Читати книгу - "Мій тато — кілер"

Це вона — Юкіко — сказала:

— Вам не можна бути наодинці. З цього нічого доброго не вийде.

І це вона обдзвонила всіх, хто говорив зі мною і Мариною однією мовою, і попросила їх терміново приїхати.

Першим завітав Дмитро.

— Ти був одружений?

— Недовго й невдало, — сказав я.

— Зрозуміло. Ну, проводь, показуй… Здрастуй, дитинко.

— Здрастуйте, дядечку, — відповіла Маринка.

— Ти їй розповідав про мене?

— Ні.

— Я — друг твого батька.

Наступним був Сашко:

— Ану, встань… Гарна, — і, повернувшись до мене: — Чарівна дитина.

— Це не людина, це глюк Матриці, — сказала про нього Маринка.

І почувши це, Сашко сказав:

— Ти ще не спілкувалася з японцями.

Прибалти приїхали на трьох машинах, щоб забрати нас до себе. У свій невеликий клуб земляцтва, у якому за чотирма довгими столами вони святкували всі свої врочистості. Щоправда, цього разу обійшлося без шортів на підтяжках і тирольських шапочок, але було й пиво, і тушкована капуста, і «цепеліни», і коричневі шматки свинини.

Вони були з дружинами, деякі з дітьми.

Нас із Мариною посадовили на почесне місце. А потім виголошували тости за мене, за мою дочку, за те, що ми разом і за багато чого іншого. З танцями під піаніно. З піснями. З гірляндами на стелі.

— Це твої друзі? — запитала Маринка.

— Так.

— Класні.

— Я запрошу твою дочку? — запитав Гінтар.

— Піди потанцюй із дядьком Гінтаром, — сказав я.

І залишившись із Юкіко, Дмитром та Сашком, почув:

— Юкіко права, вам слід звикнути одне до одного. Влаштуємо дівчинці свято. Розважимо, здивуємо, привчимо до того, що жити з тобою цікаво й весело. А тоді вже залишитеся наодинці і з’ясовуватимете, хто кому який тато і як вам жити далі.

Я погодився.

— А щоб вам не було нудно, — сказав Дмитро, — ми складемо вам компанію.

— А чим її здивувати? — запитав я.

— Та ж тим самим: кабукі, сумо й іншою екзотикою, — набір був невеликим і традиційним.

У житлових будівлях стає дедалі популярнішим стиль сінден («спальний зал»), у якому головне приміщення палацових будівель практично не має внутрішнього поділу, крім спальних кімнат і місця для збереження речей. Сполучений із критими прибудовами, головний зал строго відокремлює простір імператора і простір придворних (у стилі сінден зберігся до наших днів імператорський палац Госьо).

А прибалти продовжували веселощі. Пунктуальні й ділові, вони настільки добре прижилися тут, що багато з них улаштувались на роботу в японські фірми і навіть одружилися з жінками з місцевих родин.

У них було занадто багато схожого, у японців і прибалтів: уміння підкорятися, зібраність і… Я не міг собі уявити, як можна починати кожен ранок із виконання гімну країни, потім гімну фірми й трихвилинного побажання здоров’я начальству та клятвених обіцянок працювати краще, ніж учора. А вони могли. Мало того, не вбачали в цьому нічого незвичайного.

Чоловіки віддають усю зарплату дружинам, щоб одержувати впродовж місяця дріб’язок на обіди, цигарки й кишенькові витрати. При цьому діти можуть отримувати на свої потреби більше, ніж батьки… Дітей у ванні купає батько, навіть якщо це дівчатка вже підліткового віку… Молода мама може взимку закутатися в теплі речі, але при цьому вивести на вулицю дитину напівроздягненою… чи одягти як належить, але залишити босими ноги.

А просто від них ми вирушили на вокзал, і швидкісний потяг (я хотів би подивитися на літак, здатний наздогнати його), відвіз нас до Кіото.

— Їдемо дивитися на сакуру?

— Вона