Читати книгу - "1Q84. Книга ІІІ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А насправді Усікава провів його, як завжди, бездоганно. Як казав Голомозому, в роботі зовсім не допускав промахів. Єдиний недогляд — заздалегідь не перевірив реєстру телефонних розмов Аомаме. Бо, як правило, робив це лише в дуже підозрілих випадках. А цього разу не виявив в Аомаме нічого сумнівного.
У всякому разі, охоронці лідера не могли не відчути назавжди невдоволення Усікавою. Платили добре, але були небезпечними типами. А те, що Усікава знав, як вони розпорядилися трупом лідера, робило його небезпечним і для них. Як корисний людський матеріал, він у видимій формі мав показувати, що заслужив життя.
Не було конкретних доказів, що до вбивства лідера причетна стара господиня садиби в Адзабу. Наразі все це не виходило за межі припущень. Однак у просторій садибі з чудовими густими плакучими вербами, здається, ховалася якась велика таємниця. Так підказував Усікаві його нюх. І всю правду тепер доведеться розкривати йому. Очевидно, це не проста робота. Охорона садиби сувора — безсумнівно, в цьому проглядалася рука професіонала.
Невже якудза?[4]
Цілком можливо. Адже якудза часто беруть участь в оборудках ділового світу, особливо в торгівлі нерухомістю, недоступних для стороннього ока. Їм доручають грубу роботу, їхніми послугами могла скористатись і стара господиня. Однак Усікава цьому не вірив. Вона отримала надто добре виховання, щоб зв'язуватися з такою породою людей. Тим паче важко собі уявити, що з їхньою допомогою вона захищала жінок — жертв домашнього насильства. Можливо, власним коштом організувала систему охорони. Досконалу й цілком особисту. Мабуть, дуже потратилася, але на це в неї вистачило грошей. Можливо, що цій системі в разі потреби була властива схильність до насильницьких дій.
Якщо гіпотеза Усікави правильна, то Аомаме, діставши підтримку старої господині, напевне, зараз переховується десь далеко. Можливо, старанно замела за собою сліди, змінила свою зовнішність і навіть прізвище. Якщо так сталося, то навряд чи Усікава у своїх ретельних розслідуваннях натрапить на неї.
Наразі нічого іншого не залишалось, як міцно триматися старої пані з Адзабу. Помітити якийсь огріх в її поведінці й на цій основі вистежити Аомаме. Може, це вдасться зробити, а може, й ні. Сильною стороною Усікави був гострий нюх і настирливість у досягненні поставленої мети. «Власне, якою ще рисою характеру, вартою уваги, я можу похвалитися?» — запитував він себе. І впевнено відповідав: «Жодною».
Розділ 5
(про Аомаме)
Хоч би як ви затамували подих
Аомаме не було тяжко жити одноманітним, самотнім життям, перебуваючи в замкненому приміщенні. О пів на сьому ранку вона вставала й з'їдала простий сніданок. Упродовж години прала, прасувала й підмітала підлогу. До полудня півтори години Аомаме ефективно й напружено вправлялася на спортивних знаряддях, якими її забезпечив Тамару. Як професійна спортивна інструкторка досконало знала, яку частину м'язів і наскільки треба щодня стимулювати, яке фізичне навантаження корисне, а яке надмірне.
На обід їла овочевий салат і фрукти. Пополудні здебільшого сідала на диван і читала книжку, а потім на короткий час засинала. Надвечір упродовж години готувала їжу й приблизно о шостій вечеряла. Коли сонце ховалося за обрій, виходила на веранду й, сидячи на садовому стільці, спостерігала за дитячим парком. О пів на одинадцяту лягала спати. Так повторювалося щодня. Але подібне життя вона не вважала особливо нудним.
Вона зроду не була схильною до спілкування з людьми. Не відчувала незручності, якщо тривалий час ні з ким не зустрічалась і ні з ким не розмовляла. У початковій школі майже не контактувала з однокласниками. Точніше кажучи, коли не було потреби, ніхто з нею не говорив. У класі вона була незрозумілим чужорідним елементом, якого треба уникати й обходити мовчанкою. Аомаме вважала таке ставлення до себе несправедливим. Якби в цьому була винною вона сама, то, можливо, змирилася б. Але ж вона нічим не завинила. Щоб вижити, їй змалку довелося тільки мовчки виконувати батьківські накази. Тому перед шкільним обідом голосно промовляла молитву, в неділю разом з матір'ю ходила по місту, навертаючи людей до їхньої віри, з релігійної причини пропускала екскурсії до буддійських та синтоїстських храмів, відмовлялася від різдвяних вечорів, жодним словом не перечила, коли її змушували одягати поношене вбрання з чужого плеча. Однак ніхто з однокласників нічого не знав і не старався дізнатися про такі обставини її життя, її тільки цуралися. І навіть учителям вона, очевидно, була тягарем.
Звісно, Аомаме могла казати батькам неправду. Казати, що перед щоденним шкільним обідом промовляє молитву, а насправді цього не робить. Однак не хотіла так чинити. Бо, по-перше, не хотіла брехати перед Богом, незалежно від того, є він чи ні, а по-друге, по-своєму обурювалася ставленням однокласників до себе. «Якщо хочете цуратися мене, то цурайтеся, — думала вона. Щоденною молитвою скоріше кидала їм виклик. — Справедливість на моєму боці».
Їй було тяжко, вставши рано, переодягатися, щоб іти до школи. Від напруження в неї часто наставав розлад шлунка й іноді нудило. Була гарячка, боліла голова й німіли руки та ноги. А проте вона ні разу не пропустила шкільних занять. Бо якби пропустила один день, то, напевне, захотіла б пропустити ще кілька днів, а тоді взагалі відхотіла б одвідувати школу. Це означало б, що програла однокласникам і вчителям. Якби її не стало в класі, всі вони, мабуть, полегшено зітхнули б. Та Аомаме не хотіла дати їм такого полегшення. А тому, хоч як було прикро, понад силу вирушала до школи. І, зціпивши зуби, терпеливо мовчала.
Її теперішнє перебування у квартирі багатоповерхового будинку, навіть на самоті, порівняно з тодішнім жорстоким становищем, не було обтяжливим. Зберігати мовчанку, залишаючись самій у квартирі, здавалося їй набагато легшим і природнішим, ніж серед загального радісного людського гамору. Вона мала що читати. Тож узялася до Пруста, якого подарував їй Тамару. Однак стежила, щоб прочитати за день не більше, ніж двадцять сторінок. Буквально слово за словом, за певний час, тільки двадцять. Прочитавши таку порцію, брала в руки іншу книжку. А перед сном обов'язково прочитувала кілька сторінок «Повітряної личинки». Бо її текст, який писав Тенґо, був для неї посібником для життя 1Q84 року.
Слухала й музику. Касети класичної музики, які господиня з Адзабу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1Q84. Книга ІІІ», після закриття браузера.