Читати книгу - "Кар’єра Никодима Дизми"

— Цікаво, про що?

— Так, нічого. Просто доторкнувся оце до вашої руки і подумав, що такі ніжні руки, надісь, ніякої праці не знають.

Пані Ніна зашарілася.

— Ви маєте рацію. Мене давно вже мучить сором за це, але не вистачає сили волі, щоб, нарешті, взятися до якоїсь роботи. Та ще і обставини так складаються… Може, через це я й байдикую.

— Ну звісно, навіщо працювати, коли в тебе стільки грошей, — мовив Дизма просто.

Пані Ніна закусила губу і потупилась.

— Ви дуже суворий суддя, але визнаю, що я повністю заслужила на дошкульну іронію.

Дизма не зрозумів і почав сушити голову — про що, власне, вона каже.

— Пан Дизма — правдолюб і ріже правду просто в очі, — втрутилася Кася.

— Все-таки це рідкісне явище, — додала Ніна.

— Хоч і не завжди приємне для оточення, — застерегла Кася.

— Зате корисне. Ліпше чути жорстоку правду, ніж нещирі компліменти.

— О, то, либонь, не ваша царина, пане Дизма? Скажіть, — підбурювала його Кася, — ви часто говорите жінкам компліменти?

— Авжеж. Якщо жінка вродлива, я можу їй це сказати.

— Ото й усе? Ну, а що, наприклад, ви сказали б мені?

— Вам?.. Гм… — Дизма замислено погладжував підборіддя.

Кася зареготала.

— Бачиш, Ніно, як це важко йому. Ну, прошу, скажіть же що-небудь. Якщо в цілому вам нічого висловити доброго, то, можливо, в моїй особі знайдеться хоч що-небудь, до чого ви були б лагідніші.

Під єдвабним пушком, який вкривав її свіжу, мов абрикос, щоку, запалав легенький рум’янець. Никодим подумав, що вона вродлива, але якась вельми чужа, і в погляді її горіхових очей, спрямованих у цю мить на Ніну, є щось дивно хиже.

— А чого ж, — згодився Дизма. — У вас гарні вуха.

— О!.. — здивувалася дівчина. — Не сподівалась почути це од вас. Знаєте, торік узимку в Рів’єрі, де було чимало художників, сам маестро Бергано зробив мені честь, сказавши цей самий комплімент.

«А хто такий Бергано? Попався», — жахнувся Дизма, а вголос додав:

— Я мало що тямлю в малярстві. Ніколи ним не цікавився.

— А проте, — привітно мовила Ніна, — це не перешкоджає вам мати такі смаки, як у великих художників.

Кася поклала кий і сказала, що на сьогодні з неї вже досить більярда.

— Піду переодягнуся. Може, ви поїдете зі мною верхи?

— Дуже дякую, але в мене ще сила роботи, — відмовився Никодим.

— Ну, то я їду сама. Бувай, Нінусь! — Кася обняла її за шию і поцілувала в уста.

Коли дівчина зникла за дверима, Дизма сказав:

— Пасербиця любить вас не як мачуху…

Пані Ніна одвернулась і підійшла до вікна.

— Ми любимо одна одну як сестри.

— Та й різниця у віці між вами, надісь, дуже невелика, — зауважив Дизма. — Я спочатку подумав, що ви сестри. Тільки характери у вас зовсім різні.

— Так, — потвердила Ніна, — і нахили, і характери, і погляди у нас діаметрально протилежні.

— І все-таки ви любите одна одну.

Пані Ніна нічого не відповіла, і Дизма, не знаючи, як підтримати розмову, надумав піти в свою кімнату.

— Мені вже пора. Моє шанування.

Вона кивнула йому головою і спитала:

— Може, вам щось потрібно?

— О, дякую.

— Ви, будь ласка, без церемонії, розпоряджайтесь прислугою…

— Спасибі.

Уклонившись, Дизма вийшов. Ще кілька хвилин, поки він твердою ходою простував через довгу анфіладу кімнат, Ніна бачила його кремезну, немовби квадратну постать і широку, червону, товсту потилицю.

«Оце такий вигляд має сильна людина? — міркувала вона. — Дивно. А проте… Ой мрійнице, мрійнице!..» — засміялась і, зчепивши руки, потягнулася всім тілом.

Дизма знову почав студіювати матеріали Куницького, але справа йшла ще гірше, ніж уночі. Ніяк не міг оговтатись у тому лісі цифр.

— Сто чортів!.. — лаявся він. — Видно, я дурний як пень.

Зринула в пам’яті гімназія. Там, якщо він чогось не розумів, можна було принаймні визубрити. Робота нелегка, це правда, але все-таки то був рятунок. Зрештою, коли й не визубрив, то завжди міг прикинутись, ніби хворий, і не піти на уроки… А тут нема ніякої ради, ніякісінької… Бо цього всього не визубриш, а захворіти…

«А що якби таки захворіти?» — враз майнула думка.

Тільки що ж із того?

«Можна буде зволікати неприємну розмову хоч кілька днів… чи навіть тижнів…»

Це ідея! Прекрасна ідея! А тим часом, може, що скоїться, стануться якісь зміни…

«Так, — постановив він, — тут нічого гадати. Завтра зранку захворію і край».

Довго мізкував, яку б хворобу йому вибрати. Ніяка заразна тут не годилась — могли б одіслати в лікарню. Шлунок теж мав бути здоровий, бо інакше не дадуть їсти…

«А мо’, ревматизм?.. — Дизма зрадів. — Це буде найкраще: якщо навіть лікаря викличуть, то й він нічого не второпає».

Коли слуга прийшов кликати його на обід, у Никодима вже був готовий план тяжкого припадку ревматизму в правій руці і правій нозі. Сьогодні при вечері почне скаржитися на біль, а завтра зовсім не встане з ліжка.

Дизма був страшенно вдоволений з цієї видумки і почував себе чудово.

За столом було весело. Очевидно, на жінок уплинула відсутність хазяїна. Розмовляли про задуману