, як легко недалеких людей зробити щасливими, їх навіть можна переконати в тому, що вони не хворіють на депресію і в них усе гаразд. Варто лише їм сказати, що ціни підвищуватися не будуть, і тарифи на проїзд у міському транспорті та комунальні послуги також, що в усіх без винятку магазинах у центрі Києва от-от настане пора знижок, і можна буде придбати добрі речі за безцінь, що на свята міська влада обіцяє дотації вчителям, лікарям і міліціонерам, що кожного місяця проводитимуть ярмарки, де продукти коштуватимуть значно дешевше, що після чергових виборів жити стане краще, і що знайдуть ліки від імпотенції, раку та СНІДу, і що їх практично вже винайшли, і що війна ніколи не наблизиться до українських кордонів, а Крим і надалі залишатиметься нашим, що наша країна таки вступить до СОТ, НАТО та ЄС, як одразу настрій у людей поліпшується, і дія цієї пігулки, яку вони приймають з екранів телевізорів, пліток та газетних шпальт, триває якихось два дні, допоки майстри не виготовлять нової, щоби знову створити для громадян комфортний психологічний стан. Але є ті, хто ці пігулки не приймає, і вони вирізняються з-поміж усіх. Чим вирізняються? Тим, що вони: думають, вірять, люблять, шукають, прагнуть, прощають, сподіваються, ідуть і роблять ще багато зовсім не притаманних більшості населення справ. Так легко задурити голову людям, які не навчені думати, аналізувати та приймати рішення, а отже, не здатні бути самостійними.

Вам доводилося час від часу зустрічати на вулицях Києва колишніх друзів, однокласників, однокурсників, колег по старій роботі, сусідів, поряд із якими вижили, коли винаймали квартиру на Позняках минулого року, коханок і коханців, далеких родичів, знайомих і таке інше? Ви при зустрічі запитуєте в них: «Як справи?», на що вони відповідають переважно так: «Як завжди, нічого нового, все, як було». Дивна й уже досить стандартна відповідь: «Як і було». Я думав: чому саме так відповідають люди, коли їх запитують про справи? І дійшов висновку: бо в них насправді все, як і було, нічого не змінилося, абсолютно нічого: діти не поодружувалися, бо не мають доброї роботи та грошей, і одружуватися з ними ніхто не хоче, нової квартири не купили, бо, знову ж таки, нема грошей, а стара не згоріла, бо так вийшло, за кордон не виїхали, бо що там робити, грошей у різні лотереї на кшталт «Бінго-Бум-Лото», «Лото-Забава», «Кено» («Вигравай щоденно»), «Телефортуна» і тому подібне не виграли, суперпризів типу автомобілів, пральних машин і пилососів також, нової квартири до кави, яку їм ладні були подарувати хлопці з компанії «Нескафе», не подарували, на дорозі багатій їх не збив із порушенням правил, і грошей відсудити нема в кого, жоден із відомих родичів не помер, а якщо й помер, то не залишив спадку, тому отак і живуть — як завжди. Власне, це і є депресія, коли щодня відбувається одне й теж саме: сьогодні — те, що було вчора, а завтра повториться те, що вже сталося сьогодні, і ти зовсім не знаєш, як вирватися з цього страшного кола. Рятує людей те, що вони:

а) переконані, що є хтось, кому ще гірше, ніж їм, для цього вони дивляться новини, програми «Жди меня», «Без табу», «Милосердя», «Ситуація» і «Чорний квадрат», читають хроніки в газетах і дослухаються до вуличних і транспортних пліток;

б) вірять, що вони ще відносно добре живуть, і радіють з того, що хоча б не хворі;

в) постійно надсилають свої документи на розіграш «грин-карти» з вірою в те, що таки її виграють і або поїдуть до США, або продадуть її за п'ять тисяч доларів;

г) жінки знайомляться з іноземцями, сподіваючись вийти заміж і безбідно існувати в одній із цивілізованих країн;

д) чоловіки одружуються з єврейками і потім просять, аби ті вивезли їх до Ізраїлю, де хоча й війна, але платять більше, і до того ж там найкраща в світі медицина, мінерали Мертвого моря, теплий клімат, шекелі та дуже маленька, але дуже боєздатна армія.

Переважна більшість ніколи не виграє «грин-карти» і навіть не бере участі в розіграші, не одружується з іноземцями й ніколи не зустрічає того, кому живеться дійсно ще гірше, ніж їм, але наснаги додає усвідомлення того, що «грин-карту» таки можна буде виграти і поїхати до США, коли стане вже зовсім погано, і що все-таки є хтось, кому справді гірше, ніж їм. Більша частина мешканців нашої країни живе надіями, це така звичка, і це просто так їх навчили, а ще — жити надіями значно легше, ніж жити в реальності. Надія воскресає щоранку, коли сходить сонце, і ти таки розплющуєш очі, мацаєш за груди дружину і, ставши ногами в капці, ідеш до ванної, де все ще є гаряча та холодна вода, зубна щітка й шампунь для того, щоб надати твоєму масному посіченому волоссю пристойного вигляду бодай на один день. Але надії рано чи пізно обманюють, і ти знову залишаєшся сам на сам зі своїми невирішеними проблемами.