Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

class="book">Клариса побачила його красиве обличчя і темні очі, які ще більше потемнішали від поневірянь.

— Що в тебе за біда? — З нею прийшла тільки інша черниця, сестра Бригітта, і вона жестом наказала тій не наближатися.

Тоді Габріель Гілтон розповів їй про духів, що його переслідують. Вона закусила губу й похитала головою в явному сум'ятті.

— Поголос приносить багато таких оповідей. Лондон охоплений великим заворушенням духів. Вони бачать пришестя якогось лихого дня. — Потім вона поцілувала свій палець і торкнулася ним його щоки. Він здивовано відсахнувся, але вона всміхнулася йому. — Ти боїшся мене — чи моєї статі? З мого вбрання ти бачиш, що я вірна Богові. Тож чому лякатися мене?

У нього закралася підозра, що черниця глузує з нього.

— Я не боюся ані тебе, ані будь-якої жінки на землі. Вона поклала палець йому на лоба.

— На твого кузена чекає велика втіха і розрада.

— На Емнота?

— Його ведуть до світла. За його спиною інші, вони підганяють його до блаженства.

— Емнот — чоловік відлюдний. Він учений ерудит.

— Слухай, що я кажу. Він мусить іти своїм шляхом без страху. Ексмю — його вірний друг. Скажи йому, що не можна слабнути чи вагатися. Ти передаси йому мої слова?

— Звичайно. Якщо ти так бажаєш.

— Бажаю. — 3 цими словами вона залишила його і зникла за ворітцями в'язниці.

Разом із багатьма іншими громадянами Габріель спостерігав, як вона зійшла на кам'яну брилу на подвір'ї, розкинула руки, мов розіп'ятий Христос, і звернулася до вузеньких ґрат, за якими жили ув'язнені жінки. Вітер із річки був таким сильним, що до нього долітали лише уривки фраз. «Я в кайданах. Я в путах. Це тіло — моя в'язниця. Мої очі — то ґрати мої». Потім вона заговорила про день, коли всі двері буде відчинено, а всі замки — розбито.

Зсередини тюрми не доносилось ані звуку, але раптом за одним віконцем виникло бліде обличчя. З розкритого рота вирвався крик:

— Облудна відьмо з пекла! На тебе чекає багаття! Коли гнилі плоди падають на землю, собаки ними гребують!

Сестра Клариса розвернулась і спустилася з кам'яної брили. Вона покликала до себе сестру Бригітту, разом вони пішли з в'язниці Монетного двору. Вона пройшла повз Габріеля Гіл-тона, але не звернула на нього уваги. Він помітив, як вона прошепотіла щось своїй супутниці й голосно розсміялася. Хіба веселість Клариси не була доказом того, що її благословив Бог? Роздумуючи над цим питанням, він, однак, вирішив не казати кузенові про її напуття. Як учив його батько, краще не плутати небо з землею.

Розділ п'ятий
Оповідь йомена каноніка

Наступного тижня після вибуху на вулиці Св. Івана заступник шерифа у привселюдній промові під хрестом на Чіпсайді заявив, що ця руйнація вогнем була «капосною, мерзенною та огидною всьому людству». Якщо винуватця буде знайдено, то його в супроводі труб і сурм проведуть до колодок на базарі й закують на цілу добу. Якщо він переживе цю кару, його знімуть звідти й повісять попід в'язами у Смітфілді. Він буде відлучений від церкви, а його тіло кинуть до вапнякового кар'єру поза мурами.

Все місто сушило голову щодо особи лиходія, причому більшість громадян схилялися до думки, що то справа рук лолардів. Так називалося порізнене товариство християн і християнок, які підходили до своєї віри з егалітарним завзяттям. Вони піддавали сумніву дієвість певних церковних обрядів і в будь-якому разі були непохитними противниками багатства та суспільної влади Церкви у світі. Сповідь, вважали вони, може бути ефективною лише за умови, якщо священик сповнений благодаті, але таких священиків ніхто ніколи не бачив. Хліб, казали вони, не може стати святішим од того, що над ним помурмочуть священики. Вклонятись образам святих грішно. Паломники до Кентербері ризикують накликати на себе прокляття, адже Св. Фому було відправлено до пекла за те, що відписав цьому храмові своє майно. Не існує жодного чистилища, крім цього життя, тож усі заупокійні меси та поминальні священики нічого не варті. Лоларди стверджували, що Священне Письмо забороняє духовенству мати світські статки і що ченцям належить заробляти на прожиття ручною працею, а не випрошуванням милостині на вулицях. Вони виступали проти піснепівів і церковних дзвонів, проти днів святих і коштовних риз, проти клятв і учт, проти постів і паломництва.7

* * *

Через кілька днів після виступу заступника шерифа члени Гільдії Діви Марії зібралися на урочистий обід у Залі шовківників у Залізняківському провулку. До складу гільдії входило вище товариство Лондона: багаті купці, абати та пріори міських установ, найвидатніші землевласники та церковники; був поміж них і такий собі канонік на ім'я Вільям Свіндербі. Він прийшов у супроводі свого йомена, Драго, котрий завжди рухався за ним на шанобливій відстані. Свіндербі мешкав у будинку священиків при соборі Св. Павла і прославився як проповідник у Павловому Хресті; його проповіді проти лолардів останніми днями підбурили чимало лондонських юрбищ.8Він атакував Джона Вікліфа, вже п'ятнадцять років покійного, як «праотця цієї єретичної порочность. Потім він зневажливо назвав самих лолардів «безбородими пащекуватими хлопчаками, котрі — так, повірте мені, — заслуговують, аби їх добряче відшмагали»; після цього коментаря Драго якось дивно глянув на нього.

Перед тим, як прислужити господареві, Драго віддав свій кинджал брамникові при Залі шовківників. Свіндербі кинув йому свої рукавички та плащ у дверях зали й став за ширмою, поки двірник не провів його до столу. Люди часто дивувались, як такий потужний голос виходить із такого охлялого тіла; Свіндербі