Читати книгу - "Богдан Хмельницький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Становище короля залишалося критичним. Він скликав нараду сенаторів з питання вироблення подальшого плану дій. Після тривалої дискусії вирішили написати листа до хана. У ньому Ян Казимир нагадував татарському правителеві, що свого часу Володислав IV виявив до Іслам-Гірея милість, відпустивши з полону на волю, й зі свого боку запропонував ханові дружбу.
Перед ранком Іслам-Гірей послав відповідь королю, в якій дорікав йому за те, що той до цього часу не вирядив до нього хоча б одного посла й нізащо має його, «як людину, і державу мою». Водночас пропонував доручити переговори (з польського боку) канцлерові. При цьому Іслам-Гірей попередив Яна Казимира, що, поки не буде укладено перемир'я, він не може сповістити татар про мир, тож король «нехай робить, що в його силі».
Ранком наступного дня Хмельницький наказав своїм полкам наступати на Зборів і королівський обоз. Їх підтримали татари. Жовніри з величезними труднощами відбили всі атаки. Як засвідчив анонімний польський автор, опівдні козаки настільки рішуче нападали, що «двічі були в самому таборі». У середині дня король одержав згадуваний вище лист від хана. Ознайомившись із листом Іслам-Гірея, Ян Казимир не приховував своєї радості й одразу ж відписав йому, погоджуючись негайно послати свого канцлера на переговори з кримським візиром, а також закликаючи припинити «кровопролиття між нашими військами». Одержавши відповідь короля, хан розпорядився припинити наступ (Хмельницький, хотів він цього чи ні, змушений був із цим погодитися) на Зборів і польський табір.
7 серпня 1649 р. гетьман разом із візиром Сефер Кази-агою виїхав на зустріч з польським канцлером і повідомив його про свою згоду на переговори з питання укладення угоди. Можливо, при цьому він передав канцлерові вимоги Війська Запорозького. Уже до середини дня польська й татарська сторони дійшли згоди з усіх пунктів майбутнього договору, але козацького гетьмана фактично було усунуто від безпосередньої участі в переговорах між візиром та канцлером. Проте під час переговорів візир торкнувся й «козацького питання», поставивши вимогу, щоб Річ Посполита визнала 40-тисячний козацький реєстр і не заподіяла будь-якої шкоди козакам. Була досягнута домовленість, що протягом двох наступних годин козаки надішлють до короля посольство для подання своїх прохань.
У другій половині дня 7 серпня Хмельницький вирядив посольство до польського уряду. Ян Казимир прийняв послів, сидячи на троні на майдані посеред свого табору. Ознайомившись із вимогами Війська Запорозького та гетьманським листом, король повідомив про свою згоду прислати комісарів для обговорення умов угоди, а також про намір виявити до Війська Запорозького «милість і милосердя». Та перш за все Хмельницький мав відвести козацькі полки й артилерію, яка продовжувала займати бойові позиції поряд із королівським табором. Не гаючи часу, українські та польські посли вночі виїхали до козацького табору. На світанку 8 серпня 1649 р. Хмельницький провів переговори з королівськими послами, які проходили у досить напруженій обстановці. Хмельницький прагнув обстоювати найголовніші вимоги Війська Запорозького: широку автономію для української державності у складі Речі Посполитої (зокрема, визначення західного кордону козацької республіки по р. Случ і далі по міста Старокостянтинів, Бар, Берлінці й до р. Дністер); необмеженість кількості реєстрових козаків; скасування унії тощо. Однак перед фактом практично вже укладеного ханом і королем договору володар України мусив піти на поступки. До вечора 8 серпня основні пункти договору були вже узгоджені з обох сторін. Хмельницький обіцяв прибути наступного дня у визначене місце для присягання королю.
Вранці 10 серпня 1649 p., після приїзду заручника, Богдан із сином Тимошем в супроводі сотні охоронців і старшин вирушив до польського табору. Всі були по-святковому вбрані й сиділи на чудових арабських конях. При в'їзді до табору їх зустрів київський воєвода Кисіль. Залишивши у відведеному їм місці основну частину козаків, гетьман із дванадцятьма козаками подався до королівського намету, над яким майорів прапор.
На білому скакуні Хмельницький мчав повз вишикувані польські війська. Поряд із ним у королівській кареті їхав Кисіль, а позаду нього – козаки. Воєвода щохвилини кричав гетьманові: «Прошу милостивого пана гетьмана їхати поряд карети!», але той наче не чув його. Ось яким його зустрів у королівському наметі сучасник: «На голові у Хмельницького була зелена шапка з оксамиту, що закривала вуха, з червоним шликом. Жупан у нього був атласний, кунтуш атласний із дрібними ґудзиками із срібла. Хмельницький дивився на землю, лише зрідка зводячи очі та поглядаючи на королівський прапор. Ті, хто його супроводжували, сиділи на конях прямо. Кисіль виліз тоді зі своєї каретки. Хмельницький теж зійшов з коня, закинув повід на сідло та сказав: «Панове молодці, залишіться». Він подав знак рукою, щоб двоє, троє, максимум п'ятеро із супроводжуючих його людей залишилися віддалік. Ішов Хмельницький не поряд із паном Киселем, а трохи збоку».
Під час зустрічі з королем гетьман поводився з великою гідністю. На слова Яна Казимира: «Досить тебе быти нам неприятелем; и до ласки нашей тебя припущаем и все вины твои тебе и всему Войску Запорожскому отдаем, и тебе то годитца нам и Речи Посполитой заплатить услугою своею», Богдан лаконічно відповів: «Гаразд, королю, мовиш!» Загалом же «вежства де и учтивости никакие против тех его королевских речей в словесне и ни в чом не учинил». Коли король заговорив про відхід і розпуск українського війська, Хмельницький сухо зауважив: «Гаразд, милостивий королю». Зі свого боку Ян Казимир послав розпорядження Я. Радзивіллові припинити воєнні дії, бо з Військом Запорозьким укладено договір.
Після королівської аудієнції Хмельницький наказав своїм полкам повертатися до Збаража. Разом із ним вирушив туди й Іслам-Гірей (згідно з домовленістю з польським урядом, він мав одержати з обложених викуп). Водночас хан почав розсилати чамбули для захоплення ясиру.
12 серпня Хмельницький та Іслам-Гірей прибули до свого табору під Збаражем. Польські воєначальники погодилися виплатити татарам викуп у розмірі 40 тис. талерів, а до сплати остачі віддали татарам у заложники ротмістра Потоцького. У ніч на 13 серпня 1649 р. українська армія зняла облогу, а вдень жовніри почали виходити за вали, купляти харчі та коней у козаків. Останні щедро частували знайомих серед них хлібом, горілкою, яблуками.
Ранком 15 серпня 1649 p.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Богдан Хмельницький», після закриття браузера.