Читати книгу - "Богдан Хмельницький"

козацький табір, вишикуваний у кілька десятків рядів, вирушив на південь України. За ним на чолі кінноти, під розгорнутими корогвами виступив гетьман. Українські полки повністю залишили місце своєї стоянки лише опівдні. Майже одночасно з ними почала відходити татарська орда. 16 серпня 1649 р. «нечувано виснажене» польське військо покинуло Збараж. Воєнна кампанія 1649 р. завершилася.

Укладаючи Зборівський договір, Б. Хмельницький, поставлений татарами у скрутну політичну ситуацію, виявив неабиякий хист політика і дипломата та зумів відстояти ряд принципових положень. Укладання договору засвідчувало зростаючу силу українського народу в його боротьбі за свої права, але й продемонструвало ще й неможливість остаточно звільнитися від іноземного поневолення.

Договір викликав хвилю обурення серед селянства і козацтва (у лютому 1650 р. спалахнуло навіть збройне повстання на чолі з Худолієм на Запорожжі). У цій ситуації Хмельницький вніс у соціальну політику козацької адміністрації певні корективи.

З одного боку, він рішуче придушив виступи, що спалахнули, суворо попередив брацлавського полковника Д. Нечая й усунув ніжинського полковника П. Шумейка. З іншого – документи не відзначають масових репресій, які б чинили гетьманські війська. Відомо також, що з листопада 1650 р. Б. Хмельницький уже не ставив за обов'язок селянам виконувати повинності на користь феодалів, які поверталися. Це дало можливість дещо збити хвилю народних виступів.

Після укладання Зборівського договору настала перерва у воєнних діях між польськими та українськими силами, яка дала можливість Хмельницькому зосередити зусилля на розбудові української держави, підготовці до подальших військових дій.

На початку 1650-х pp. Б. Хмельницький з метою забезпечення якнайкращих зовнішньополітичних умов для боротьби з Польщею, продовжуючи політику воєнно-політичної ізоляції Речі Посполитої, намагався зав'язати стосунки з придунайськими країнами – Валахією, Трансільванією (Семигороддям) і особливо з Молдовою. Ще влітку 1648 р. гетьман робив спроби через посередництво турецького хана схилити васала Османської імперії молдовського господаря В. Лупула до встановлення добросусідських відносин з Гетьманщиною. Однак Лупул, намагаючись лавірувати між Туреччиною і Польщею, продовжував підтримувати тісні стосунки з польським урядом. За цих умов у серпні—вересні 1650 р. Хмельницький здійснює блискавичний похід у Молдову, залучивши до нього кримського хана Іслам-Гірея III. Для наступу гетьман зібрав велике військо (30—70 тис. чоловік). Похід було проведено так раптово і в такому швидкому темпі, що заскочив Лупула зненацька. Передові полки під командуванням Д. Нечая захопили молдовську столицю Ясси. Лупул підписав мирний договір, згідно з яким Україна і Молдова надавали одна одній взаємодопомогу.

Успіхи політики гетьмана та зміцнення могутності України розцінювалися у Варшаві як загроза інтересам Речі Посполитої. Зборівський договір сприймався як угода, що давала час для нетривалого перепочинку. Магнати Лівобережної України, які втратили свої володіння, заявляли, що угода з козаками досягнута за їхній рахунок, бо саме їхні землі опинилися під владою Б. Хмельницького. «Такого безчестя Короні Польській і Великому князівству Литовському ніколи не було», – заявляли вони.

Тому вже в кінці вересня 1650 р. польський уряд прийняв рішення продовжувати воєнні дії. Збройне протистояння між польськими та українськими військами розпочалося вже взимку 1651 р. На початку лютого польське військо, очолюване магнатом М. Калиновським, раптово з'явилося на Поділлі й напало на містечко Красне, де перебував полк Данила Нечая. 20 лютого в жорстокому й нерівному бою загинули всі козаки разом з Нечаєм. Польські війська зайняли прикордонні козацькі міста Шаргород, Чернівці, Ямпіль й оточили Вінницю. У місті був загін козаків на чолі з Іваном Богуном, який у боях за місто ще раз підтвердив свою репутацію талановитого полководця. Залишивши частину війська у Вінниці, Богун разом з невеликим загоном ударив по ворогові й нав'язав противникові бій на тонкій кризі. Козаки почали раптовий відступ, заманюючи важку кінноту ворога на середину річки, де пробитий лід був притрушений сіном та снігом. Кілька тижнів вінничани відбивали польські штурми, поки не надійшла підмога. 19 березня під Липівцем передові полки армії Б. Хмельницького вдарили по польському війську, й воно було змушено відступити.

Щоб підірвати ворожий тил, Б. Хмельницький звернувся з універсалами до польських селян, закликаючи їх повстати проти кріпосництва. Повстання під проводом Костки Наперського охопило Велику Польщу, Люблінське воєводство, Мазовію та інші райони. Уряд кинув проти повстанців значні військові сили й придушив виступи. Костка Наперський та інші організатори повстання були страчені.

У травні 1651 р., не отримавши підтримки з боку старшини щодо продовження війни, гетьман Б.Хмельницький скликав чорну раду війська (чого не робив з 1648 р.) для його обговорення. Після того як «вдарили у бубни» й полки вишикувалися в полі неподалік Зборова, він через осавулів повідомив усіх присутніх, що йому невідомо, чи прибуде хан, а нурадин-султан схиляється до замирення з королем, бо той віддає йому для збирання ясиру «нашу Україну: Київ, Білу Церкву, Черкаси, Чигирин». По тім по всіх полках було запитано: «Чого б собі зичило військо?» І хоча більшість старшин вимагали укладання миру, рядові козаки рішуче гукали: «Пане гетьмане! Бог і військо так хочуть, щоб ні в якому разі не єднатися з королем, бо на це ми наважилися і до того прийшли, що навіть коли б орда від нас відступила, тоді ми при твоїй гідності всі будемо гинути й або загинемо, або всіх ляхів вигубимо!» Тоді на хід ради спробував вплинути Кази-Гірей, який звернувся до козаків так: «Ти, муж, мовчи. Як раніше орав, так і тепер будеш орати, а король залишиться королем!» Та рада була невблаганною й висловилася за продовження війни. Гетьман Богдан також був рішуче налаштованим на війну, заявляючи: «Або ж він загине й пропаде, а з ним і Військо Запорозьке, чи з нами, з братією нашою, буде за Віслою! Взимку була кара ляхів, а тепер буде моя!» Отримавши підтримку на раді, Б. Хмельницький розпочав підготовку до походу.

Наприкінці травня 1651 р. польський король приймає рішення виступити у напрямі Берестечка. Уже 9 червня 1651 р. польська армія підійшла до його околиць.

Не зважаючи на те, що Хмельницький вчасно отримав відомості про виступ короля з-під Соколя до Берестечка, очікування на прибуття хана обумовило втрату ним сприятливого моменту для атаки ворожого війська на марші. Тоді як польський король забезпечив успішну переправу своєї армії на правий берег р. Стир та зайняття нею досить вигідної позиції: перед нею фронтом на схід розляглося широке рівне поле, з правового боку обрамлене великим лісом. Ліва сторона спускалася до р. Пляшівка, яка впадала в р. Стир і створювала великі розливи та непролазні болота з обох берегів. Таким чином, перебуваючи у цій місцині польська армія могла не боятися раптового удару ні з