Читати книгу - "Замок"

готовність до май бутньої боротьби. Та перед людиною, що прагне досягнути мети, виникає стільки перешкод. І що вища мета, то більшими стають перешкоди, тому немає нічого неприродного в прагненні забезпечити собі підтримку іншої людини. Нехай незначної і невпливової, але такої, що теж не полишає боротьби. Можливо, ми могли б спокійно поговорити про це наодинці, коли за нами не спостерігатимуть стільки чужих очей.

– Я не розумію, чого ви хочете, – сказала вона, і в її голосі цього разу мимоволі прозвучали не стільки перемоги її життя, скільки нескінченні розчарування. – Чи не запраглося вам часом відбити мене у Кламма? О Боже! – вона розвела руками.

– Ви бачите мене наскрізь, – сказав К. так, ніби його втомила її недовіра. – Саме таким і був мій потаємний план. Ви повинні покинути Кламма і стати моєю коханкою. А тепер я можу йти. Ольго! – покликав він. – Ми йдемо додому.

Ольга слухняно зістрибнула з бочки, але приятелі відразу обступили її тісним колом і не відпускали. Тут Фріда раптом загрозливо подивилася на К. і тихо сказала:

– То коли я можу з вами поговорити?

– Чи міг би я тут переночувати? – запитав К.

– Так, – відповіла Фріда.

– Може, я відразу залишуся тут?

– Вийдіть із Ольгою надвір, щоб я могла забрати звідси людей, а за якийсь час приходьте.

– Добре, – сказав К. і нетерпляче чекав на Ольгу.

Але селяни не відпускали її. Вони придумали танець і оточили сестру Варнави колом, час від часу хором скрикували, і тоді хтось один підскакував до Ольги, міцно обіймав її рукою за талію і кілька разів кружляв довкола себе. Танець ставав дедалі швидшим, жадібні та хрипкі вигуки майже зливалися в суцільний крик. Спершу Ольга хотіла з посмішкою вирватися з кола, але тепер, із розтріпаним волоссям, тільки перелітала з рук до рук.

– Ось яких людей мені сюди присилають, – сказала Фріда і гнівно прикусила свої тонкі губи.

– Хто вони такі? – запитав К.

– Слуги Кламма, – відповіла Фріда. – Він постійно приводить їх сюди, це мене так дратує. Я навіть не пам'ятаю, що я вам сьогодні сказала, пане землемір, пробачте, якщо це було щось неприємне; ці люди винні в усьому, я не знаю нікого, хто був би вартий більшої зневаги і погорди, ніж вони, але мушу наливати їм пиво. Я багато разів просила Кламма залишати їх удома, хоча б він міг мене трохи поважати, якщо вже мені доводиться терпіти всю решту чиновників, але всі прохання даремні. Щоразу, за годину до його приходу, вони вдираються сюди, неначе худоба в стійло. А їм і справді місце в стайні. Якби не те, що ви тут, я відчинила б двері і примусила Кламма самого їх виганяти.

– А хіба він їх не чує? – запитав К.

– Ні, – відповіла Фріда. – Він спить.

– Як! – скрикнув К. – Як спить? Коли я зазирав до кімнати, він сидів за столом і не спав.

– Він і далі так сидить, – сказала Фріда. – Він спав уже тоді, коли ви зазирали, інакше я б вам цього не дозволила. У такій позі він спить. Урядники страшенно багато сплять, у це важко повірити. Зрештою, якби він не спав так багато, чи міг би він стерпіти цих людей? Тепер доведеться мені самій їх виганяти.

Вона вихопила з кутка нагайку і одним, не надто певним стрибком, схожим на рухи молодого ягняти, скочила до танцюючих. Спочатку вони розступилися, ніби запрошуючи її до танцю, і кілька секунд здавалося, ніби Фріда і справді зараз кине нагайку, але потім вона її таки підняла.

– В ім'я Кламма! – крикнула вона. – До стайні! Усі до стайні!

Лише тоді вони збагнули, що справа серйозна, з незрозумілим для К. страхом відступили назад, хтось штовхнув двері, крізь які війнуло свіже повітря, всі зникли разом із Фрідою, яка, мабуть, підганяла їх нагайкою до самої стайні.

У несподіваній тиші К. раптом почув кроки із коридору. Задля певності він скочив за шинквас, бо тільки там можна було сховатися. Йому не заборонили перебувати в шинку, але оскільки він збирався тут заночувати, не варто було зараз показуватися нікому на очі. Тому коли відчинилися двері, він сховався під стіл. Існувала небезпека бути знайденим і там, але на це він приготував досить правдоподібне пояснення, що заховався від п'яних слуг. Зайшов господар.

– Фрідо! – покликав він і перейшовся кімнатою з кутка в куток.

На щастя, незабаром повернулася Фріда, нічого не сказала про К., поскаржилася на селян і стала за шинквас, сподіваючись знайти там К. Тепер він міг доторкнутися до її ноги і відчув себе спокійніше. Оскільки Фріда не згадала про К., це змушений був зробити господар.

– А де землемір? – запитав він.

Відчувалося, що він був добре вихованим чоловіком, адже йому постійно доводилося досить близько спілкуватися з високими посадовцями, але з Фрідою він говорив із особливою повагою, це впадало у вічі насамперед тому, що в розмові він продовжував залишатися начальником, а вона – підлеглою, хоча й достатньо зухвалою.

– Про землеміра я зовсім забула, – сказала Фріда і поставила К. на груди свою крихітну ніжку. – Напевно, він давно пішов геть.

– Але я його не бачив, – відповів господар, – хоча майже весь час був у коридорі.

– Тут його немає, – спокійно сказала Фріда.

– Можливо, він заховався, – припустив господар. – Він справляє враження людини, здатної на все.

– На таке йому не вистачить хоробрості, – сказала Фріда і сильніше натиснула своєю ногою на груди К.

У ній було щось радісне й вільне, чого К. раніше не помітив, і це виявилося ще несподіваніше, коли вона раптом засміялася, і зі словами: – А раптом він заховався тут, унизу? – нахилилася до К., швидко його поцілувала, знову випросталася й заклопотано сказала:

– Ні, тут його немає.

Але й господар здивував К., коли раптом сказав:

– Мені неприємно, що я не маю певності, чи цей чоловік пішов геть. Ідеться не лише про пана Кламма, а про заборону. Вона дійсна як для вас, панно Фрідо, так і для мене. За шинквас відповідаєте ви, решту будинку я огляну. На добраніч! Приємних вам снів!

Не встиг він вийти з кімнати, як Фріда вже згасила світло і опинилася внизу біля К.

– Мій коханий! Мій солоденький! – шепотіла вона, але не торкалася К., лежала, розкинувши руки, мов непритомна від кохання, напевно, в такому щасливому